Vasyl Ivanovych Atroshchenko

Василь Іванович Атрощенко — радянський український хімік-технолог, професор (1945), доктор технічних наук (1945), академік АН УРСР (17 березня 1972) [1], видатний громадський діяч.

Народився 3 липня (21 червня за старим стилем) 1906 року в Юзівці (нині м. Донецьк).

Батьки Василя переїхали на Донбас з села Плотки на Смоленщині. У 1920 році від тифу померла його мати. 14-річному підлітку, який працював учнем у механічних майстернях, довелося допомагати батькові у вихованні молодших брата та сестри. Труднощі змусили родину переїхати на Смоленщину до рідних, де Василь навчався столярній справі. Через три роки він з батьком повернувся на Донбас і з 1923 року Василь почав працювати столяром на будівництві азотного заводу в Юзівці.

У 1924 році Василь став членом комсомольської організації, був редактором заводської газети. У 1926 році його, як одного з лідерів комсомольської організації прийняли до лав КПРС. З цього ж року Василь навчався на вечірніх дворічних  професійно-технічних курсах майстрів азотної та коксохімічної промисловості. Після закінчення курсів його з посади столяра перевели на посаду лаборанта до центральної лабораторії азотно-хімічного заводу, одночасно обравши членом заводського профспілкового комітету.

У 1928 році за рекомендацією заводського комітету Атрощенко направили на навчання до Одеського вищого технікуму загальної прикладної хімії. У 1929 році технікум було реорганізовано, і на його базі було створено Одеський хіміко-технологічний інститут (нині Одеський національний політехнічний університет), де Василь продовжив навчання. У 1931 році Атрощенко закінчив інститут і залишився працювати на кафедрі мінеральної технології аспірантом, а потім — асистентом. У 1932 році Атрощенко став деканом технологічного факультету Одеського хіміко-технологічного інституту.
У 1935 році, за рекомендацією професора І. Є. Ададурова, Василя Івановича було переведено до Харківського хіміко-технологічного інституту. До 1937 року він працював асистентом кафедри технології неорганічних речовин. У 1937 році успішно захистив кандидатську дисертацію «Кинетика абсорбции оксидов азота» і став доцентом кафедри. У 1938 році його призначено завідувачем кафедри технології неорганічних речовин.

У 1941 році, коли почалася Велика Вітчизняна війна, Харківський хіміко-технологічний інститут переїхав до Узбекистану — до міста Чирчик, де працював Чирчикський електрохімічний комбінат. Кафедра під науковим керівництвом Атрощенка енергійно включилась у роботу колективу електрохімічного комбінату, який тоді випускав оборонну продукцію. За плідну працю в цей період В. І. Атрощенка та ще 16 співробітників було нагороджено Почесними грамотами Президії Верховної Ради Узбекистану.

У 1944 році Харківський хіміко-технологічний інститут повернувся до Харкова. Виконана Атрощенком науково-дослідна робота в Чирчику була відзначена премією імені Дмитра Менделєєва та стала основою його докторської дисертації «Некоторые пути развития производства азотной кислоты». У 1945 році В. І. Атрощенко захистив її в Харкові і після успішного захисту йому було присуджено вчений ступінь доктора технічних наук і надано звання професора.

13 серпня 1946 року наказом Міністра вищої освіти СРСР С. В. Кафтанова професора Василя Івановича Атрощенка було затверджено заступником директора Харківського хіміко-технологічного інституту імені С. М. Кірова з навчальної та наукової роботи. Майже 15 років він працював на цій посаді, в тому числі в 1950–1961 роках — на посаді заступника директора інституту з наукової роботи вже Харківського політехнічного інституту (ХПІ) імені Леніна, не залишаючи при цьому керівництво кафедрою.

У 1961 році Василь Іванович за власним бажанням залишає адміністративну посаду проректора ХПІ з наукової роботи. У 1964 році його обрали членом-кореспондентом АН УРСР.

За роки роботи на посаді завідувача кафедри Атрощенко підготував близько 2000 інженерів і наукових співробітників, зокрема 95 фахівців для зарубіжних країн. Серед його учнів близько 60 кандидатів і 15 докторів наук. Під його науковим керівництвом здобули науковий ступінь кандидата наук інженери з Болгарії, В'єтнаму, Індії, Чехословаччини, КНДР.

Помер Василь Іванович 16 червня 1991 року в Харкові.