Художня творчість, як складова частина технічної освіти

Первинні вкладки

З історії створення студентського клубу Харківського технологічного інституту
«Щастя – це згода наших здібностей та задатків
з улюбленою нами діяльністю, з невгамовним прагненням
до досконалості у всьому, що ми робимо»
В. А. Кудін
      Літо завжди залишається гарячою порою для абітурієнтів. Літо 1912 року також не було винятком. У Харківському технологічному інституті (ХТІ) на вступних іспитах з російської мови 16 серпня було запропоновано тему твору «Необхідно пориви почуттів стримувати розумом», а 17 серпня — «Талант на критику ніколи не зважає, красі його не шкодять ці слова — то квітка штучна затремтить і в’яне, як дощ бува» (Крилов) [1]. Про що писали юнаки сто років тому? Чи були ці міркування про майбутнє, про етику та моральність, чи про мистецтво та літературу? На жаль, ми не маємо можливості поглянути на рядки творів абітурієнтів тих років, які прагнули здобути освіту інженера. Обрана тематика творів — свідчення того, що на чолі вищої технічної освіти стояли особи, для яких слово «інженер» було синонімом високоосвіченої та різнобічної людини з розвиненим інтелектуальним мисленням та естетичним смаком.
     З сучасної точки зору такі теми творів під силу скоріше «гуманітарію», ніж «технарю». Дискусія про сумісність і важливість у суспільстві «фізиків-ліриків», розгорнута у 60-ті роки ХХ століття, аж ніяк не могла виникнути в колах інтелігенції тієї епохи. Учні (представники вищого та середнього класу XIX – початку ХХ століття) у процесі навчання не поділялися на групи за індивідуальними схильностями до наук, не навчалися в початкових тематичних класах. У навчальних планах не виділялися профільні предмети. Різнобічність в освіті та висока планка у навчанні встановлювались одразу. Достатньо ознайомитися з програмами навчання гімназій та училищ. Батьки не шкодували ні грошей, ні своїх нащадків! Якщо вивчати іноземні мови, то відразу три, а не одну на вибір. Розповідають, що в родині відомих академіків-фізиків Ліфшиців вдома розмовляли два дні на тиждень англійською, два — французькою, два — німецькою, а в неділю — російською. Студенти мали змогу продовжувати свою освіту за кордоном, претенденти на викладацьку посаду — вдосконалювати свою освіту в найкращих європейських університетах. Система сімейного виховання та освіти, розроблена й перевірена часом, сприяла цьому. Якісна освіта цінувалася в суспільстві як запорука благополучного майбутнього.
         Організація освітнього та виховного процесу в ХТІ ґрунтувалася на принципах єдності інтелектуального, фізичного та естетичного виховання.
    Діяльність більшості відомих діячів науки і техніки була багатогранною: вони займалися науковими дослідженнями в різних галузях, писали вірші, малювали, створювали музику та філософські трактати, грали на різноманітних музичних інструментах. Директор ХТІ, вчений-механік Віктор Львович Кирпичов вважав, що читання художньої літератури ⸺ найкращий відпочинок від наукових занять. Фізик Микола Дмитрович Пильчиков писав вірші та публікував їх у поетичних збірках, був головою аматорського Харківського велосипедного гуртка та ініціатором створення першого в Харкові циклодрому. Хімік Мефодій Іванович Кузнецов чудово виконував романси та арії з опер. Математик Антон Павлович Пшеборський був талановитим піаністом. Гідравлік Георгій Федорович Проскура був знавцем образотворчого мистецтва. Електрохімік Олександр Миколайович Щукарьов був відомий своїми філософськими працями та як винахідник машини логічного мислення. Засновник харківської школи двигунобудування професор Василь Трохимович Цвєтков чудово грав на віолончелі. Випускник ХТІ, вчений Григорій Володимирович Куколєв поєднував дослідження в галузі створення тугоплавких неметалевих матеріалів із композиторською діяльністю [2]. Вечорами в будинках фізиків-ядерників часто звучала «жива музика». Академік Лев Давидович Ландау стверджував: «Гріш ціна вашій фізиці, якщо вона заступає для вас усе інше: шелест лісу, барви заходу сонця, дзвін рим. Це якась усічена фізика, якщо хочете ⸺ вихолощена. Я, наприклад, у неї не вірю… Будь-яка замкнутість насамперед свідчить про обмеженість… Фізик, який не сприймає поезії, мистецтва – поганий фізик» [3].
