"Час нерухомий, як берег: нам здається, що він біжить, а навпаки, проходимо ми"  –  слова відомого французького філолога П'єра Буаста тонко характеризують вічне й прийдешнє. Поспішаючи на роботу або на заняття до Політеху, у метушні часом не помічаємо що, вступаючи на територію інституту, ми потрапляємо в духовно-інтелектуальну ауру особливого величезного світу, зі своїми старовинними будинками, віковічними алеями та деревами. Усі вони зберігають енергетику та пам'ять про давні події і людей. Будівлі, що нас оточують, пам'ятають обличчя своїх творців  –  архітекторів Р. Р. Генріхсена, О. М. Бекетова, М. І. Ловцова. Саме вони відбудували більшість будівель Харкова і саме вони, схиляючись над проєктами, викреслювали кути та виступи добре знайомих нам будівель ХТІ. Алеї, що ведуть до будівель, зберігають пам'ять про квапливі кроки професорів О. Й. Гундера, І. А. Красуського, Г. О. Латишева, П. М. Мухачова, О. М. Бекетова, кожен з яких перебував на службі в ХТІ понад 35 років. Стіни житлових корпусів викладачів пам'ятають їх останні ранкові приготування до лекцій, дитячі голоси та вечірні обговорення нових наукових ідей. Сходами головного корпусу групами піднімалися серйозні студенти в щільно застебнутих сюртуках, а за ними спостерігав суворий інспектор зі своїми помічниками. Лекційні зали ще повні полум'яною енергією думки та слів В. Л. Кирпичова, О. П. Лідова, О. М. Щукарьова, Г. Ф. Проскури, В. М. Хрущова. Верстати та інструменти в майстернях зберігають дотик вправних рук П. П. Копняєва, В. Е. Тіра, В. В. Моніча, В. С. Кнаббе. Стіни коридору головного корпусу пам'ятають, незвичний тоді для них, дівочий шепіт та сміх слухачок Жіночого політехнічного інституту, напористість робітфаку та їх відчайдушне прагнення підкорити вершини науки.          Бібліотечні стелажі могли б розповісти про працелюбного та невтомного маленького бібліотекаря М. Л. Семенчинова, а книги – про теплі руки дарувальників та допитливих читачів.          Приймальня інституту зберігає спогади про уважного та дбайливого лікаря. Близько 12 років про здоров'я студентів ХТІ дбав доктор медицини, заслужений професор Павло Миколайович Барабашов, батько відомого астронома М. П. Барабашова. [35, 59] Історія ХТІ пов'язана з ще одним ім'ям, відомим в медицині  –  з Миколою Васильовичем Країнським. Він був знаним вітчизняним фахівцем у галузях клінічної психіатрії, нейрогістології, біохімії мозку, електрофізіології, одним з перших прихильників розвитку хімічного напрямку в психіатрії. Стіни хімічної лабораторії інституту запам'ятали цього різнобічно ерудованого молодого юнака, який проводив тут свої наукові дослідження. [35, 106]          Двір пам'ятає бадьору енергетику шорстких коліс автомобіля М. Д. Пильчикова, першого в Росії автомобіля з пересувною радіостанцією. Але пам'ятає він і інший автомобіль "чорний воронок", який приїжджав у кінці 20-х років, і власників шкіряних курток, які поширювали енергетику страху та безсилля. Над усім цим панує всепереможна наукова думка і творча енергія краси та молодості численних випускників ХТІ.          Стара педагогічна царська школа та нова післяреволюційна  –  сплетіння доль і біографій. До і після. До  –  традиції поколінь, стабільність, наукова кар'єра, відкритість до всього світу. Після  –  розруха та втрати, невпевненість у собі та в людях, страшні роки голоду і репресій. Але ці школи поєднувало одне  –  незнищенне прагнення акумулювати в собі знання, довести їх до досконалості та передати наступному поколінню.          