Цауне Юлій Семенович (4 березня 1862–1928) – архітектор-художник.
Уродженець Ліфляндської губернії. Закінчив Головне німецьке училище св. Петра, Санкт–Петербурзьку
Академію мистецтв з великою срібною медаллю і правом створювати споруди (1889). Архітектор (1889),
помічник начальника служби колії (1892) Управління Лозово-Севастопольської залізниці у Севастополі.
Помічник начальника ділянки служби колії Управління Курсько-Харково-Севастопольської залізниці (Харків,
1895). Від 1896 р. – у технічному відділі служби колії. Займався проєктуванням з перебудови вокзалу Харкова.
Викладач архітектурного креслення Харківської міської школи малювання та живопису (від 1899).
Завідувач технічного відділу з будівництва Вовчансько–Куп'янської та Керченської ліній залізниці (1898–1902).
Викладач Харківського технологічного інституту (від 1901 за наймом, 1904–1923 р. – у штаті. Читав курси
лекцій з будівельного мистецтва, архітектурного проєктування, креслення, малювання, будівельних робіт та
архітектурних форм. Член, голова (1905) Опікунської ради Харківської Декоративно-малювальної школи ім.
полковника Бородаєвського (1903–1905). Товариш голови Латиського товариства взаємодопомоги (1903–1905).
Член будівельної комісії зі спорудження будівлі судових установлень у Харкові, з перебудови Харківської
пересильної в'язниці (1903). Вивчав сучасне будівельне мистецтво у Німеччині та Бельгії (1905). Призначений,
Опікуном Харківського навчального округу, виконуючим обов'язки архітектора (1907), водночас викладав
креслення у гімназії Товариства викладачів (1909), у 1-й приватній гімназії (1911). Член Господарського комітету
(1909), архітектор ХТІ (1914–1915, 1919). Цивільний чин – статський радник зі старшинством. В. о. архітектора
ХТІ (1915–1916). Учасник Міжнародної будівельно–художньої виставки у Санкт–Петербурзі (1908),
Всеросійського з'їзду російських архітекторів у Москві (1913). Член правління ХТІ (1920). Викладач Харківського
художнього технікуму (1924), професор Харківського будівельного технікуму ім. Г. І. Петровського (1925–1926).
Займався проєктуванням у стилі еклектики, неоренесансу, необароко, а також будівництвом приватних та
громадських споруд у Харкові, Донецьку, Таврійській та Катеринославській губерніях (1904–1914). За його
проєктами у Харкові збудовані: Малий театр на Харківській набережній (1902); Приватна гімназія на Харківській
набережній, 4 (1911); Синагога, нині Планетарій (1912–1914); Прибутковий будинок з магазином по вул.
Сумський, 44 (1912); надбудова Будинку Харківського товариства взаємного кредиту на Павловській площі
(1913); Театр мініатюр «Пельцер» (1915) та ін. Розробив проєкт головної будівлі копальні на землі Області
Війська Донського (1919). За відмінну, ревну службу та особливі заслуги нагороджений нагородним золотим
годинником з кабінету його Величності (1894), орденами св. Анни 3-го, Станіслава 3-го ступенів та іноземним
орденом Лева та Сонця 3-го ступеня (1902) [21, 47, 49, 59, 77, 134, 170, 171].
Вибр. бібліогр.:
"Пояснительная записка к проекту перестройки здания Харьковского общества взаимного кредита" (Харків,
1913).
Цвєтков Василь Трохимович (19 січня 1887–1 грудня 1954) – інженер–технолог.
Уродженець Інсарського повіту Пензенської губернії, син особистого почесного громадянина. Закінчив
Уфімську гімназію (1905, екстерном), Харківський технологічний інститут із золотою медаллю (1911). Інженер–конструктор, начальник
теплового цеху (1924), технічний директор (1926), головний інженер Харківського
паровозобудівного заводу, водночас – викладач, доцент (1918–1926), професор ХТІ (1927–1929). Читав курси
лекцій з двигунів внутрішнього згоряння (від 1920), газових машин, авіаційних двигунів (1925), дизелів, парових
турбін. У 1918 р. представив свою нову роботу «Теорія продувного процесу двотактних двигунів» навчальному
комітету механічного факультету та професору В. І. Гриневецькому. Член Факультетської комісії механічного
факультету ХТІ (1923). Дійсний член, завідувач секції двигунів внутрішнього згоряння науково–дослідної
кафедри теплотехніки ХТІ (1929). Завідувач конструкторського відділу автотракторного факультету, кафедри
двигунів внутрішнього згоряння Харківського механіко–машинобудівного інституту, водночас – завідувач
кафедри авіаційних двигунів та декан моторобудівного факультету Харківського авіаційного інституту (від 1930).
