Єгор Іванович Орлов

Єгор Іванович Орлов — відомий хімік-технолог, спеціаліст у галузі органічної та мінеральної технології силікатів, академік АН УРСР.
Наукові праці академіка Є. І. Орлова належать до вирішення проблем у хімічній кінетиці, технології виробництва неорганічних продуктів, сірчистої кислоти, органічних сполук тощо. Першим запропонував математичну модель негативного каталізу. Розробив кінетичні основи виробництва сірчистої кислоти та хлору.
Вперше у світі запропонував та дослідив виробництво H2SO4 за так званим «мокрим каталізом»; ванадієвий та хромованадієвий каталізатори для виробництва H2SO4 на стадії окислення SO2 до SO3 замість платинових каталізаторів.
Організатор науково-дослідного інституту вогнетривів у Харкові.
 
2 (14) лютого 1865 р. народився в селі Покров Княгинінського повіту Нижегородської губернії у родині службовця.
1869–1874 рр. — проживання в Княгиніному.
1874 р. — переїзд у село Лискове.
1875 р. — учень першого класу духовного училища.
1880–1884 рр. — навчання в Нижегородській духовній семінарії.
1884 р. — викладач латинської мови та математики.
1885–1889 рр. — переїзд до Москви, робота у поміщика Троїцького, за статистикою в земстві, участь у статистичній роботі.
1889–1894 рр. — студент фізико-математичного факультету (природниче відділення) Московського університету, де почав займатися аналітичною хімією в лабораторії професора В. В. Марковнікова. Дипломну роботу з органічної хімії «Жирні нітросполуки 8-го ряду» було оцінено професором М. Д. Зелінським на «відмінно».
1894–1910 рр. — викладач та керівник технічних майстерень Костромського хіміко-технологічного училища імені Ф. В. Чижова.
1895 р. — викладач курсу технічної хімії. Програма курсу стосувалася технології мінеральних речовин (основна та силікатна технологія). Викладач курсів пивоваріння, винокуріння, миловаріння, виробництв стеаринової та олеїнової кислот, біління, фарбування та ситцедрукування.
1898–1899 рр. — поглиблене вивчення виробництва сірчаної кислоти, стеаринової та олеїнової кислот, олеїнового мила. Вивчення справи відбілювання лляних виробів. За цією тематикою їм було надруковано 7 книг та 3 статті у журналі «Технічна збірка та вісник промисловості».
1900 р. — відвідування Всесвітньої виставки в Парижі разом зі своєю дружиною В. А. Рукавішніковою.
1902 р. — отримання метану.
1902–1907 рр. — автор 16 статей у «Журналі Російського хімічного товариства», 4 — на тему перетворення метилового спирту на формальдегід, видобуток формаліну.
1904 р. — автор моделі кустарного заводу сухої перегонки деревини, отримання деревинного порошку та метилового спирту на Першій пересувній виставці кустарів та ремісників, нагорода — срібна медаль від Комітету виставки. Автор двох книг «Суха перегонка дерева», «Отримання деревного порошку та метилового спирту».
1905 р. — автор книги «Питання, теми та числові завдання з хімії з методами їх вирішення».
Лютий 1907 р. — автор курсу лекцій «Теорія фарбування тканин» та «Каталітичні реакції в хімічній технології», як наслідок — звання приват-доцента з правом читання курсу для студентів.
1907–1910 рр. — автор теорії про механізм складних реакцій, які не описуються безпосередньо кінетичними рівняннями першого, другого та третього порядків.
1907–1911 рр. — інспектор Костромського промислового училища. Викладач курсу «Вода та паливо». Керівник учбової частини.
1908 р. — здійснення другого в історії хімії каталітичного синтезу на основі водню і оксиду вуглецю з отриманням етилену, вивчення кінетики процесу. Створення наукових засад виробництва формальдегіду. Автор 11 наукових праць, включаючи публікації у німецьких журналах.
1909 р. — захист дисертації та здобуття ступеня магістра технології.
Автор проекту, за яким побудований перший у Росії формаліновий завод.
1909–1910 рр. — керівник організації формалінового цеху на хімічному заводі братів Красавіних поблизу станції Жилево.
9 квітня 1911 р. — затвердження у званні ад'юнкт-професора по кафедрі технології мінеральних речовин у Харківському технологічному інституті.
1911–1915 рр. — автор 14 робіт у «Журналі Російського фізико-хімічного товариства» на тему хімічної кінетики та каталізу. Автор книги «Дослідження в галузі кінетики хімічних реакцій та каталізу».
1914 р. — захист докторської дисертації, присуджено ступінь доктора технології. Продовження роботи з кінетики у лабораторії Технологічного інституту.
1915 р. — автор методики зрідження хлору та видобутку його електролітичним шляхом (у зв'язку із застосуванням німцями задушливих речовин хлору та хлорацетону), участь у виробництві.
1916 р. — голова Північної комісії із заготівлі задушливих засобів, організатор будівництва трьох заводів з видобутку сірчаної кислоти, одержання та зрідження хлору.
1917 р. — ординарний професор у Харкові. Декан хімічного факультету, а згодом, проректор Харківського технологічного інституту.
1920 р. — консультант на Будянському фаянсовому заводі, в тресті «Хімвугілля», на заводі Всесвітньої електричної компанії (ВЕК).
1920–1931 рр. — вивчення складу та властивостей зубних цементів, ізюмських фосфоритів, силікатної промисловості, керамічних фарб та емалей.
1924 р. — член президії товариства Доброхім (Осоавіахім).
1927 р. — директор Науково-дослідного інституту силікатів України, залишаючись при цьому професором у Харківському технологічному інституті.
1928–1930 рр. — вивчення доменних шлаків та застосування їх у цементному виробництві, автор статті на цю тему в «Українському хімічному журналі».
1929 р. — член Хіміко-математичної секції Академії наук УРСР.
1932 р. — заступник голови Науково-технічного товариства (НТС) силікатної промисловості в Москві, а потім, голова Техніко-економічної ради (ТЕС) вогнетривкої промисловості.
1932–1934 рр. — декан силікатного факультету та завідувач кафедри кераміки в Московському інституті силікатів та будівельних матеріалів РРФСР.
1934–1941 рр. — завідувач кафедри кераміки в Московському хіміко-технологічному інституті імені Д. І. Менделєєва, керівник групою скла та кераміки у Московській академії комунального господарства.
1934–1935 рр. — консультант Оргхіма з науково-дослідної секції.
1935 р. — завідувач кафедри будівельних матеріалів у Московському інституті інженерів комунального будівництва. Дослідження формальдегіду, а також вивчення реакцій каталізу та кінетики хімічних реакцій.
14 жовтня 1944 р. — помер, похований на Введенському цвинтарі в Москві.
Заслужений професор УРСР, член Академії наук УРСР, заслужений діяч науки та техніки РРФСР.
Нагороджений Орденом Трудового Червоного Прапора.