Ілля́ Миха́йлович Лі́фшиць

Ілля́ Миха́йлович Лі́фшиць

(1917-1982)

Ілля́ Миха́йлович Лі́фшиць – фізик-теоретик, автор фундаментальних праць з фізики твердого тіла, фізики низьких температур, квантової механіки і квантової статистики (СРСР). Академік АН СРСР (1970) і АН УРСР (1967). Продовжив справу Ландау та створив власну наукову школу.

Автор фундаментальних праць із теорії фізики твердого тіла, зокрема із загальної теорії конденсованого стану речовини.

Розвинув теорію металевого стану, що ґрунтується на загальних уявленнях про симетрію кристала і про характер електронного енергетичного спектру, сформулював основні положення динамічної теорії реальних кристалів.

Побудував теорію квантових кристалів (спільно з О. Ф. Андрєєвим).

Ліфшиць брав активну участь у атомному проекті. В його рамках вивчав електрон-граткову релаксацію і радіаційні порушення у металах (спільно з М. І. Кагановим та Л. В. Танатаровим), а також температурні спалахи у середовищі під дією ядерного випромінювання. Разом з Л. Н. Розенцвейгом побудував теорію пароструйного вакуумного насосу.

Співавтор відкриттів «Явище осциляцій термодинамічних і кінетичних властивостей плівок твердих тіл» (1977), «Явище квантової дифузії в кристалах» (1978), «Явище електронно-топологічних фазових переходів металів при пружних деформаціях» (1980).

Ілля́ Миха́йлович Лі́фшиць створив наукову школу (М. Я. Азбель, М. І. Каганов, Е. А. Канер, А. М. Косевич, В. Г. Піщанський, В. П. Галайко, С. А. Гредескул, Л. А. Пастур, О. Ф. Андрєєв та ін.).

31 грудня 1916 – Народився і прожив до самої евакуації у 1941 р. Брат фізика-теоретика Євгена Ліфшиць.

1931  – Закінчив семирічну середню школу.

1933 – Вступив до фізико-механічного факультету Харківського механіко-машинобудівного інституту.

1938 – Закінчив  Харківський механіко-машинобудівний інститут за фахом «інженер-фізик».

1933 – Вступив до Харківської консерваторії по класу композиції професора Богатирьова. Написав декілька невеликих музичних творів, які згодом знищив.

1935 – Екстерн на математичному відділенні фізико-математичного факультету Харківського університету, який закінчив у 1936 р. за спеціальністю «математика».

1936 – Опублікована перша наукова  робота «Про визначення мінімальної поверхні по заданому сферичному зображенню плоского контуру».

1937 – Молодший науковий співробітник в Українському фізико-технічному інституті у складі групи І. В. Обреїмова.

1938 – Викладач кафедри теоретичної фізики Харківського університету.

1939 – Захист кандидатської дисертації «До теорії твердих розчинів». Старший науковий співробітник УФТІ і доцент ХДУ.

1941 – Захист докторської дисертації «Теорія оптичної поведінки неідеальних кристалічних решіток в інфрачервоній області».

1941 – Завідувач відділу теоретичної фізики УФТІ.

 1941 – Евакуація з Харкова разом з іншими співробітниками УФТІ.

1942 – Професор теоретичної фізики.

1943 – Професор за спеціальністю «теоретична фізика».

1944 – Повернення з евакуації.

1944 – Засновник і завідувач кафедри статистичної фізики і термодинаміки Харківського університету. Викладає студентам університету загальний курс «Статистична фізика та термодинаміка» та низку спеціальних курсів для студентів групи фізиків-теоретиків.

 1948 – Член-кореспондент Академії Наук Української РСР.

1952 – Премія ім. Л. І. Мандельштама від Президії АН СРСР за цикл робіт в області динамічної теорії кристалів.

1954 – Теорія існування квантового розмірного ефекту в металах розроблена спільно з А. М. Косевичем, встановлено зв'язок осциляцій де Гааза - ван Альфена магнітних властивостей металів з формою їх поверхні Фермі.

1957 – Член комісії з фізики твердого тіла Міжнародного Союзу чистої та прикладної фізики.

1960 – Член-кореспондент АН СРСР.

1962 – Викладач у Московському університеті, працюючи у Харкові.

1964 – Професор кафедри електродинаміки і квантової теорії МДУ, яку очолював М. А. Леонтович.

1967 – Ленінська премія за дослідження електронного енергетичного спектра металів.

1967  – Дійсний член Академії Наук УРСР.

1968 – Керував разом з І. М. Халатниковим теоретичним семінаром Інституту фізичних проблем (ІФП) АН СРСР (Москва) – «семінаром Ландау».

1968 – Очолює теоретичний відділ інституту, яким раніше керував Ландау.

1969 – Переїзд до Москви.

1969 – Організатор II Всесоюзної конференцію з теорії твердого тіла. Ліфшицю стали дозволяти виїзд за кордон. Він брав участь у роботі 4-х Міжнародних низькотемпературних конференцій (НДР, Болгарія, Угорщина, Фінляндія).

1977 – Учасник у роботі VI-го Радянсько-Американського симпозіуму з актуальних проблем теорії конденсованого стану речовини.

1970  – Дійсний член Академії наук СРСР.

1982 – Член Національної Академії наук США.

1982 – 23 жовтня Ліфшиця не стало  після четвертого інфаркту.

1986 – Посмертно присуджено Державну премію УРСР в галузі науки і техніки (за монографію «Введение в теорию неупорядоченных систем» спільно зі С. А. Гредескулом та Л. А. Пастуром).