Будников Петро Петрович

Хто не знає в Москві Старий Арбат і музей-квартиру О.С. Пушкіна на цій вулиці ?! А ось якщо пройти від цього музею ще трохи вперед до Смоленської площі, то на правій стороні вулиці в просвіті між будинками на торці одного з будинків можна побачити мармурову дошку, що повідомляє про те, що тут жив член-кореспондент АН СРСР, академік АН УРСР, Герой Соціалістичної праці, тричі лауреат Сталінської премії, доктор технічних наук Будников Петро Петрович.

"Що він зробив, хто він і звідки?" - може поставити запитання переважна більшість людей, і не тільки студенти, а й молоді викладачі. Хто він - видно хоча б частково з тексту на вищезгаданій дошці. Звідки? Відповім коротко: з Росії, зі Смоленська. Там він народився 21 жовтня 1885 року. Там навчався в реальному училищі, а потім вступив до Ризького політехнічного інституту (РПІ) на хімічний факультет, який і закінчив у 1911 р.

Дипломна наукова робота П. Будникова, виконана під керівництвом проф. Шиманського С. Г., була присвячена вивченню впливу ензимів (біокаталізаторів) на процеси знебарвлення бавовняних тканин.

Після закінчення РПІ П.П. Будников нетривалий час працював у цьому ж інституті в лабораторії, яку очолював його вчитель Стефан Георгійович Шиманський, що займався проблемами текстильної хімії, обробки та фарбування тканин. Потім в тому ж 1911 році він переїхав працювати під Москву інженером на Кудиновскому заводі «Електроуглі». Але вже в 1912 р. став викладачем хімії та хімічної технології в Лодзинському мануфактурно-промисловому училищі (Польща тоді була автономною частиною Росії). У Польщі він одружився з німкенею, але цей шлюб виявився недовгим. У 1914 р., після початку Першої світової війни, Лодзинське училище було евакуйовано до Москви і П. П. Будников, продовжуючи викладати в ньому, водночас став керівником виробництва Московського хімічного заводу і членом Товариства ризьких політехніків (інженерів, які в різні роки закінчили РПІ) . Так продовжувалось до 1918 року.

У 1918 році стався крутий поворот у долі талановитого інженера.

Евакуйований у 1915 р. з Риги до Москви (Прибалтика була окупована німцями), РПІ був з ряду причин на межі припинення свого існування. Але активність такої неординарної особистості як М. В. Фрунзе дозволила РПІ частково (з обладнанням, бібліотекою і т. п.) перебазуватися до Іваново-Вознесенська і покласти тим самим початок створенню Іваново-Вознесенського політехнічного інституту.

6 серпня 1918 року В. І. Ленін підписав декрет про заснування ІВПІ, у вересні пройшли вибори викладацького складу, а 22 жовтня 1918 року почалися заняття на Хімфаці ІВПІ.

Дев'ять професорів і доцентів РПІ (М. М. Берлов, К. К. Блахер, В. М. Келдиш, С. Г. Шиманський та ін.) та дев'ять чоловік з Товариства ризьких політехніків (С. Г. Гуревич, І. І. Заславський, К. Е. Краузе та ін.), серед яких був і П. П. Будников, погодилися їхати на роботу в Іваново-Вознесенськ.

