Іван Нечуй-Левицький «Хмари»

«Повний місяць дивився в синій, гладенький, як дзеркало, Дніпро. Небо було ясне й синє. На заході, над чорною смугою лісу й гір небо блищало дуже пізнім рум'яним вечором. Було ясно, як удень. На Братській церкві можна було читать золоті написи на стінах. Повітря було тихе, запашне. Здається, не тіло, а сама душа ним дихала. На серці ставало легко, на душі — спокійно. Розум засипав перед великою красою природи, зате ж прокидалась фантазія навіть в черствій, твердій душі. Співуча душа виливалась піснею по-солов'їному, поетична душа марила тисячею пишних картин. Душа любляча любила гарячіше, душа безщасна заспокоювала своє замучене серце. Вся природа з небом і землею, з водою, квітками, лісами й горами здавалась однією піснею, однією гармонією».

Іван Нечуй-Левицький «Хмари»

Цитується за виданням: Нечуй-Левицький І. Кайдашева сім'я ; Хмари : повісті / Іван Нечуй-Левицький. — Київ : Наук. думка, 2001. — (Бібліотека школяра). — С. 160–161.

Видання Івана Нечуя-Левицького з фонду бібліотеки