     Саме слово «Техніка» (з давньогрецької techne) означає ⸺ мистецтво, майстерність, уміння [4]. Саме творчості, естетиці та мистецтву у професії технологів були присвячені доповіді професорів ХТІ: «Значення фантазії для інженерів» Віктора Львовича Кирпичова; «Кілька слів про красу в техніці» Якова Васильовича Столярова; «Споглядання закону в мистецтві» Богдана Граціановича Перетятковича та ін. В інституті розвивали здатність сприйняття прекрасного шляхом викладання для механіків і хіміків лекцій з теорії витончених мистецтв, історії архітектурного мистецтва.
З історією ХТІ пов'язані добре відомі у світі мистецтва імена студентів: Г. М. Хоткевич ⸺ музикант, письменник, історик, композитор, мистецтвознавець; Л. Г. Гайдамака ⸺ організатор і диригент Першого українського оркестру народних інструментів, творець оригінальної моделі бандури з харківським способом гри на ней; М. Й. Рейзен ⸺ провідний оперний співак Большого театру; В. М. Петіпа ⸺ драматичний актор; П. Н. Маяцький — цирковий артист, винахідник «Кулі сміливості» та багато інших.
​     Велике значення у розвитку естетичного смаку технологів мали багаторічні традиції Харкова ⸺ міста з численними творчими об'єднаннями, театрами та кінематографами. Доля багатьох видатних діячів мистецтва і літератури була пов'язана з Харковом. Містяни аплодували С. В. Рахманінову, П. І. Чайковському, Ф. І. Шаляпіну. Харківська публіка була розпещена гастролями зарубіжних оперних зірок. Інтелігенція слухала красу слова Л. М. Толстого, М. М. Коцюбинського, В. І. Короленка, А. В. Буніна. Європейське визнання отримали роботи харківських фотомайстрів А. К. Федецького та А. М. Іваницького. Європейське визнання здобули роботи харківських фотомайстрів А. К. Федецького та О. М. Іваницького.  П. А. Безсонов (1828–1898)
​Далеко за межами міста добре була відома діяльність Харківського музичного гуртка, заснованого в 1884 році. Професор Харківського університету і перший бібліотекар ХТІ Петро Олексійович Безсонов був ініціатором створення аматорського оркестру при гуртку. Харківський літературно-художній гурток приваблював студентство своєю різнобічною просвітницькою діяльністю.
Серед членів Українського художньо-архітектурного відділу при гуртку були викладачі інституту Михайло Родіонович Пестриков, Костянтин Петрович Пинєєв, Микола Митрофанович Уваров. У Харкові була організована перша виставка українського зодчества. На харківських театральних підмостках виблискували талантами Микола Миколайович Синельников, Панас Карпович Саксаганський, Марко Лукич Кропивницький та ін. Безперечно, харківська інтелігенція сприяла виявленню творчого потенціалу та розквіту талантів серед студентства у сфері мистецтва.
    З відкриттям у 1885 році Харківського технологічного інституту громадськість Харкова запровадила нову традицію — проведення благодійних Технологічних вечорів на користь малозабезпечених («недостатніх») студентів-технологів. Вже за місяць після відкриття, 17 жовтня, відбувся перший музично-танцювальний вечір. У ньому брали участь відомі оперні співаки, артисти та музиканти. Студентами ХТІ ставали переважно випускники реальних училищ, і часто слова «студент» і «бідний» були рівноцінними за значенням. Платне навчання, формений одяг на замовлення, відсутність гуртожитків та їдалень — усе це позначалося на матеріальному стані студентів. Міські газети рясніли оголошеннями студентів, які шукали підробіток приватними уроками. Особливо важко доводилося першокурсникам, які до пізнього вечора займалися в інституті. Цих новачків добре знали доньки та дружини викладачів ХТІ, які жили там же, на території інституту. Бліді обличчя студентів внаслідок недоїдання викликали до них співчуття і бажання допомогти. У створенні першого буфету, першої їдальні та організації благодійних вечорів брали участь Олена Тихомандрицька, Юлія Петрівна Копняєва та Надія Федорівна Латишева.
