Історія Харківського технологічного інституту в особах_А

Абкін А. Д.  –  інженер-будівельник.
Закінчив інженерно-будівельний факультет Харківського технологічного інституту (1926). Викладач курсу лекцій з фундаментів та основ на фабрично-заводському відділенні ХТІ, ХПІ (1929–1930), доцент ХПІ. У квітні 1930 р., після реорганізації ХПІ, розподілений до Харківського будівельного інституту. Інженер Українського науково-дослідного інституту споруд у Харкові [171].
Вибр. бібліогр.: «Железобетонные фундаменты рамного типа под турбоагрегаты» (Харків, 1935).
Абрамов Микола Матвійович   (28 січня 1876–13 лютого 1949)  –  інженер шляхів сполучення.
Уродженець Новочеркаська, козак. Закінчив Санкт-Петербурзький інститут шляхів сполучення. Учень М. А. Белелюбського. Викладач, професор кафедри будівельної механіки, декан гірничого (1908–1909), механічного (1911–1912) факультетів, ректор Новочеркаського політехнічного інституту (НПІ). Перший завідувач лабораторії випробування матеріалів при інституті. Читав курси лекцій з інженерно-будівельної справи, механіки, випробовування матеріалів. Член постійного Бюро з'їздів російських цементних техніків і заводчиків. Брав участь у роботі Першого Менделєєвського з'їзду (1907), XII з'їзду російських природознавців та лікарів у Москві (1909–1910). Голова Новочеркаського відділення Імператорського Російського технічного товариства. Дійсний член Російського металургійного товариства (від 1910). Член Ради попечителів Новочеркаської 2-ї чоловічої гімназії (1915–1916). Награжден почетной медалью «За выдающиеся заслуги, оказанные России на Нагороджений почесною медаллю «За видатні заслуги, надані Росії на міжнародних судноплавних конгресах» (1915). Голова Ради Фінансів Всевеликого Війська Донського (1918). Професор Донського політехнічного інституту імені військового отамана О. М. Каледіна. Дійсний статський радник (1919). Завідувач механічної лабораторії, заслужений професор Харківського технологічного інституту (від 1928). Декан інженерно-будівельного факультету ХТІ (1929). Голова кваліфікаційної комісії факультету ХПІ (1930), член робочої комісії ХПІ з будівельної механіки (1930). Дійсний член Харківської філії Українського товариства працівників науки й техніки (1929). Завідувач кафедри Сибірського державного університету шляхів сполучення (1936–1939), кафедри опору матеріалів Інституту інженерів-механіків соціалістичного землеробства (1939–1947) [1, 2, 32, 43, 63, 170, 171, 184, 309].
Вибр. бібліогр.: «Введение в курс механических испытаний материалов» (СПб., 1906); «Изучение свойств бетона в обойме: Общие сведения и основные данные о сопротивлении сжатию и сгибанию» (СПб., 1907); «Функция AIRY и ее применение к решению задач теории упругости и строительной механики в работах KLEIN'A, WEGHARDT'A і TIMPE» (СПб., 1908); «Материалы для курса «Строительная механика» (Новочеркаськ, 1909); «Испытание строительных материалов, сооружений и их частей и условия приемки материалов» (Новочеркаськ, 1913); «Курс сопротивления материалов» (Новочеркаськ, 1915); «Задачник по сопротивлению материалов» (Харків, 1929).
Абрамович В. К.
Викладач, доцент Харківського політехнічного інституту (1930). У квітні 1930 р., після реорганізації ХПІ, розподілений до Харківського будівельного інституту [171].
Агнівцев Микола Євлампійович (1893–1945)  –  філолог.
Уродженець Старобільського повіту, син священика. Закінчив Харківську духовну семінарію. Був студентом Харківського університету. Закінчив історико-філологічний факультет Донського університету. Викладач української мови Харківського технологічного інституту (1925–1926). Перекладач видавництва «Держвидав УРСР». Заарештований у 1936 р. за звинуваченням в участі в контрреволюційній організації. У 1937 р.  –засуджений до 10 років позбавлення волі з позбавленням прав на 3 роки. У 1944 р. знаходився в ув'язненні в Бушуйському окремому таборі в Амурській області. Помер у 1945 р., похований у Хабаровському краї. Був реабілітований Військовою колегією Верховного суду СРСР у 1958 р. [171, 227].
Акімова [Ніна Степанівна]  –  інженер-хімік.
Закінчила хімічний факультет Харківського технологічного інституту в 1929 р. за спеціальністю «Технологія силікатів». Позаштатний лаборант Харківського політехнічного інституту (від 1930) [171].
Аксьонов Серафим Степанович   (23 березня 1863–1921)  –  інженер-технолог.
Уродженець станиці Ново-Миколаївської землі Області Війська Донського, син священика. Закінчив Новочеркаську гімназію (1881), Харківський університет (1887), хімічне відділення Харківського практичного технологічного інституту (1896) зі званням інженера-технолога (сторонній слухач). Лаборант Харківського університету. Старший фабричний інспектор Області Війська Донського (1911). У 1920 р. викладав у Харківському технологічному інституті. Публікувався в «Приазовском крае», «Южном телеграфе», «Известиях Южнорусского общества технологов» (1907–1914). Псевдоніми: S. S.; Инж. С. А. [170, 171, 202].