Зруйнувавши старе, 20-ті роки все ж були сповнені бажанням упровадити щось нове у системі освіти. По всій Україні реорганізовувалися старі та з'являлися нові навчальні заклади різного типу, створювалися самостійні наукові установи  –  науково-дослідні кафедри. При інститутах Укрголовпрофосвіти були організовані науково-дослідні кафедри за окремими групами: сільськогосподарські, індустріально-технічні, фізико-математичні, хімічні, біологічні та соціальних наук. У Харкові було засновано дванадцять науково-дослідних кафедр в індустріально-технічній групі. Приймаючи рішення про відкриття кафедри, керувались її значимістю для господарських потреб країни, наявністю кваліфікованих фахівців і забезпеченістю відповідної науково-допоміжної установи необхідним обладнанням. Цим критеріям повністю відповідав Харківський технологічний інститут, на базі якого з 1921 року почали функціонувати 9 науково-дослідних кафедр. До спільної праці в ХТІ були залучені кращі наукові кадри харківських інститутів. Вже у 1930 році кількість науково-дослідних кафедр при ХТІ збільшилася до 14. Загалом на той час у Харкові налічувалося 39 кафедр з 242 науковими співробітниками. [16, 17, 32]          У цей період у Харкові було організовано Всеукраїнську асоціацію інженерів (ВУКАІ). Її головною метою стало об'єднання інженерів усіх спеціальностей за науково-технічними інтересами. Асоціація сприяла розвитку продуктивних сил і використанню природних ресурсів країни шляхом ґрунтовної наукової розробки технічних питань, підвищенню наукової кваліфікації своїх членів, популяризації науково-технічних знань, організації культурно-освітньої роботи. При Асоціації було створено електротехнічну, хімічну, санітарно-технічну та архітектурно-будівельну секції. Вчені-педагоги ХТІ брали активну участь у роботі секцій.          На продовження, розпочатої у 1896 році, інститутської традиції з навчання робітничої молоді, у 1921 році при ХТІ було відкрито перший у Харкові робітничий факультет імені Жовтневої революції. Він здійснював підготовку робітників і селян до вступу в інститут. Відомі професори та викладачі першої столиці України залучалися до викладання робітфаківцям. Робітфак прославлений як іменами знаменитих педагогів, так і іменами випускників, які в подальшому стали відомими вченими-педагогами, керівниками підприємств та установ народного господарства.          "Немає справжньої історії окрім біографії"  –  ці слова американського філософа Р. В. Емерсона знайшли своє підтвердження в зібраних біографічних відомостях про вчених-педагогів ХТІ в біобібліографічному покажчику "Історія Харківського технологічного інституту в особах", який був підготовлений завідувачем відділу рідкісних і цінних видань НТБ НТУ "ХПІ" Г. В. Павловою. Понад 800 персоналій згруповано за абеткою. Біографічні відомості деяких осіб інколи мають уривчастий характер, зважаючи на те, що інформація про них та їхні наукові праці начисто знищувалася репресивними органами. Їхні біографії складалися як будинок із цегли  –  за словом, за фразою, за датою. Було використано матеріали Харківського обласного архіву, фонди НТБ НТУ "ХПІ", Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка, Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Крім біографічних даних в покажчику наведена вибрана бібліографія праць осіб. При складанні бібліографічних описів використовувались друкований та рукописний каталоги ХТІ, електронний каталог НТБ НТУ "ХПІ", а також електронні каталоги бібліотек України та зарубіжжя Покажчик також має фотоматеріали "Портретна галерея", при підготовці яких були переглянуті архів бібліотеки, друковані видання та електронні ресурси.          Книжковий фонд нашої бібліотеки містить унікальні матеріали про відомих вчених.          Завітайте до бібліотеки вже сьогодні, і вам відкриється цікавий досвід наукового та творчого пошуку людей, які досягли вершин. Ви талановиті! Підкорюйте вершини знань!