     У 1893 році в харківській газеті «Южный край» за 30 січня було опубліковано докладний опис одного з таких вечорів: «В Оперному театрі відбувся концерт і танцювальний вечір на користь нужденних студентів ХТІ. Зібралася така маса публіки, що ні в залах, ні у вітальнях, як кажуть, ніде яблуку було впасти. Кажуть, що чистий збір від вечора сягнув майже 2000 рублів. Зал був декорований зеленню та прапорами з ініціалами інституту. Вечір розпочався концертом, у якому найбільший успіх випав на долю Тамарової, Соловйової-Мацулевич, Салтикова та Фюрера. Майже всі номери програми, як і завжди, довелося повторювати по кілька разів, так що концерт тривав до 12 години ночі. По завершенні концерту на сцені з великою майстерністю була поставлена картина «Російська масляна», у якій, крім самої масляної, дійовими особами виступили — величезна пательня з млинцями, бочівочка з ікрою та пляшка коньяку. Усі ці аксесуари масляної «танцювали під звуки козачка та камаринської разом із хлопцем, дівчиною та двома кухарчуками. Видовище тривало при невгамовному реготі публіки, доки не з'явилася «холера». Її прихід на одну мить порушив загальні веселощі, але незабаром усі оговталися, і непрохана гостя була жорстоко побита і занурена в макітру з блинною опарою, де вона і зникла. По завершенні пантоміми на сцені залишився крижаний грот, у якому артистки продавали фрукти та прохолодні напої, а в залі розпочалися танці, які, попри штовханину, видрізнялися великим пожвавленням і тривали до ранку. Під час котильйону при ефектному електричному освітленні різних кольорів зі стелі посипався «сніг» — просто білий папір, нарізаний шматочками» [5]. Дискотека XIX століття, але з такою насиченою програмою, а головне — з благодійною метою!
    У 1898 році було засновано «Товариство допомоги нужденним студентам Харківського технологічного інституту», яке займалося організацією технологічних вечорів із залученням студентів як учасників.
     У 1901 році Міністерство народної освіти затвердило «Тимчасові правила організації студентських установ у вищих навчальних закладах», відповідно до яких дозволялося створювати гуртки співу, танців, а також «займатися різного роду фізичними вправами». Ми з великою часткою ймовірності можемо припустити, що на аматорському рівні музичний гурток інституту був організований ще у 90-х роках XIX століття, оскільки нам відомий факт його реорганізації у 1902 році [6]. Того ж року було прийнято статут Технічного студентського товариства, запрацювали літературно-драматичний та музичний гуртки. Після п'ятирічної міністерської заборони діяльність студентських творчих об'єднань була відновлена лише у 1907 році. З того часу вони дістали офіційну підтримку правління інституту ХТІ.   
    З 1909 року директор інституту Петро Матвійович Мухачов керував музичним гуртком, а пізніше сприяв організації симфонічного оркестру при ХТІ. Інститут, за його сприяння, знайшов фінансові можливості для закупівлі музичних інструментів та гімнастичного обладнання для розвитку спорту.
   У студентському обхідному листі з'явилася нова графа — «музичні інструменти», що ілюструє їхню доступність для студентів та масовість використання інструментів.
    Творча молодь влаштувалася в креслярському (нині ректорському) корпусі інституту. В студентській художній бібліотеці ім. Л. М. Толстого влаштовувалися збори різних гуртків. У співочому залі та новоствореному гімнастичному — проводилися заняття та репетиції. Технологічні вечори, вже під назвою «Бал студентів-технологів», проводилися переважно силами студентів у двох великих урочистих залах корпусу. У програмі балу — виступи запрошених зірок мистецтва, театралізовані постановки студентів, розваги для публіки та танці до світанку. З-поміж відповідальних розпорядників нам відомі Петро Матвійович Мухачов та Іван Павлович Осипов. Ціна вхідного квитка становила 1 руб. 50 коп. і була рівна, наприклад, вартості одного пуда соняшникової олії.
    Зміцнілий симфонічний оркестр ХТІ під керівництвом диригента Миколи Андрійовича Караваєв-Каравайчука користувався популярністю у харків’ян.
