Володимир Короленко «Сліпий музикант»

Первинні вкладки

«Настає пізня осінь. Плід обважнів; він зривається й падає на землю... Він умирає, але в ньому живе насіння, а в цьому насінні живе в «можливості» і вся майбутня рослина, з її майбутнім розкішним листям і з її новим плодом. Насіння падає на землю; а над землею низько підіймається вже холодне сонце, біжить холодний вітер, мчать холодні хмари... Не тільки пристрасть, а й саме життя завмирає тихо, непомітно... Земля все більше проступає з-під зелені своєю чорнотою, в небі панують холодні тони... І ось настає день, коли на цю присмирнілу й притихлу, ніби овдовілу землю падають мільйони сніжинок, і вся вона стає рівною, одноколірною й білою... Білий колір — це колір холодного снігу, колір найвищих хмар, які пливуть в недосяжному холоді піднебесних висот,— колір величавих і безплідних гірських верховин... Це — емблема безстрасності й холодної, високої святості, емблема майбутнього безплотного життя».

Володимир Короленко «Сліпий музикант»

Цитується за виданням: Короленко В. Г. Сліпий музикант : етюд / В. Г. Короленко ; худож. О. В. Хвостов-Хвостенко ; пер. А. Хуторян. — Київ : Худож. літ., 1953. — 95 с. : іл.

Твори Володимира Короленка з фонду бібліотеки