Вибр. бібліогр.: «Краткий курс качественного химического анализа» (1893–1904); «Производство свинцовых белил по французскому способу» (Харків, 1896).
Алгасов (Бурдаков) Володимир Олександрович   (1887–3 жовтня 1938)  –  юрист.
Уродженець Астраханської губернії. Закінчив юридичний факультет Московського університету (1912). Член партії есерів.
У 1908 р. був заарештований та відправлений на заслання до Вологди. Після відбуття терміну заслання працював у Харкові та Петрограді. Лідер міської есерівської організації. Член Харківської Ради робітничих і солдатських депутатів, ВЦВК, колегії НКВС, Наркомюсту, РНК РРФСР (від 1917). Учасник громадянської війни. У 1919 р. входив до складу Київської ради. Член редакції газети «Известия Киевского Совета». Завідувач відділу комунгоспу Київської губернії. У 1920-х роках викладав у вищих навчальних закладах Києва, Харкова, у тому числі й у Харківському технологічному інституті (1920–1921). Читав курс лекцій з економічної політики радянської влади. Член бюро науково-дослідної кафедри історії європейської культури (1922). Викладач Харківського інституту народного господарства (1924). Імовірно, професор соціально-економічних наук Донецького технікуму ім. Артема (1923).
У 1930-х роках працював у Москві. Член Мосради. Завідувач кафедри діалектичного матеріалізму Московського хіміко-технологічного інституту м'ясної та молочної промисловості. 3 жовтня 1938 р. заарештований за звинуваченням в участі в контрреволюційній шкідницькій організації і засуджений Військовою колегією Верховного суду СРСР до розстрілу. Вирок було виконано в той же день. Реабілітований посмертно в 1957 р. [171, 186, 209].
Вибр. бібліогр.: «Конспект лекций по истории России» (Харків, 1924); «Декабризм и декабристы» (Харків, 1925).
Александров Микола Миколайович   (1882–?)  –  інженер-технолог.
Закінчив Комісарівське технічне училище та хімічне відділення Харківського технологічного інституту в 1911 р. Технік Дніпровських майстерень Катерининської залізниці. Викладач електротехніки Катеринославських технічних курсів В. Х. Коробочкіна (1914–1916). Інженер Харківської міської електричної станції. Викладач електротехніки ХТІ (1925–1930). Імовірно, викладач кафедри соціально-економічних наук в ХТІ (1924–1926). Голова предметної комісії з соціально-економічного циклу наук (1925). Від 1927 р.  –  позаштатний викладач ХТІ. Асистент ХПІ.
У квітні 1930 р., після реорганізації інституту, розподілений до Харківського будівельного інституту. Імовірно, доцент, завідувач кафедри Харківського авіаційного інституту [22, 171].
Алексапольський [Алексапольський] Дмитро Якович (8 вересня 1901–10 травня 1993)  –  інженер-механік.
Закінчив Харківський технологічний інститут (1925). Учень Г. Ф. Проскури. Від 1929 р. викладав у ХТІ, ХПІ. У квітні 1930 р., після реорганізації ХПІ, розподілений до Харківського машинобудівного інституту. Під керівництвом Г. Ф. Проскури створив проєкти вітросилової станції потужністю 4500 кВт (1933), експериментальної газової турбіни потужністю 250 кс (1940). Завідувач відділу гідродинаміки Харківської філії Інституту теплоенергетики (1944). Старший науковий співробітник Лабораторії проблем швидкісних машин і механізмів (1944–1945). Старший викладач матеріальної частини танків 2-го Харківського училища самохідної артилерії (1941–1944). Доцент ХПІ (1945), завідувач кафедри гідромашин (1966–1991). Доктор технічних наук. Професор ХПІ (1966). Читав курси лекцій з насосів, вентиляторів, компресорів, гідродинаміки. Заслужений діяч науки й техніки. Засновник наукової школи насособудування в Україні. Нагороджений кількома медалями [6, 56, 228].
Вибр. бібліогр.: «Блакитне вугілля» (Харків, 1932); «Результаты испытаний насосных установок некоторых шахт Донбасса» (Москва, 1934); «Танк Т-60» (1942); «Танк Т-70» (1943); «Влияние сопротивлений на экономичность цикла газовой турбины» (Труды ХПИ, 1953, № 2); «Характеристика реверсирования судов посредством гидропередач» (Ленінград, 1959); «Гидродинамические передачи» (Москва, 1963); «Лопастная гидромашина» (Патент № 6622, 1982).
У бібліотеці НТУ «ХПІ» зберігаються видання з автографом ученого.
Бібліотека виражає вдячність співробітникам Відділу зберігання і обробки документів (архів) НТУ "ХПІ" за наданий матеріал.
Алексєєвський Володимир Петрович   (1858–1916)  –  математик.
Уродженець Новгородської губернії, син інженера. Закінчив Харківський університет (1884). У 1885–1891 рр. викладав механіку й математику у Харківських 1-й та 2-й гімназіях, реальному училищі. Член Харківського математичного товариства (1884). Магістр математики (1891). У 1893 р. захистив дисертацію «О функциях, подобных функции Гамма». Приват-доцент Харківського університету. Вдосконалював свою освіту в Лейпцигу (1894–1895). Викладач математики в Старобільській гімназії (від 1896), у Харківському технологічному інституті (1898–1905). Читав курс лекцій з диференціальних та інтегральних числень. Засновник і перший завідувач математичного кабінету ХТІ (від 1903). Екстраординарний (1904), ординарний професор (1905) кафедри теоретичної механіки Томського технологічного інституту. Директор ТТІ (1907–1911). За відмінну і старанну службу нагороджений орденами св. Станіслава, св. Анни III-го ступеня і медаллю «В пам'ять 300-річчя царювання Дому Романових» [20, 21, 43, 57, 59, 113, 132].