Концерт симфонічного оркестру ХТІ
     З харківської газети «Ранок» відомі кілька програм концертів оркестру. «Перший концерт відбувся 10 листопада 1912 р. Програма була присвячена виключно російським композиторам, деякі твори звучали вперше. З великої програми особливо вдало пройшли чарівні мініатюри Лядова — «Сюїта з російських пісень». Інтродукція до балету «Раймонда» Глазунова прозвучала цілком повно й пристойно. Публіці найбільше припала до смаку блискуча «Хода князів» з балету «Млада» Римського-Корсакова. До програми увійшли також твори Іпполітова-Іванова «На Волзі» та Бородіна «У Середній Азії». Серед солістів варто відзначити виконання романсів пані Вітте. Успіх мали солісти Зібер, Бунчук, Кнаббе, Макєєв у виконанні романсів та творів Чайковського».
    Наступні концерти були присвячені творчості Бізе, Берліоза, Деліба, Сен-Санса, Рейнеке, Гріга, Свендсена, Сібеліуса. З успіхом проходили гастролі колективу і в Харківській губернії. Доходи від концертів покращували матеріальне становище членів музичного гуртка та фінансовий стан інституту.
    З архівних матеріалів також відомо про проведення благодійних сеансів у сінематографі братів «Боммер» для нужденних студентів-мусульман ХТІ [7]. Пізніше з’явився сінематографічний гурток і в ХТІ, засідання якого проходили в бібліотеці. Драматичний гурток очолював Володимир Сергійович Кнаббе, професор механічної технології та обробки металів. При Студентському технічному товаристві була заснована фотографічна секція під головуванням професора Олександра Миколайовича Щукарьова. Фотографії, що дійшли до сучасників з відомого ювілейного альбому ХТІ 1910 року, були майстерно виконані викладачем фізики Дмитром Андрійовичем Кутневичем.
    У 1911 році було затверджено статут Спортивного гуртка ХТІ. Незмінним керівником гуртка був Микола Федорович Вільгальм, «гімназіарх всієї Русі». Студенти-технологи складали більшість у харківських спортивних товариствах «Сокіл», «Маяк», «Фенікс» [8].
    Члени шахового гуртка інституту в стінах студентської бібліотеки розігрували партії та проводили сеанси одночасної гри. Найбільш забезпечені студенти брали участь у велосипедних гонках і заїздах, що влаштовувалися Харківським велосипедним товариством.
      У 1920 році була заснована Рада студентських представників ХТІ, до складу якої були обрані студенти від курсів та академічних груп [9]. При Раді були створені комісії: контрольно-господарська, культурно-просвітницька, житлово-санітарна, видавнича та академічна.
  Головою культпросвіту було обрано Григорія Йосиповича Аптекмана, майбутнього начальника конструкторського бюро Українського науково-дослідного авіадизельного інституту; секретарем — Рувима Ісайовича Фраєрмана, майбутнього дитячого письменника. Ними був задуманий клуб і складений проєкт власної будівлі, який, на жаль, так і не був реалізований. Але все ж таки, 21 лютого 1921 року наказом № 37 офіційно було відкрито клуб ХТІ. При ньому були засновані гуртки: музичний, драматичний, літературний, бібліотечний, а також соціально-економічна секція з підсекціями: науково-економічною та промислово-економічною [10]. Організовано читальню, а студентську бібліотеку ім. Л. М. Толстого було передано клубу. Бібліотека протягом усієї історії розвитку клубу завжди була центром формування загальної культури та просвітництва. Саме вона виховувала у нового покоління студентів любов до читання, заповнювала прогалини освіти та сімейного виховання, пробуджувала творчі задатки та розвивала здібності майбутніх інженерів і вчених. У фонді з’явилися книги з соціально-політичних та економічних наук, а також із мистецтва. Особливо добре були представлені видання щодо театральних постановок класичних п’єс на підмостках відомих театрів. Фонди абонемента художньої літератури (наступника студентської бібліотеки ім. Л. М. Толстого) та відділу рідкісних книг НТБ НТУ «ХПІ» і нині містять найбагатші колекції книг з літератури та мистецтва [12].
    Спочатку бібліотекою завідували студенти (серед них — Ісаак Давидович Шейнберг, Есфір Михайлівна Позіна), а наприкінці 20-х років — штатні бібліотекарі М. М. Лейзерова, Х. І. Діккер, Ю. З. Кесіль, М. Б. Пазол, Т. М. Шинкаренко, А. Г. Хотянова [11].