Член кваліфікаційної комісії механічного факультету ХПІ (1930). У 1930 р. був заарештований як член
«Українського інженерного центру» у справі Промпартії. У 1931 р. початковий вирок «вища міра покарання»
(розстріл) замінили на 10 років ув'язнення в ВТТ. У тому ж році достроково звільнений та очолив КБ при
спецсекторі ХАІ. Професор, завідувач кафедри ДВС ХММІ (1932–1954). Декан факультету теплових та
гідравлічних машин (1936). Член вченої ради ХММІ (1947–1949). Доктор технічних наук. Реабілітований у 1960 р.
Нагороджений орденом Трудового Червоного прапора [1, 3, 31, 32, 48–50, 61, 134, 171, 181, 183].
Вибр. бібліогр.:
«Теория двухтактных двигателей» (Харків, 1922); «Четырехтактные двигатели внутреннего сгорания» (Харків,
1923); «Паровые турбины: конструкции, теория и расчет» (Харків, 1924); «Авиационные двигатели» (Харків,
1925); «Двигатели внутреннего сгорания» (Харків, 1926); «Двигатели внутреннего сгорания: конструкция и
расчет» (Москва, 1953 ; Харків, 1960).
Уродженець с. Котівки Харківської губернії. Викладач української мови на робітничому факультеті при
Харківському технологічному інституті (1923–1925), у Комуністичному університеті (1928–1929). Дійсний член
секції мовознавства Харківського наукового товариства (1927). У 1943 р. виїхав до Німеччини [1, 31, 32, 49, 50].
Начальник кіно–радіо бюро Політичного управління Українського Військового округу (ПУУВО), водночас
– викладач військової кафедри Харківського технологічного (1928), механіко–машинобудівного, медичного інститутів (від 1930). Читав курс з політроботи
[171, 172].
Цибульський Валерій Олександрович (1882–?) – гірничий інженер.
Уродженець Курська. Викладач, доцент кафедри будівельного мистецтва, кафедри технології мінеральних
речовин Харківського технологічного інституту (1922–1928). Читав курси лекцій із загальної, прикладної геології
та петрографії, кам'яновугільної промисловості. Член предметної комісії з архітектурно–будівельного мистецтва
ХТІ (1924), водночас – головний інженер транспортників (1924). Репресований. У 1928 р. притягувався у
Шахтинській справі. Викладач Свердловського гірничого інституту (1938)
[31, 48–50, 134, 171, 349].
Вибр. бібліогр.:
«Практический курс вентиляции для десятников» (Харків, 1923); «Геология» (Харків, 1924); «Практична геологія
мінералогія и петрографія» (Харків, 1926); «Водоотлив при проходках шахт» (Новосибіирськ, 1930);
«Инженерная геология» (Москва, 1932); «Проходка шахт специальными способами» (Свердловськ, 1938);
«Взрывные работы» (Москва; Свердловськ, 1941);
«Взрывник» (Свердловськ, 1942).
Старший інструктор з військової підготовки 23 дивізії, водночас – викладач військової кафедри
Харківського технологічного інституту (1926–1928). Читав курс лекцій з військового адміністрування. Від 1930 р.
– у Харківському медичному інституті [171].
Циглер (Ціглер) Михайло Карлович – інженер–технолог.
Закінчив Харківський технологічний інститут (1891). Фабричний інспектор Харківської губернії (1893).
Лаборант при механічній лабораторії, викладач курсу лекцій з металургії ХТІ (1896–1904). Займався
дослідженням на тему «Про вплив сірки на сталь і чавун» (1903) разом із професором Ле–Шательє з Парижа. Член
Південноросійського товариства технологів (1896). Викладач (від 1905), професор (1907) металургії
Варшавського політехнічного інституту, Санкт-Петербурзького університету. Учасник Першого Менделєєвського
з'їзду (1907). Один із засновників Московської гірничої академії [21, 22, 35, 59, 170].
Вибр. бібліогр.:
«Исследование сплавов железа с серой и явления краснолома стали. Ч. 3: Сплавы от сернистого железа до железа,
содержащего следы серы» (Варшава, 1908); «Исследование сплавов железа с серой и явления краснолома стали.
[Ч. 1, 2, 4]» (Варшава, 1912).
Закінчив робітничий факультет, дорожньо-будівельне відділення інженерно-будівельного факультету
Харківського технологічного інституту (1929). Секретар студентської комісії, інструктор, член кваліфікаційної
комісії ХТІ, завідувач інженерно-будівельного факультету ХТІ, ХПІ (1929–1930). Завідувач Вищих вечірніх
інженерно-будівельних курсів у м. Сталіно. Імовірно, директор Харківського інституту міського господарства
(1954). Доцент кафедри будівельного виробництва Харківського інституту інженерів комунального будівництва
(1959) [171, 335].
Вибр. бібліогр.:
«Методические указания по составлению курсового проекта по организации и планированию строительства для
5-го курса факультета ГСХ и 4-го курса специальности ЭЭОС» (Харків, 1959).