Вибр. бібліогр.: "Об интегрировании уравнения " (Харків, 1884); «Об интегрировании одного линейного дифференциального уравнения n-го порядка» (Харків, 1885); «О функциях подобных функции Гамма» (Харків, 1892); «Дифференциальное исчисление» (Харків, 1900); «Интегрирование дифференциальных уравнений» (Харків, 1901); «Задачи по дифференциальному и интегральному исчислениям» (Харків, 1907); «Динамика точки и систем» (Томськ, 1913); «Теоретическая механика» (Томськ, 1913); "Сборник задач по динамике с подробными решениями" (Томск,1914).
Алімов Афанасій Миколайович   (1898–?)  –  інженер-механік.
Вільний слухач при Харківському жіночому політехнічному інституті. Вступив на механічний факультет Харківського технологічного інституту в 1923 р., який закінчив у 1929 р. за спеціальністю «Технологія металів, гаряча обробка». Після закінчення інституту  –  викладач ХТІ [171].
Вибр. бібліогр.: «Производство и свойства никель-марганцевых и марганце-медистых немагнитных чугунов» (Харків, 1936).
Алмазов-Марголіс Семен Гнатович (Самсон Ізраїльович)   (1902–1937)  –  інженер-електрик.
Уродженець Білостока Гродненської губернії. Закінчив Харківський технологічний інститут (1926). За часів студентства викладав історію РКП(б) на робітничому факультеті ХТІ у 1924–1930 рр. Аспірант науково-дослідної кафедри електротехніки при ХТІ (від 1928). Імовірно, заступник керівника тресту Мосенерго (Москва). Заарештований у 1937 р. за звинуваченням в участі в контрреволюційній підривній організації, у тому ж році розстріляний. Реабілітований у 1955 р. [32, 49, 50, 188].
Вибр. бібліогр.: «Эксплуатация пылеприготовительного центрального устройства» (журн. «Электрические станции», 1930, № 3, 4); «Сжигание подмосковного угля на электростанциях СССР» (Москва, 1935).
Алов Олександр Олексійович (22 листопада 1872–1938)  –  інженер-технолог.
Уродженець Вологди. Закінчив Санкт-Петербурзький технологічний інститут (1896). Технік з сільськогосподарських споруд при Міністерстві державного майна від 1898 р. Від 1901 р.  –  ад'юнкт-професор Ново-Олександрійського сільськогосподарського інституту Люблінської губернії. Читав курси лекцій з сільськогосподарського машинобудування, гідротехніки, механіки, вищої математики.
Професор сільськогосподарського машинобудування та обладнання (1909). Член Імператорського вільного економічного товариства (від 1898). Брав участь у роботі XII з'їзду російських природознавців та лікарів у Москві (1909–1910). Вивчав наукові досягнення у Німеччині та Австро-Угорщині. Помічник (1914), директор Ново-Олександрійського інституту сільського господарства та лісівництва (від 1915), професор Харківських вищих жіночих курсів сільського господарства та лісівництва. Статський радник. Член фракційного складу Харківської міської думи за часів Денікіна від партії прогресистів (1919). У 1921 р. звинувачувався в пособництві Добровольчій армії на відкритому судовому процесі у справі «Національного центру». Засуджений до «загальнопримусових робіт на 3 роки без утримання під вартою і з використанням за спеціальністю».
Керівник науково-дослідної кафедри сільськогосподарського машинобудування (від 1921). У 1922–1930 рр.  –  професор Харківського технологічного інституту, завідувач лабораторії та кафедри сільськогосподарського машинобудування (від 1923). Читав курси лекцій з вищої математики, механіки, двигунів внутрішнього згоряння, сільськогосподарських машин. Член Факультетської комісії механічного факультету ХТІ (1921–1923), водночас  –  декан інженерно-аграрного факультету, завідувач кафедри сільськогосподарського машинобудування Харківського інституту сільського господарства та лісівництва.
Завідувач секції машинобудування науково-дослідної кафедри машинобудування при ХТІ (1925–1929). Учасник 4-го пленуму Центральної радянської секції наукових працівників (Москва, 1925). Голова Всеукраїнського товариства сприяння жертвам інтервенції (1925). Директор Науково-дослідного інституту сільськогосподарського машинознавства (від 1928). Член кваліфікаційної комісії механічного факультету ХПІ (1930). Ініціатор створення Харківського інституту механізації та електрифікації сільськогосподарського виробництва. Ректор Харківського сільськогосподарського інституту. Від 1930 р.  –  професор Харківського сільськогосподарського інституту. За відмінну і старанну службу нагороджений орденами св. Анни 3‑го і св. Станіслава 2‑го ступенів. У 30-х роках репресований [15, 17, 31, 32, 43, 48–50, 126, 134, 176].
Вибр. бібліогр.: «Гвоздарное производство в Новгородской, Тверской, Нижегородской и Пермской губерниях» (СПб., 1898); «Предохранители от несчастных случаев и механические самоподаватели, применяемые в молотилках» (СПб., 1899); «Кустарное производство сельскохозяйственных орудий и машин» (СПб., 1900); «Американские самоподаватели при молотилках» (СПб., 1906).
