Люко Дашвар «Село не люди»
«— От йо… з культурою вашою!.. На дерево при дорозі вказав.
— Бачите? Гарно цвіте! Листя — і зелене, і червоне. Гілки різні — і прямі, і криві, і малі, і грубі. Оце ви і є. Культура ваша. А якою їй бути — тільки коріння знає. Оте саме, що у землі, у багнюці, без повітря, без кольорів. У чорному поті. Знай трудиться, аби гілки з листям на світ витріщалися!
Зітхнув.
— Прощавайте, чи що… Пішов геть. Ігор із Денисом — не отямляться.
— Господи! Скільки ж сили у ньому… Працює, мов раб, світу не знає, газет, мабуть, ніколи не читав, а таке каже… Аж волосся дибки! — Денис мовив.
— Він таке сказав, про що все життя розмірковувати можна, — відповів Ігор.
— Ми з тобою — листя… Повитріщалися — і все? А повинні ж щось і корінню віддати. Чи не так?»
Цитується за виданням: Дашвар Люко. Село не люди : роман / Люко Дашвар ; [худож. А. Печенізький]. — Харків : Клуб Cімейного Дозвілля, 2019. — 272 с. : іл.
