Книги, що зігрівають серця

Леся Українка «Щастя»

«Всі прагнули щастя, а ніхто не знав його, всі хотіли бачити його, мати його на хвилинку і вмерти потім, бо воно стало їм миле над життя.
І кожний бачив його, хоч у сні, хоч на малу хвилинку. На одного воно глянуло коханими очима, іншому заблищало золотом, іншому засіяло світлом слави. Всіх зчарувало воно навіки, і чари його були отрута. Воно летючою зорею падало в серце, і серце починало горіти. Хто раз бачив його, той не забував його до смерті. Пекельний вогонь прокинувся в душах всіх людей. Всі шукали щастя, всі хотіли мати його ціле в своїх руках. Для нього віддавали все найдорожче, губили себе і других, сльози й кров лились річками во ім’я його. А щастя літало по світі зорею, блискавицею, вогником бродячим і ніде не спинялось надовго, і ніхто не мав його ціле в руках».
 
Леся Українка «Щастя»
Цитується за виданням:
Українка Л. Твори : в 10 т. Т. 7 : Прозові твори / Леся Українка ; авт. передм. О. Бабишкін. — Київ : Дніпро, 1965. — С. 106.
 
Твори Лесі Українки з фонду бібліотеки 

Володимир Малик «Горить свіча»

«…коханню, що мир, що війна, що літо, що зима — однаково. Стрепенулося серце, забурхала вогнем кров — і оповило тебе якимись солодкими чарами, як маревом, і ніщо вже не стане на перешкоді, не зупинить того шаленого почуття, хіба що само з часом вичахне й загасне або розлука стане на путі...»

В. Малик «Горить свіча»

Цитується за виданням:
Малик В. Горить свіча : роман // В. Малик. — Київ : Український письменник, 1992. — С. 222.
 
Твори В. Малика з фонду бібліотеки 
 
 

Ніна Супруненко «Цінуй життя щоднини, щосекунди!»

Цінуй життя щоднини, щосекунди!
Цінуй оцю, яка існує мить,
Бо завтра може і її не бути —
І серце вже повік не заболить,
Сльоза образи сліду не залишить
На зблідлій, чи зарум’яненій щоці…
То ж дякуй долі за можливість вижить
У зболено-чудовім світі цім!

Н. А. Супруненко «Цінуй життя щоднини, щосекунди!»

Цитується за виданням:
Супруненко Н. А. Сонце осені : [поезії] / Н. А. Супруненко ; [худож. О. Супруненко]. — Харків : НТУ «ХПІ», 2009. — С. 51.
 
 

Оскар Уайльд «Портрет Дориана Грея»

«Простые полевые цветы вянут, но опять расцветают. Будущим летом ракитник в июне будет так же сверкать золотом, как сейчас. Через месяц зацветет пурпурными звездами ломонос, и каждый год в зеленой ночи его листьев будут загораться все новые пурпурные звезды. А к нам молодость не возвращается. Слабеет пульс радости, что бьется так сильно в двадцать лет, дряхлеет тело, угасают чувства. Мы превращаемся в отвратительных марионеток с неотвязными воспоминаниями о тех страстях, которых мы слишком боялись, и соблазнах, которым мы не посмели уступить. Молодость! Молодость! В мире нет ничего ей равного!»
Оскар Уайльд «Портрет Дориана Грея»
Цитируется по изданию:
Уайльд О. Портрет Дориана Грея / О. Уайльд ; пер. с англ. М. Абкина ; авт. послесл. Е. А. Стеквашов. — Элиста : Калмыцкое кн. изд-во, 1986. — С. 22.
Издания О. Уайльда в фонде библиотеки

Уильям Сомерсет Моэм «Бремя страстей человеческих»

«Одна из странных особенностей жизни заключается в том, что порой вы встречаетесь с кем-нибудь ежедневно на протяжении долгих месяцев, сходитесь так близко, что, кажется, уж не можете друг без друга жить, но вот наступает разлука и все идет по-прежнему, как ни в чем не бывало: дружба, без которой вы не могли обойтись, на поверку вам совсем и не нужна. Жизнь течет своим чередом, и вы даже не замечаете отсутствие друга».
С.  У.  Моэм «Бремя страстей человеческих»
Цитируется по изданию:
Моэм У. С. Бремя человеческих страстей : роман / У. С. Моэм ; пер. с англ.: Е. Голышева, Б. Изаков ; авт. предисл. Н. Михальская ; худож.: А. Озеревская, А. Яковлев. — Москва : Правда, 1991. — С. 592.
 