Алфьоров [Василь Дмитрович]
Закінчив реальне училище (1903). Учасник громадянської війни. Викладач Харківського інституту геодезії та землеустрою, Харківського вечірнього електромеханічного робітничого технікуму ім. «Профінтерну» (від 1925). Водночас читав курси лекцій з історії класової боротьби, політичної економії у Харківському технологічному інституті, на робітничому факультеті при ХТІ, факультеті профосвіти ХІНО (1926–1930) [171].
Альбицький Василь Іванович (19 березня 1850 – після 1926)  –  інженер-технолог.
Уродженець Меленковського повіту Володимирської губернії, син священика. Закінчив фізико-математичний факультет Санкт-Петербурзького університету і Технологічний інститут із занесенням імені на мармурову дошку під першим номером (1877). Викладач креслення в тому ж інституті (1878).
Професор прикладної механіки й гідравліки Харківського технологічного інституту (1886–1913). Приват-доцент Харківського університету (1893–1896). Керував будівництвом турбінних установок у Волинській (на р. Іква), Харківській губерніях, на річці Дон, у маєтку Харченко (1903–1905). Займався будівництвом розбірної шпунтової греблі при фабриці Товариства Нікольської мануфактури Сави Морозова у Володимирській губернії (1903), роботами по реалізації двох своїх проєктів для маєтку графа Воронцова-Дашкова в Саратовській та Волинській губерніях (1908). Експерт Орловської міської думи з будівництва греблі на р. Ока.
Член Харківського відділення Імператорського російського технічного товариства. Один із засновників Харківського відділення Союзу Російського народу.
У 1906 р. студенти ХТІ оголосили бойкот професору через його ідеологічні переконання. У ролі делегата від Російського уряду брав участь у міжнародних переговорах з Норвегією щодо передачі водяної сили одного з водоспадів річки Пази в оренду (1907). Представив до Міністерства внутрішніх справ і фінансів доповідь «Поліпшення та пожвавлення російських річок, як громадські продовольчі роботи» (1907). Від 1908 р. щорічно отримував 1200 крб. як винагороду за створення гідравлічної лабораторії ХТІ. Від цього ж року професор займався виключно науково-дослідною та практичною діяльністю.
Заслужений професор. Представив доповідну «Про підвищення рівня Азовського моря шляхом влаштування в Керченській протоці шлюзової греблі» («О поднятии уровня Азовского моря путем устройства в Керченском проливе шлюзовой плотины») до Міністерств: фінансів, військового, морського, шляхів сполучення, промисловості і торгівлі, внутрішніх справ, землеробства (1909). Завідувач гідравлічної лабораторії (1909–1911).
Отримав на свої винаходи охоронні свідоцтва (патенти) від російського, німецького, французького урядів (1910–1911). У 1913 р. відряджався на З'їзд природознавців і лікарів, що відбувався у Тифлісі та на Водопровідний з'їзд  –  в Ризі.
Після 1917 р.  –  консультант на будівництві Дніпровської гідроелектростанції. Цивільний чин  –  дійсний статський радник. За відмінну і старанну службу нагороджений орденами св. Станіслава 1-го ступеня, св. Володимира 3-го ступеня і Святої Анни 2-го ступеня [11, 21, 43, 57, 59, 131, 170].
Вибр. бібліогр.: «Ручные насосы, их устройство и проєктирование» (Харків, 1886); «Приложение графического метода к неразрезанным балкам, лежащим на многих опорах» (СПб., 1886); «Винтовое зацепление, расчет его и вычерчивание» (СПб., 1888); «Болтовое скрепление, расчет его и вычерчивание» (СПб., 1888); «Цилиндрические зубчатые колеса, их расчет и вычерчивание» (СПб., 1888); «Конические зубчатые колеса, их расчет и вычерчивание» (СПб., 1888); «Водяные двигатели» (Харків, 1889); «Определение чисел зубьев в круглых цилиндрических зубчатых колесах» (Харків, 1892); «Гидравлика» (Харків, 1895); «Прикладная кинематика» (Харків, 1896); «Тюрбины, их теория и расчет» (Харків, 1901); «Гидравлика» (Харків, 1901); «Днепровские пороги и устройство на них судоходства» (Харків, 1903); «Прикладная кинематика» (Харків, 1905); «Новые общие формулы для расчета водяных тюрбин, их вывод, анализ и применение» (Харків, 1905); «Утилизация водяной силы русских рек» (Харків, 1908); «Днепровские пороги и устройство судоходства на них» (Харків, 1908); «Слабость гидротехнических зданий в России и основной способ ее устранения» (Харків, 1909); «Чистка трубопроводов всякого назначения вообще и водопроводной сети по преимуществу, служащие для нее орудия и приблизительная ее стоимость: патент» (Харків, 1913).
У бібліотеці НТУ «ХПІ» зберігаються видання з автографом ученого.
Альбицький Володимир Васильович (6 липня 1885–?)  –  інженер-технолог.
Уродженець Санкт-Петербурга, син професора. Закінчив з відзнакою Харківський технологічний інститут (1911). Лаборант при гідравлічній лабораторії ХТІ (1911–1914). Спільно з батьком В. І. Альбицьким та братом І. І. Альбицьким розробив спосіб перетягування каната крізь труби великої протяжності і отримав на нього охоронне свідоцтво від російського та німецького урядів (1911) [21].