       Біля витоків становлення клубу та його успішної діяльності стояли відомі діячі мистецтва, які входили до штату викладачів ХТІ.
    Лектор із музичної культури — Йосип Мойсейович Шиллінгер (Joseph Schillinger), народився у Харкові, композитор і музичний теоретик. З 1918 року викладав композицію в Харкові, керував Українським симфонічним оркестром, згодом перетвореним ним на естрадно-симфонічний оркестр України — прообраз першого у світі симфо-джазу [13]. Товарищував із Дмитром Шостаковичем та Львом Терменом. Створив один із перших академічних творів для терменвокса (з оркестром). Викладав музичну теорію та педагогіку в США. Серед його учнів — Джордж Гершвін, Гленн Міллер, Бенні Гудмен, Томмі Дорсі, Джеррі Малліган. Йосип Шиллінгер — автор праць «Система музичної композиції Шиллінгера» (The Schillinger system of musical composition) у 2-х томах та «Математичні основи мистецтв» (The mathematical basis of the arts). Роботи цього талановитого вченого були видані в США вже після смерті автора, але так і не були надруковані на його батьківщині. Один із його послідовників, Гаррі Ліден, стверджував: «Випередивши свій час, Йосип Шиллінгер зрозумів, що музика — це природнича наука. Він неупереджено й без емоцій встановив її властивості та складові частини й зобразив їх графічно. Шиллінгер першим розробив метод, що дозволяє генерувати нескінченну кількість ритмічних фігур, а також науково аналізувати моделі минулого. Це дозволило нам простежити походження мови та музики до небувалих ступенів» [14].   
     Керівник камерного та симфонічного оркестрів ХТІ — Валерій Валеріанович Бердяєв (Walerian Bierdiajew), російський, радянський і польський диригент. Випускник Лейпцизької консерваторії, диригент Маріїнського театру. З 1921 року він працював у Харкові та Польщі. Диригував оперними та симфонічними концертами в Ленінграді, Києві, Харкові, Одесі, Свердловську. У 1930 році емігрував до Польщі. Викладав у Варшавській консерваторії, був головним диригентом Краківського філармонічного оркестру, керівником Познанської та Варшавської опер. Лауреат Державної премії ПНР (1951) [15].
Керівник хорового гуртка — Петро Іванович Кравцов, його ім'ям названо провулок у центрі Харкова. Лікар, лектор, музикант, співак, художник, почесний член Харківського товариства поширення грамотності серед народу. Один із засновників Харківського музичного гуртка. Його девіз: «музика — для народу і дітей». Діяльність просвітителя в цьому напрямку полягала у створенні симфонічного оркестру та оркестру народних інструментів, організації народних концертів, дитячих ранків, безкоштовних оперних гуртків. Петро Іванович був обраний режисером Державної дитячої опери. Прославився як талановитий організатор першого в Україні масового шоу — концерту об'єднаного хору всіх гімназій Харкова чисельністю 250 осіб. Викладав на курсах психології драматичного мистецтва, міміки та пластики в драматичних школах і студіях Харкова. Створив власний метод викладання музики на основі досліджень європейських біологів і психологів, пов'язаних із вивченням впливу окремих звуків і складних гармонійних поєднань на тварин і людей. Про високий авторитет цієї дивовижної людини свідчить той факт, що Раднарком УРСР своєю постановою 1922 року звільнив його та професора Д. І. Багалія від квартирної плати за квартири, які займали вони та їхні бібліотеки [16]. Його онук — відомий український вчений-музикознавець, педагог, композитор Тарас Сергійович Кравцов.                    
У 20-ті роки у штаті музично-драматичного гуртка клубу ХТІ перебували: Йосип Юхимович Вейсенберг, скрипаль та оперний диригент; Борис Маркович Неймер, головний диригент Опереткового товариства; Митрофан Степанович Ведринський, регент архієрейського хору; М. Я. Руднєв, Л. Д. Фонарьов, Мокренський.
    Керівник літературного гуртка — Сергій Петрович Пушніков, видатний майстер художнього слова, штатний викладач інституту.