Роман Іваничук «Орда»

 
«О, нема страшнішої потвори, ніж донощик! Язик його гадючий: в ньому захована отрута, яку він вичавлює за гроші. Золото ж запановує над совістю, через нього вороги стають жорстокі, а друзі віроломні, через них зрада і підлість підглядають людину на кожному кроці…»
Р. І. Іваничук «Орда»
Цитується за виданням:
Іваничук Р. І. Орда / Р. І. Іваничук. — Київ : Укр. Центр духовн. культури, 1994. — С. 111.
 
 
 

Борис Пастернак «Доктор Живаго»

«…если бы дремлющего в человеке зверя можно было остановить угрозою, все равно, каталажки или загробного воздаяния, высшею эмблемой человечества был бы цирковой укротитель с хлыстом, а не жертвующий собою проповедник. Но в том-то и дело, что человека столетиями поднимала над животным и уносила ввысь не палка, а музыка: неотразимость безоружной истины, притягательность её примера…»
Б. Л. Пастернак «Доктор Живаго»
Цитируется по изданию: 
Пастернак Б. Л. Доктор Живаго : роман / Б. Л. Пастернак ; авт. предисл. Е. Б. Пастернак ; авт. послесл. В. М. Борисов. — Москва : Книжная палата, 1989. — (Популярная б-ка). — С. 43.

Издания Б. Л. Пастернака в фонде библиотеки


Михайло Стельмах «Чотири броди»

«Золоте Відродження змалювало людству мадонн. А хто змалював наших босоногих мадонн із сапкою в руках чи серпом на плечі та дитям біля персів, що знали не шовки, а лише нерівне, шорстке полотно? Ічи зрозуміють це ті, що вже не знатимуть полотна і полинового смутку давнини? Чи будуть довіку не як ношу, а як вдячність нести в душі свято і сум материнських очей і синівську вірність батькам, що шаблями вирубували новий час на чорних та ханських шляхах, щоб вони, ці шляхи, зосталися тільки полином пам'яті, а не шрамами сьогодення?..»
М. П. Стельмах «Чотири броди»
Цитується за виданням: 
Стельмах М. П. Чотири броди : роман / М. П. Стельмах. — Київ : Рад. письменник, 1979. — 528 с.

Остап Вишня «Про Степана Олійника»

«Позитивний гумор у гумористичній літературі — дуже цікаве явище, нове, своєрідне, воно розширює горизонти жанру сатири й гумору, дає йому нові шляхи, нові властивості. Багато ще потрібно нам боротися сатирою з ворогами зовнішніми. Чимало також доведеться нам вкласти енергії в боротьбу з рештками дрібновласницьких пережитків у побуті і в свідомості людей, та прийде ж час, що весь бур’ян викорчується на землі.

            Тоді як: гумору не буде, сміху?
            Ого, ще й який буде!
            Але це буде сміх стверджуючий, радісний, ясний, теплий...»

Остап Вишня «Про Степана Олійника»

Цитується за виданням:
Фейлетони, гуморески, усмішки, щоденникові записи / О. Вишня ; ред. І. О. Дзеверін ; упоряд., авт. передм. та прим. І. В. Зуб ; АН УРСР. — Київ : Наук. думка, 1984. — С. 357.
 
  
Пропонуємо Вашій увазі презентацію: «Моя зброя - сміх» (Український письменник Остап Вишня)

Ліна Костенко «Страшні слова, коли вони мовчать»

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучився, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди, і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія — це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
Ліна Костенко «Страшні слова, коли вони мовчать»
Цитується за виданням:
Українське слово : хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст. : в 4 кн. — Київ, 2001. — Кн. 4 : Культурно-історична епоха модернізму. Пізній модернізм (1961–1991). Постмодерна література дев’яностих років. — С. 38–39.
 
Твори Ліни Костенко з фонду бібліотеки

Сторінки