Альбов Павло Олександрович (22 січня 1887 – ?)  –  інженер-механік.
Уродженець Тифліса, син статського радника. Закінчив Тифліське реальне училище, з відзнакою  –  Харківський технологічний інститут (1918). Асистент механічної лабораторії технології металів, гідравлічної лабораторії (від 1920), викладач кафедри гідромеханіки Харківського технологічного інституту (1918–1930). Керував проєктуванням деталей машин, двигунів, кранів, водяних турбін. Читав курси лекцій з гідравліки (від 1925), гідравлічних двигунів, водяних насосів, вантажопідйомних машин.
Завідувач механічних майстерень, помічник завідувача продовольчої частини ХТІ (наглядач за їдальнею) (1920). У 1922 р. виконав проєкт щодо експериментальної турбіни Каплана для встановлення її в гідравлічній лабораторії ХТІ.
Під керівництвом професора Г. Ф. Проскури брав участь у проєктуванні гідравлічних установок для паперових фабрик у Змієві та Полтаві, турбіни  –  для Кайдацьких порогів на Дніпрі. Науковий співробітник науково-дослідної кафедри гідромеханіки і авіації при ХТІ (1922–1929). Під керівництвом професора В. Е. Тіра сконструював великий випробувальний прес для дослідження процесу штампування та пресування. Головний інженер виробничої частини ХТІ (від 1927). Доцент ХПІ.
У квітні 1930 р., після реорганізації ХПІ, його було розподілен до Харківського машинобудівного інституту. Водночас  –  начальник проєктного відділу будівництва (1929–1931), механічного цеху Харківського тракторного заводу (1931–1933). Технічний директор (1934), головний інженер ХТЗ (1933–1937). Редактор науково-технічної збірки ХТЗ «Теория и практика тракторостроения» (1936–1939). Головний спеціаліст Наркомату транспортного та важкого машинобудування, заступник начальника Головкома Міністерства оборонної промисловості СРСР (1937–1953). Головний спеціаліст Гіпротрансважмашу (1953–1964), Гіпротракторосільмашу (1964–1973).
Нагороджений орденом В. І. Леніна (1932) [15, 18, 31, 32, 48–50, 134, 171, 180а, 228].
Вибр. бібліогр.: «Изучение быстроходных турбин Френсиса» (Харків, 1925); «Трактор ХТЗ-СТЗ: руководство по управлению и уходу» (Харків, 1935); «Руководство к дизель-мотору ХТЗ Д-6» (Харків, 1936); «Сопряжение деталей и механизмов трактора» (Харків, 1937).
Аметистова [Є]. І.
Викладач французької мови, хімії у Харківському технологічному інституті (1919–1922). Водночас  –  студентка інженерно-будівельного факультету ХТІ [171].
Ангелопуло Дмитро Миколайович (7 червня 1893–?)  –  інженер-хімік.
Уродженець Курська, грецький підданий. Закінчив Ростовське об'єднане середньотехнічне та ремісниче училище, з відзнакою хімічний факультет Харківського технологічного інституту (1920). Аспірант (від 1921), науковий співробітник кафедри технології мінеральних речовин ХТІ (1923) [170, 171].
Бібліотека виражає вдячність викладачеві НТУ "ХПИ" Д. Ю. Журилові за люб'язно надане фото.
Андреєв Віктор Лаврентійович (29 березня 1882 – ?)  –  інженер-технолог.
Уродженець Саратовського повіту. Закінчив Саратовське реальне училище (1900), Харківський технологічний інститут (1913). Лаборант при сільськогосподарській станції ХТІ (від 1913), водночас  –  викладач математики та фізики у Приватній гімназії С. А. Родіонової та Єпархіальному жіночому училищі, технічного креслення  –  у Харківському жіночому політехнічному інституті (від 1917). Асистент Ново-Олександрійського інституту (1916).
Член організаційного комітету та експертної комісії з випробування двигунів внутрішнього згоряння при Харківському товаристві сільського господарства (1914), Комітету військово-технічної допомоги при ХТІ (1916). Асистент, викладач сільськогосподарського машинобудування та нарисної геометрії ХТІ (1917–1929), робітничого факультету при ХТІ (1924–1929). Завідувач матеріальної частини (1920), дослідного поля (від 1927), водночас викладав в інститутах: сільського господарства та лісівництва, народної освіти, народного господарства (1923–1929). Представник ХТІ під чач проведення іспитів на Вечірньому Харківському робітфаку ім. Котлова, на Луганському робітфаку (1927). Завідувач кабінету графічної грамотності на робітфаку ХТІ (від 1927). Доцент ХПІ. У квітні 1930 р., після реорганізації ХПІ, був направлений до Харківського сільськогосподарського інституту. Завідувач кафедри нарисної геометрії та графіки ХММІ. Професор Всеукраїнського заочного інституту технічної освіти [21, 31, 48–50, 60, 134, 171].
Вибр. бібліогр.: «Конспект по начертательной геометрии» (Харків, 1928); «Атлас чертежей к конспекту по начертательной геометрии» (Харків, 1928); «Техническое черчение и начертательная геометрия» (Харків, 1935).
Андреєв Костянтин Олексійович (14 березня 1848–1921)  –  математик.