    Соціально-економічною секцією керував Давид Соломонович Садинський. У 1923 році в інституті було засновано кафедру соціально-економічного циклу наук, і цю секцію при клубі було скасовано.
    Адміністрація клубу, як правило, обиралася зі студентів ХТІ. У різний час завідувачами клубу були Меєр Давидович Левін, Петро Олексійович Гончаренко, Р. А. Полонський, Аркадій Наумович Варшавський, Д. М. Зайцеров; господарством клубу — Давид Вольштейн [10].
    У 1924 році був заснований Науково-технічний клуб ХТІ, при якому були створені сектори: економічний, науково-технічний, музично-драматичний, бібліотечний та спортивний. При клубі працювала студентська бібліотека та була організована «читальня».
Науково-технічний сектор складався з гуртків за основними спеціальностями: механічної, хімічної, інженерно-будівельної, електротехнічної, авіаційної. Бібліотечний сектор займався комплектуванням фонду, поліпшенням матеріального стану бібліотеки та складав рекомендаційні списки [17].
Пізніше, 1 листопада 1927 року на основі клубу було створено Науково-технічне товариство ХТІ (НТТ), а бібліотечний сектор був реорганізований у бібліотечно-музейну комісію при НТТ із 8-ма бібліотеками при науково-технічних гуртках [18].
     Гурток кореспондентів клубу випускав газету «Красный технолог», яка трансформувалася в журнал, а з 1926 року журнал виходив українською мовою — «Червоний технолог». У 1927 році була створена редакційно-видавнича комісія при НТТ із відділом технічної бібліографії, яка займалася виданням цього журналу.
     Музично-драматичний сектор клубу поділявся на секції: драматичну, музичну, кінознавчу. Музична секція, своєю чергою, поділялася на концертну та оркестрову секції. Концертна секція складалася з 11 членів, які давали 17 концертів на рік. Оркестрова — з 15 членів (12 концертів на рік). Закуповувалися музичні інструменти, створювалися театральні костюми, організовувалися виступи та концерти для студентів і заводських колективів. Для роботи драматичного гуртка був запрошений режисер, для хору — регент. Сеанси кіно влаштовувалися щотижня.
Найчисленнішим був сектор фізичного розвитку, керівник — М. Ф. Вільгальм. На території інституту було облаштовано спортивний зал, обладнано спортмайданчик, гандбольне поле, гімнастичне містечко. Культивувалися такі види спорту: лижі, важка та легка атлетика, гімнастика, плавання, футбол, гандбол. Інструкторів призначали з найбільш здібних членів сектора. Серед харківського спортивного товариства були популярними гандбольні та футбольні команди ХТІ. У 1924 році жіноча гандбольна команда ХТІ у міських змаганнях посіла перше місце [8].  
Незважаючи на масовість та активну діяльність членів клубу, окрему будівлю для нього так і не було споруджено. Складне економічне становище в країні, коли так гостро стояли нагальні проблеми освітлення та опалення ХТІ, забезпечення студентів продовольством та харчуванням, не дозволило будівництво будь-яких споруд.
Можливо, плекалися надії на облаштування клубу в Будинку пролетарського студентства, відкритого у 1923 році в будівлі колишнього «Інституту шляхетних дівчат». Але, з огляду на те, що в Харкові проблема зі студентськими гуртожитками залишалася актуальною, будівлю віддали під житло. Багато харківських студентів змінили свій звичний нічліг на садових лавах просто неба на відносно впорядковані кімнати у новоствореному Будинку.
У 20-х роках закриті релігійні споруди Харкова повсюдно передавалися клубам, театрам, кінематографу, організаціям видовищних заходів. Православні та лютеранські церкви, мечеті, костели та синагоги міста стали осередком пропаганди атеїзму та безбожництва. Можна собі уявити молодь у танку та розвеселу музику під склепіннями Благовіщенського чи Покровського соборів? Як ще болючіше вдарити по релігійних та моральних почуттях містян?
    У 1929 році Міська Рада передала студентам ХТІ для організації клубу будівлю Каплунівської (Різдвяно-Богородичної) церкви, закритої на той час для служб. 
Храм, перебудований за проєктом академіка О. М. Бекетова з іконописом викладача архітектури та малювання М. Р. Пестрикова, протягом багатьох десятиліть був, фактично, домовою церквою для студентів та викладачів ХТІ. У ньому звершувалися Божественні літургії, святкові богослужіння та урочисті молебні.
