Тютюнников Борис Никанорович

Первинні вкладки

Тютюнников Борис Никанорович — видатний учений-хімік, засновник наукової школи хіміків і технологів у галузі переробки жирів, синтетичних жирних кислот і засобів для миття, лауреат Державної (Ленінської) премії СРСР, доктор технічних наук, професор.
Автор 400 наукових робіт, 50 авторських свідоцтв, 13 підручників. Визнаний педагог, підготував 6 докторів і 50 кандидатів наук.
 
4 серпня 1895 р. — народився у м. Харкові.
1913 р. — випускник Харківського реального училища.
1918 р. — стипендіат кафедри органічної хімії Харківського технологічного інституту (для підготовки до наукової і викладацької роботи). Випускник ХТІ. Диплом про закінчення зберігається у фондах музею історії НТУ «ХПІ».
1919–1923 рр. — асистент кафедри органічної хімії ХТІ.
1920-ті рр. — викладач курсу шкіряного виробництва у школі фабзавучу профспілки шкірників та курсу обладнання хіміко-фармацевтичних виробництв у Харківському хіміко-фармацевтичному інституті.
1923 р. — доцент.
1928 р. — професор.
1930 р. — засновник та завідувач кафедри технології жирів Харківського політехнічного інституту.
1937 р. — завідувач кафедри хімії жирів.
1930–1937 рр. — директор та науковий керівником УкрНДІ жирової промисловості (за сумісництвом).
1934 р. — доктор технічних наук (без захисту дисертації).
1941–1942 рр. — завідувач кафедри хімії жирів Краснодарського технологічного інституту.
1948–1975 рр. — член науково-технічної ради Міністерства харчової промисловості СРСР.
1949 р. — організатор підготовки в ХПІ, при кафедрі, інженерів у галузі виробництва синтетичних жирних кислот, поверхнево-активних речовин та мийних засобів (згідно з рішенням Ради Міністрів СРСР).
1950-і рр. — керівник наукової допомоги Харківському 3-му держмилзаводу та автор методу, за яким було спроектовано та побудовано цех пральних порошків, що відповідав рівню Європейських країн.
1968 р. — лауреат Державної (Ленінської) премії СРСР за суттєве удосконалення засобу гідрогенізації рослинних олій. Цілком його заслугою є створення й упровадження неперервних методів їх виробництва.
1970–1980 рр. — керівник розробки та впровадження у виробництво препарату «Аекол», який ефективно загоює рани та має широкий спектр застосування.
1985 р. — помер, похований у Харкові.
 Нагороджений орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора та медалями.