Уродженець Москви, син купця. Закінчив Московський університет із золотою медаллю (1871). Приват-доцент Харківського університету (1873). Доктор чистої математики (1879). Професор і завідувач кафедри чистої математики Харківського університету (1873–1897), водночас викладав аналітичну геометрію у Харківському технологічному інституті (1885–1897). Один із засновників Харківського математичного товариства, його голова і редактор наукових праць товариства (1883–1898). Член-кореспондент Петербурзької АН (1884). Дійсний член Московського математичного товариства (1881). Професор Московського університету (1898–1921), водночас  –  директор Олександрівського комерційного училища (1898–1907). Від 1899 р.  –  професор чистої математики Вищого технічного училища зі збереженням усіх попередніх посад. Директор Миколаївського жіночого комерційного училища (1904–1908). Декан фізико-математичного факультету Московського університету (1905–1913). Заслужений професор. Дійсний статський радник. За відмінну і старанну службу нагороджений орденами св. Анни 2-го, св. Володимира 3-го, св. Станіслава 1-го ступенів [8, 35, 43, 59, 131].
Вибр. бібліогр.: «О таблицах смертности: Опыты теоретических исследований о законах смертности и составления таблиц смертности для России» (Москва, 1871); «О построении поляр относительно плоских геометрических кривых линий» (Харків, 1880); «О многоугольниках Понселе» (Харків, 1884); «Основной курс аналитической геометрии» (Харків, 1886–1887); «Сборник упражнений по аналитической геометрии» (Харків, 1892); «О разыскании рациональных частных интегралов линейных дифференциальных уравнений при помощи интегрирующего множителя» (Харків, 1894); «Сборник статей по математике» (Харків, 1895); «Высшая алгебра» (Москва, 1899); «Элементарная математика» (Москва, 1901); «Теория определителей» (Москва, 1908); «Избранные работы» (Харків, 1955).
У бібліотеці НТУ «ХПІ» зберігаються видання з автографом ученого.
Андрієвський [Олександр Іванович] (26 серпня 1900–18 січня 1976)  –  фізик.
Уродженець Харкова. Закінчив Харківський інститут народної освіти (1929). Ініціатор та керівник випуску ртутних тиратронів і газотронів для експериментальних та виробничих цілей на базі фізичної лабораторії Харківського інституту інженерів залізничного транспорту (від 1929), водночас  –  викладач робітничого факультету Харківського технологічного інституту (1929–1930). Професор, завідувач кафедри фізики Харківського інституту інженерів залізничного транспорту (1945–1954). Від 1955 р.  –  у Львівському політехнічному інституті: професор (1955), завідувач кафедри фізики (до 1975), проректор з наукової роботи (1955–1968). Відповідальний редактор журналу «Физическая электроника». Автор праць з досліджень в галузі газових розрядів та електронно-іонних процесів, напівпровідникових матеріалів. Доктор технічних наук (1953). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1965). Нагороджений двома орденами [168, 171].
Вибр. бібліогр.: «Строение и выпрямительные свойства закиси меди в зависимости от предварительной термической обработки меди в вакууме / под ред. д-ра техн. наук проф. А. И. Андриевского» (Львів, 1958).
Анікст Ольга Григорівна (13 червня 1886–9 вересня 1959).
Уродженка Бессарабської губернії. Закінчила Кишинівське жіноче єврейське училище (1905). Брала участь у революційних подіях, була арештована і протягом року знаходилась в ув'язненні. Після звільнення  –  в еміграції у Франції і Швейцарії.
З 1917 р.  –  знову в Росії. Входила до складу комісії РНК РРФСР з питань подолання кризи робочої сили. Керувала організацією професійних навчальних закладів, шкіл ФЗУ, підготовкою робітників на виробництві. Уповноважена Народного комісаріату праці СРСР при РНК України, водночас викладала у Харківському технологічному інституті і на робітничому факультеті при ХТІ (1922–1924). Читала курс лекцій з історії партії, революційного руху. Виконувала обов'язки голови Головпрофосвіти України (1924). Редактор журналу «Жизнь рабочей школы». Перший ректор Московського інституту нових (іноземних) мов. Автор численних друкованих праць, методичних рекомендацій і розробок в галузі освіти. Репресована в 1938 р. [48, 64].
Вибр. бібліогр.: «Профессиональное образование в России» (Москва, 1920); «История возникновения Главпрофобра» (Москва, 1921); «Рабочее образование в РСФСР» (Москва, 1925); «Что такое технический минимум» (Москва, 1932).
Анциферов Олексій Миколайович (10 серпня 1867–18 березня 1943)  –  економіст.
Уродженець Воронежа. Закінчив Московський університет (1890). Повітовий та губернський гласний Воронезької губернії. Почесний Мировий Суддя (1899). Вдосконалював свою освіту в Німеччині, де відвідував лекції та семінар професора Й. Конрада. Приват-доцент Харківського університету (від 1903). У Німеччині, під керівництвом Й. Конрада, Д. Брентана, Ш. Жида, вивчав особливості сільськогосподарського кооперативного руху. Захистив магістерську дисертацію (1907). Екстраординарний професор кафедри статистики Харківського університету, водночас  –  викладач політичної економії у Харківському технологічному інституті (1907–1908). Був професором Харківських вищих жіночих курсів і лектором курсу сільськогосподарської кооперації Московського міського народного університету імені О. Л. Шанявського. Викладав приватний курс з сільськогосподарської кооперації. Брав участь у роботі XII з'їзду російських природознавців та лікарів у Москві (1909–1910). Обрано гласним Харківської міської думи (1910). Захистив докторську дисертацію в 1917 р. Член Ради попечителів Харківського народного університету (від 1917). Статський радник. Член фракційного складу Харківської міської думи за часів Денікіна від партії кадетів (1919). Викладач російського відділення юридичного факультету Паризького університету (від 1920). Професор Російського інституту сільськогосподарської кооперації (Прага). Емігрував до Лондона, пізніше  –  до Парижа. Від 1923 р.  –  голова Російської академічної групи в Парижі. За відмінну і старанну службу нагороджений орденами св. Анни 2-го, св. Станіслава 2-го ступенів. Також удостоєний премії Паризької АН (1942) [11, 21, 45, 122, 135].