У 1918 р. він був обраний доцентом кафедри хімічної технології (пізніше ЗХТ), а в 1919 р. - професором і завідувачем кафедри хімії і технології мінеральних речовин (ХТМР). Активність новообраного професора вражала. Він читав лекції студентам з цілого ряду курсів (загальної хімії, технології кераміки, ТНР та ін.), був помічником декана хімічного факультету, членом організаційно-навчальної комісії ІВПІ, членом редакційного комітету «Известий ИВПИ», організатором бібліотеки хімічного факультету ІВПІ (вона в перші роки існування інституту розташовувалася на 1 поверсі будівлі на колишній Великій Напалковській вулиці – нині вул. Степанова, яка в 1930 р. була передана ІСГІ), секретарем бібліотечної комісії ІВПІ (з 1923 р.). Плідно займався П. П. Будников і науковою роботою, поступово відходячи від текстильної хімії до хімії силікатів, технології в'яжучих речовин, керамічних матеріалів. Він виступав з численними науковими повідомленнями в Москві, Києві та інших містах. П. П. Будников проводив безліч експертиз, консультацій щодо різних питань поліпшення якості продукції та застосування матеріалів і виробів в тій чи іншій галузі народного господарства. Він був членом Технічної Ради Комісії з будівельних матеріалів при Держбуді СРСР та членом Вченої Ради Державного експериментального інституту силікатів (ДЕІС) у Москві. У 1925 р. П. П. Будников їздив у творче відрядження до Німеччини та Англії. За час роботи в ІВПІ (1918-1925 рр.) ним було видано 6 підручників та навчальних посібників, опубліковано понад тридцяти наукових статей у вітчизняних та зарубіжних журналах. Співавторами ряду цих статей були як колеги Петра Петровича по ІВПІ (Є. О. Шилов, Я. К. Сиркін), так і студенти (В. Товаров, В. Сердюков, Л. Кузьмін).

Студенти полюбляли П. П. Будникова за його чуйність, ввічливість та уважність. «Петр Петрович Будников слаще всяких бубликов», - співали вони на капусниках.

Працюючи в ІВПІ, П. П. Будников одружився повторно. Обраницею його стала молоденька студентка Ніночка Дьякова, дочка відомого івановського торговця Миколи Дьякова. П. П. Будников був на 20 років старший за Ніну. Роман зав'язався трохи незвично. П. П. Будников дав чарівній студентці пробірку з рідиною і попросив провести якісний аналіз на присутність іонів в цій системі. Молоденька дівчина ледве не розплакалась – проведені нею аналізи не дали ніяких результатів. «Я пожартував, - сказав професор, – і дав Вам дистильовану воду». Студентка не образилася на професора і незабаром стала його дружиною, проживши з ним разом більше 40 років. Після смерті Петра Петровича в 1968 р. вона прожила ще 20 років.

У 1926 році П. П. Будников поїхав працювати до Харківського хіміко-технологічного інституту (ХХТІ), де він тривалий час був завідувачем кафедри технології силікатів. І там - та ж сама напружена наукова, педагогічна та громадська робота, ті ж повага та любов колег і студентів. У 1939 р. він стає членом-кореспондентом АН СРСР і дійсним членом АН УРСР. Працюючи в Харкові, П. П. Будников не втрачав зв'язку з ІВПІ та ІХТІ. У 1943 р. він приїжджав в Іваново на святкування 25-річного ювілею ІВПІ.

З 1944 р. П. П. Будников став завідувачем кафедри загальної технології силікатів у МХТІ ім. Д. І. Менделєєва (нині РХТУ) і беззмінно керував нею до самої смерті. Він був одним з найзначніших "центрів тяжіння" багатьох силікатників. Двері кафедри ЗТС в "Менделєєвці" були відчинені для всіх колег, здобувачів, аспірантів і т. д. І всі вони знаходили гостинний прийом у Петра Петровича. Стримано усміхнений, він приваблював людей своєю ввічливістю, коректністю, привітністю. Завжди "в формі", в строгому відпрасованому костюмі, підтягнутий, він був бадьорим і рухливим. Цікаво було дивитися, коли він, 80-річний академік, взимку, в мороз, молодечою ходою поспішав чи то на роботу до "Менделєєвці", чи то на засідання в Академію наук. На ньому цупке зимове пальто з хутряним коміром, а на голові - старомодний фетровий капелюх з широкими крисами. Люди молоді мерзлякувато кутаються в пальто, опускають «вуха» хутряних шапок, а він, 80-річний, у капелюсі! Як вам таке?! "Це в мене гарт від ІВПІ. Ходили до лазні з Сиркіним, Пєсковим. Ті після парильні відразу в сніг занурювалися. Навчили й мене бути загартованим", - казав Петро Петрович.

