Михайло Стельмах «Хліб і сіль»
Primary tabs
«Люди орють землю, а літа — душу. Ох, і переорано її, оцю мужицьку душу, і вздовж, і в поперек, та на такі ж клапті, що не всякий втямить, як вона тіла тримається. Але тримається, мов іскра у кремені, бо має на своїй болючій пожмакованій основі кілька росинок надії. І вони все життя то вруняться, мов тиха пшеничка, то туманцем тремтять, то сльозами крижаніють. І дарма, чоловіче, що в когось на полі росте хліб, а в тебе від чужої праці виростає горб, ти все сподіваєшся, що життя переінакшиться і ти будеш мати свою нивку і якесь щастя».
Михайло Стельмах «Хліб і сіль»
Цитується за виданням:
Стельмах М. П. Хліб і сіль : роман / М. П. Стельмах ; худож. І. Д. Принцевський. — Київ : Дніпро, 1975. — 670 с.