Вибр. бібліогр.: «Das Branntweinmonopol in Russland» (Єна, 1901); «Аренда крестьянских душевых наделов и ее значение» (Москва, 1902); «Мелкий кредит, его организация и значение в России» (Харків, 1903); «La loi russe du 7 juin 1904 sur les institutions de credit populaire» (Ментона, 1905); «Курс элементарной статистики» (Харків, 1908); «Очерки по кооперации» (Полтава, 1918); «Современное положение кооперативного кредита в странах Западной Европы» (Полтава, 1918); «Кооперативный кредит и кооперативные банки» (Харків, 1919).
Апатов (Апатичев) Дмитро Іванович (3 червня 1902–16 січня 1984)  –  інженер-механік.
Уродженець м. Кам'янське Катеринославської губернії Жиздринського повіту Калузької губернії. Після закінчення Вищого початкового училища при Дніпровському заводі працював у механічному цеху заводу. У 1923 р. вступив, від Губпрофосвіти, на механічний факультет Харківського технологічного інституту, який закінчив у 1929 р. за спеціальністю «Технологія металів, гаряча обробка». Інструктор з літньої практики студентів ХТІ (від 1929). Аспірант, завідувач лабораторії кафедри «Ливарна справа» ХТІ (1930). Після закінчення річних курсів Військово-технічної академії читав у ХММІ курси лекцій з артилерії (кріплення зброї, технологічного виробництва зброї), вибухових речовин. Інженер-дослідник Українського інституту металів (1930–1932). Аспірант, завідуючий ливарною лабораторією, начальник ливарного і модельного цехів ХММИ (1932–1933). Заступник директора, технічний директор учбового заводу ХММИ (1933–1934). Інженер-металург Харківського паровозобудівного заводу, заводу ХТЗ № 183. Очолював групу по евакуації заводу. Начальник сталеливарного цеху Уралвагонзавода №183 (1941). Учасник Великої Вітчизняної війни. Після війни працював в Наркоматі в Харкові, одночасно викладав. Нагороджений орденами «Ленина», «Красной Звезды», «Трудового Красного Знамени», орденом «Знак Почета». А також медалями «За отвагу», «За Победу над Германией» і «За Победу над Японией» [171, 182].
Вибр. бібліогр.: «Труды Первой Всесоюзной конференции работников модельных цехов / под общ. ред. инж. Д. И. Апатова ; Всес. науч. инж.-техн. о-во литейщиков, Харьк. отд-ние» (Харків, 1940).
Аполлосов Володимир Петрович (25 липня 1890–1942?)  –  інженер-механік.
Уродженець Воронезького повіту, потомствений почесний громадянин. Закінчив Борисоглібську гімназію (1909). Студент Харківського університету (1909/1910), Харківського технологічного інституту (від 1910). Служив у 201-му піхотному запасному полку (від 1914). Закінчив Київську школу прапорщиків (1916). Від 1918 р.  –  в автомобільних військах Червоної Армії. Помічник начальника Армійських автомайстерень 9-ї Кубанської армії (1921). Помічник механіка на Державному крохмале-патоковому заводі при ст. Козаки (1922). У 1923 р. відновився в ХТІ, який закінчив у 1930. Асистент фізичної лабораторії (позаштатно), препаратор робітфаку, викладач фізики ХТІ (1924–1930). Водночас керував практичними заняттями з фізики у 21-й школі ім. Жовтневої революції. Виконував обов'язки завідувача геодезичного кабінету ХТІ (1926). Член виїзної приймальної комісії в Луганськ, Сталіно, Артемівськ, ХПЗ і ГЕЗ задля набору студентів на 1929/1930 н/р. Науковий співробітник кафедри фізики ХТІ (1929). Доцент кафедри фізики Харківського електротехнічного інституту (1930–1941). В евакуації був заарештований і загинув у в'язниці [31, 32, 50, 171, 326].
Аптекман Григорій Йосипович (3 червня 1897–1938)  –  інженер-механік.
