Міжнародний день рідної мови!
Первинні вкладки
Ти велична і простаОрганізатори:
- Відділ культурно-просвітницької роботи та Інформаційно-ресурсний центр «Без бар’єрів» науково-технічної бібліотеки НТУ «ХПІ»;
- Центр психологічної допомоги «Світло надії» Харківської спеціалізованої школи № 114;
- Покотилівська бібліотека для дорослих;
- Відділ культури, молоді та спорту Височанської селищної ради.
У програмі:
- музика внутрішнього спокою (гітара, флейта);
- поезія українських класиків;
- психологічний тренінг з техніки самодопомоги для зняття емоційного напруження.
З історії:
21 лютого світова спільнота святкує Міжнародний день рідної мови.
Свято було засноване у 1999 році рішенням Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою сприяння розвитку мови і культури. Підштовхнуло до такого кроку сумна подія, що сталася 21 лютого 1952 року у Бангладеш, де загинули студенти, які відстоювали рідну мову. Зберегти зникаючі мови світу — значить захистити культурну спадщину!
За даними ЮНЕСКО, у світі існує близько 6000 мов, 43% з них знаходяться під загрозою зникнення. На думку фахівців, це трапляється в тому випадку, коли мову перестають, з тієї чи іншої причини, вживати та вивчати більше 30% її носіїв. Лише в Європі небезпека загрожує 30 мовам, а 13 із них перебувають на межі зникнення.
Мова — це історія народу, його світогляд, інтелектуальний та духовний результат.
Кілька тисячоліть еволюції кожного етносу. Без своєї мови, своєї самобутньої культури немає народу.
Ліна Костенко сказала: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову».
Мова — найважливіший засіб спілкування людей і пізнання світу, передачі досвіду з покоління в покоління. Мова — це душа народу!
Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, калиною та барвінком. Українська мовна традиція сягає далеких княжих часів, шлях нашої мови був тернистим. Українське слово бідувало, вмирало з голоду, плакало над страченим, але відроджувалося. І доки народ мав свою мову, його серце завжди оживало, гоїлося, сміялось…
Знати, берегти і примножувати рідну мову — це обов’язок кожної людини!