Працюючи в Москві, П. П. Будников підтримував зв'язок і з містом Іваново. В 1968 році, у віці 83 років, він двічі (в травні і в вересні) приїжджав до ІХТІ, виступав з доповідями про нові керамічні матеріали, про застосування перлітів у народному господарстві. "В чому секрет Вашого творчого довголіття?" - запитали його тоді колеги з ІХТІ. "В помірності в усьому, в постійній роботі, в симбіозі з думкою, в учнях", - була відповідь.

Наукова робота П. П. Будникова в Іваново-Вознесенську, Харкові, Москві була надзвичайно плідною. Він займався створенням нових видів в'яжучих речовин (ангідритовий, алітовий, сульфатований шлаковий цемент і т. п.), вогнетривких (хроміто-доломітовий, корундо-карборундовий та ін.), ізоляційних, керамічних та інших матеріалів. Багато уваги приділяв отриманню туготопких матеріалів на основі чистих оксидів з температурою плавлення вище 2000 °С. Вивчав діаграми стану систем Li2O-GeO2, Al2O3-SiO2, Al2O3-SiO2-ZrO2, BeO-UO2, MgO-UO2, Sm2O3-Al2O3 та інші, висвітлюючи при цьому фізико-хімічні та кінетичні особливості перетворень в цих системах, а також механізми спікання та рекристалізації твердих фаз у них.

За таку плідну наукову роботу Петро Петрович був удостоєний трьох Сталінських премій (1942, 1950, 1952 рр.). Він нагороджений 10 орденами та медалями СРСР, у 1965 р. він отримав звання Героя Соціалістичної Праці, був заслуженим діячем науки і техніки УРСР (1943 р.) та РРФСР (1964 р.). У 1939 р., як уже зазначалося, його було обрано дійсним членом АН УРСР і членом-кореспондентом АН СРСР. Про всесвітню популярність П. П. Будникова свідчать такі факти. Він був членом Німецького керамічного товариства, Американського керамічного товариства, Німецького хімічного товариства, почесним членом Чехословацького скляно-керамічного товариства, дійсним членом Польської Академії наук (1956 р.), почесним доктором інженерних наук Вищої школи архітектури та будівництва м. Веймара.

Багатогранною була й громадська діяльність Петра Петровича. Він був першим заступником Голови Центрального правління ВХТ ім. Д. І. Менделєєва, членом президії НТР силікатної промисловості при ВРНГ СРСР та УРСР, понад 30 років був членом експертної ради ВАК і т. д.

Незадовго до смерті П. П. Будников вказав своїй дружині Ніні Миколаївні на полиці книжкової шафи у своїй квартирі, де стояло більше 40 книг (підручників, монографій, збірників праць, брошур), виданих (а то й перевиданих 2-3 рази) в Москві , Києві, Ризі, Варшаві, НДР та інших країнах: "Ось, Нінель, це все, що я встиг зробити за своє життя".

У всіх цих книгах П. П. Будников був або автором, або співавтором. Але в його послужному списку насправді близько 1500 публікацій - численні статті у вітчизняних і зарубіжних журналах, тези доповідей у Москві, Ленінграді, Києві, Харкові, Барселоні, Парижі та інших великих наукових центрах, ціла низка авторських свідоцтв на винаходи та патенти (понад 80).

6 грудня 1968 року П. П. Будникова не стало. На його похорон до Москви з Іванова поїхали В. І. Сердюков та Н. В. Куликова з вінком від ІХТІ. Похований П. П. Будников на Новодівочому цвинтарі.

Але живі його учні. Стоять на полицях бібліотек підручники, написані ним, і студенти знаходять в них потрібну їм інформацію. А це означає, що П. П. Будников і донині для багатьох є наставником, Учителем.

2019