Отець Василій (Василь Миколайович Добровольський, законовчитель ХТІ) хрестив дітей, вінчав та приймав таїнство сповіді. Тут відспівували й проводжали в останню путь професора фізики Миколу Дмитровича Пильчикова; викладачів: металургії — Аполлона Федоровича Мевіуса, електрохімії — Миколу Петровича Клобукова, архітектури — Володимира Васильовича Хрустальова, завідувача бібліотеки — Макарія Лукича Семенчинова та багатьох інших. Правління ХТІ влаштувало в церкві, зважаючи на недостатню кількість місць у гуртожитках, студентський інтернат. Передбачалося заселення студентів лише на два місяці, але аж до будівництва «Гіганта» та повного руйнування будівлі церкви у 1930 році вона слугувала гуртожитком для студентів.
    Сьогоднішня студентська молодь НТУ «ХПІ» має у своєму розпорядженні величний і затишний особняк — Палац студентів, у якому працюють самовіддані та захоплені своєю справою люди.
Члени клубу ХТІ пишалися б тим, що їхні починання знайшли гідне продовження у створенні численних творчих колективів, у величі масових видовищ і, головне — у просвітництві засобами мистецтва, що несе прекрасне, добре, вічне.
Ми солідарні з думкою професора Анатолія Володимировича Бойка, який на ювілейному святі, присвяченому 50-річчю церемонії відкриття Палацу студентів НТУ «ХПІ», зазначив: «Якщо в навчальних корпусах університету формується професіонал в обраній галузі, то в стінах цієї будівлі формується краса душі молодої людини» [19].
    На реалізацію цієї масштабної мети працює і високопрофесійний колектив сучасної Науково-технічної бібліотеки університету. Двері прекрасної комфортної будівлі бібліотеки, ініціатором будівництва якої був ректор університету Леонід Леонідович Товажнянський, традиційно відчинені для студентського альянсу, наукових і громадських організацій університету, творчих колективів Палацу студентів.
    У стінах бібліотеки створена й працює галерея картин харківських художників. Студентам і викладачам як нашого університету, так і інших навчальних закладів та творчих організацій надається можливість організації персональних виставок своїх робіт. Із успіхом пройшли виставки: «Пізнання» доцента Людмили Георгіївни Добровільської, «Натхнення» аспірантки Юлії Овчаренко, «Таємниці харківських двориків» Етнографічного музею «Слобожанські скарби» ім. Г. Хоткевича та ін.
    Традиційним стало проведення конкурсів робіт фотохудожників «Сушка в Політеху». Захват у читачів завжди викликають вишивки, представлені клубами «Успіх», «Натхнення» та майстрами вишивки НТУ «ХПІ». При переповнених залах проходять творчі зустрічі з поетами — лауреатами літературних премій: професором Едуардом Георгійовичем Братутою, членом-кореспондентом НАПН України Олександром Георгійовичем Романовським, доцентом Сергієм Костянтиновичем Шелковим, Анатолієм Михайловичем Мірошниченком, Ніною Антонівною Супруненко; письменницею Ларисою Миколаївною Васильєвою (Кучеренко), цвєтаєвознавцем Ліліт Козловою та ін.
    У конференц-залі бібліотеки часто звучить класична та народна інструментальна музика у виконанні викладачів і учнів музичної школи № 1 ім. Л. Бетховена, сучасні композиції колективу клубу «ЛіГос» із Лозової, твори композитора В’ячеслава Корепанова, бардівські пісні братів Ауллових, Володимира Копичка, Світлани Макаренко, Анатолія Конькова та інших [20].
Вивчивши архівні матеріали з історії університету напередодні його 130-річного ювілею, можемо з упевненістю стверджувати, що бібліотека, як і весь колектив НТУ «ХПІ», як і раніше, зберігає вірність традиціям творення та просвітництва.
 
Вітальний лист членів музичного гуртка ХТІ, адресований П. М. Мухачеву, 
з нагоди святкування 25-річчя його науково-педагогічної діяльності.
Список використаних джерел
 
Павлова Г. В., завідувач відділу рідкісних книг; Семененко Л. П., директор НТУ «ХПІ».