Уродженець Єлисаветграда, син купця. Закінчив Єлисаветградську приватну гімназію М. К. Крижанівського (1915), механічний факультет Харківського технологічного інституту (1923). За часів студентства очолював культурно-просвітницьку комісію при Раді студентських представників. Інженер Харківського паровозобудівного заводу. Займався освоєнням виробництва «Зульцерів», водночас  –  асистент, аспірант науково-дослідної кафедри гідромеханіки і авіації при ХТІ (від 1927). Керував практичними заняттями з теплотехніки. Доцент ХПІ. У квітні 1930 р., після реорганізації ХПІ, направлений до Харківського машинобудівного інституту. Інженер конструкторського бюро дизельного відділу ХПЗ (1930). Брав участь, під керівництвом К. Ф. Челпана, у створенні швидкохідного безкомпресорного дизель-мотора В-2 танка Т-34. Начальник конструкторського бюро Українського науково-дослідного авіадизельного інституту (від 1934). Під його керівництвом у 1935 р. створено авіаційний варіант дизеля БД-2А. У 1937 р. заарештований за звинуваченням у шкідництві та зриві урядового завдання з виробництва авіаційних дизель-моторів. Розстріляний у 1938 р. Реабілітований посмертно [170, 171, 182].
Вибр. бібліогр.: «К вопросу о сжигании парафинистых мазутов в двигателях с калильным шаром: результаты исследований» (Харків, 1931).
Аронов Рафаїл Львович (19 червня 1897–1957)  –  інженер-електрик.
Уродженець Ромни Полтавської губернії. Закінчив Харківський університет (1919), Харківський технологічний інститут (1924). Інженер Дослідницького бюро ХЕМЗу. Керував проєктуванням і будівництвом Центральної заводської лабораторії. Займався налагодженням усіх типів електрообладнання, що випускалися заводом. Під його керівництвом випробувано й запущено дві електричні печі на заводі «Електросила» у Харкові. Асистент, викладач ХТІ (від 1925). Читав курс лекцій з електротехніки. Асистент, викладач Харківського електротехнічного інституту (від 1930). Завідувач кафедри електрообладнання ХЕТІ (1938–1950), кафедри електрообладнання суден Миколаївського кораблебудівного інституту (1950–1957). Доктор технічних наук (1939). Професор (1939) [31, 92, 171].
Вибр. бібліогр.: «Электрооборудование промышленных приводов» (1934); «Автоматическое управление электроприводами» (Ленінград, 1935); «Электрооборудование промышленных приводов» (Харків, 1936); «Методы расчетов тепловых процессов в активных материалах электротехнических конструкций» (Харків, 1938); «Магнитное реле времени» (Москва, 1948).
Аронович Сава Йосипович (?–1932)  –  інженер-технолог.
Вступив до Харківського практичного технологічного інституту в 1887 р. За участь у студентських заворушеннях, на 1-му курсі був звільнений з інституту у грудні 1887 р., із забороною, за розпорядженням харківського губернатора, мешкати у Харкові. Поновлений в інституті у 1888 р. Закінчив ХПТІ у 1893 р. зі званням інженера-технолога. Технік з налагодження млина від технічної контори Добрових і Набгольца в Охтирці Харківської губернії (1896). Млинар млинів бр. Молдавських у Харкові (1910–1911). Член комітету Товариства допомоги нужденним студентам Харківського Технологічного інституту (1914–1916). Асистент, викладач ХТІ (1921–1922, 1925–1930). Керував проєктуванням борошномельних млинів, теплових двигунів (від 1926), парових котлів (1927). Від 1927 р.  –  позаштатний викладач ХТІ [22, 170, 171].
Арцибашев Дмитро Дмитрович (31 березня 1873–травень 1942)  –  інженер-механік.
Уродженець Мещерки, дворянин. Закінчив Московський сільськогосподарський інститут. Викладач Горецького сільськогосподарського училища (1899–1906). Ініціатор створення Дослідної садівничої станції «Мещерська». Інспектор департаменту землеробства Харківської губернії (1906). Член Вченого комітету Міністерства землеробства та державного майна (1907). Завідувач Бюро з сільськогосподарської механіки. Виступив з доповіддю на З'їзді діячів, що займалися побудовою та застосуванням двигунів внутрішнього згоряння (1910). Професор кафедри сільськогосподарського машинознавства Таврійського університету (1920). Завідувач Бюро закордонних відносин (1917–1922), науковий співробітник Всесоюзного інституту прикладної ботаніки і нових культур (1925–1928). Читав курси лекцій з сільськогосподарського машинобудування у Харківському технологічному інституті (1929). Від 1930 р.  –  професор Харківського сільськогосподарського інституту. Заступник директора Всеросійського інституту рослинництва ім. М. І. Вавилова з наукової частини (від 1935). Автор численних статей, опублікованих у періодичних виданнях: «Земледельческая газета», «Сельское хозяйство и лесоводство», «Хозяин», «Крестьянское хозяйство», «Хуторянин» та ін. У 1937 р. репресований за звинуваченням у контрреволюційній шкідницькій діяльності [134, 229].
Вибр. бібліогр.: «Сельскохозяйственные машины и орудия» (СПб., 1903); «Отчет по испытанию рядовых сеялок крестьянского типа, устроенному в 1906 г. на средства департамента земледелия инспектором сельского хозяйства в Харьковской губернии» (Харків, 1906); «Орудия и машины сельского хозяйства» (Петроград, 1915); «Сельскохозяйственное машиностроение в Соединенных Штатах Северной Америки и в Канаде» (СПб., 1909); «Комбайны. Их современные конструкции и значение» (Москва, 1930); «Садовые формы деревьев и кустарников» (1939); «Декоративное садоводство. Новейшие достижения» (1941).

 

Дати життя та смерті до 1918 р. вказані за старим календарним стилем.
Копіювання інформації вітається з посиланням
Автор-укладач Г. В. Павлова, завідуюча відділом рідкісних книг і рукописів