Ліна Костенко «Страшні слова, коли вони мовчать»

Первинні вкладки

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучився, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди, і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія — це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
Ліна Костенко «Страшні слова, коли вони мовчать»
Цитується за виданням:
Українське слово : хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст. : в 4 кн. — Київ, 2001. — Кн. 4 : Культурно-історична епоха модернізму. Пізній модернізм (1961–1991). Постмодерна література дев’яностих років. — С. 38–39.
 
Твори Ліни Костенко з фонду бібліотеки