Уродженець Ростова-на-Дону. Закінчив на відмінно Харківський технологічний
інститут (1913). Понадштатний лаборант при гідравлічній лабораторії ХТІ (1914–1916). Від 1917 р. – викладач технічного
креслення. Старший асистент кафедри прикладної механіки Північно-Кавказького державного університету (1927)[21, 59, 134].
Уродженець Харкова, син чиновника. Закінчив Харківську 2-у гімназію (1912),
Харківський університет. Викладач Єлисаветградського агрономічного технікуму. Від 1921 р. – помічник фізичної
лабораторії Харківського технологічного інституту [171].
Закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету із дипломом
2-го ступеня. Викладач 1-го реального училища, комерційного училища Харкова (1913–1916). Викладав на робітничому факультеті графічну
грамоту, геометрію та завідував майстернею на робітничому факультеті при Харківському технологічному інституті (1921–1925) [46, 48–50, 134, 171]
.
Викладач Харківського технологічного інституту (від 1929)
Вибр. бібліогр.:
"Теория барабана молотарки" (Науково-техн. вісн., 1926, №8) .
Ігумнов Сергій Миколайович (20 жовтня 1864–25 жовтня 1942) – лікар, поет.
Уродженець м. Лебедянь Тамбовської губернії. Закінчив медичний факультет
Московського університету (1889). Після закінчення університету 10 років працював земським лікарем у Лебедянському повіті. У 1890–1892 рр.
брав участь у боротьбі з епідеміями холери та тифу, з голодом. Працював санітарним лікарем у Московській та Херсонській губерніях.
Завідувач санітарного бюро Харківського губернського земства (від 1904). Викладач фельдшерської школи (1908–1913). Брав участь в
укладанні харківського видання "Народной энциклопедии" ("Народної енциклопедії"), виступив із доповіддю на засіданні Пироговського
товариства у Москві (1912).
Член правління Харківської губернської земської управи, завідувач відділу народного здоров'я (1914–1916), Харківського губернського
комітету Всеросійського земського союзу. Професор Харківського інституту народного господарства (від 1920). Викладач Харківського
технологічного інституту (1920–1923, 1927). Читав курси лекцій з гігієни та охорони праці, загальної санітарії. Водночас був завідувачем
санітарно-епідемічного відділу Харківської губернської здоровохорони (1922). Член предметної комісії ХТІ з санітарної техніки (1924).
Лікар-консультант Міського санітарно-епідеміологічного відділу (1929). Автор наукових праць з епідеміології, демографії, санітарної
справи, історії земської медицини і збірок поезії. Під час Другої світової війни, в окупаційному Харкові, загинув під колесами
фашистського автомобіля [31, 49, 50, 87, 134, 150, 171, 173, 288].
Вибр. бібліогр.:
"Санитарная организация и санитарный надзор" (Харків, 1910); "Холерная эпидемия 1910 года в Харьковской губернии" (Харків, 1911);
"Эпидемии в Харьковской губернии в 1897–1909 годах" (Харків, 1911); "Сведения о настоящем состоянии и деятельности земской санитарной
организации Харьковской губернии" (Харків, 1913); "Стихи" (Харків, 1911; 1915); "О чем, крестясь, молиться надо" (Харків, 1919)";
"Очерки развития земской медицины в губерниях, вошедших в состав УССР, в Бессарабии и в Крыму" (Київ, 1940).
Викладач української мови Харківського технологічного інституту,
робітничого факультету при ХТІ (1924–1925), Харківського сільськогосподарського інституту (1929) [31, 50].
Ізюров Василь Олександрович (7 січня 1884–1971) – інженер-електрик.
Уродженець с. Корткерос (Республіка Комі). Закінчив з відзнакою міське училище
в Усть-Сисольську. Сільський учитель. Працював на Ярославській мануфактурній фабриці, де брав участь у страйках (1905). Рятуючись від
переслідування поліції, на перекладних дістався Владивостока. Емігрував (нелегально, на пароплаві) до Америки. Працював землекопом,
робітником на будівництві електрифікованих залізниць. Закінчив електротехнічний факультет університету Сієтла (США). У 1914 р.
повернувся до Росії. Закінчив Імператорське Московське технічне училище. Викладач ІМВТУ. Працював інженером на заводі "Динамо",
"Загальна Компанія Електрики" (Рига). Після евакуації В. Е. К. з Риги до Харкова – в "Електротресті", водночас викладав
у Харківському технологічному інституті (1919–1923). Читав курси лекцій з електричної тяги, міських трамваїв, трамвайних установок,
електровозів. Член комісії з проєктування електротехнічного факультету (1920), факультетської комісії (1921). У 1923 р. переведений
до Петрограда. Один з ініціаторів створення трамвайного парку в СРСР, входив до ініціативної групи зі скликання Всесоюзного трамвайного
з'їзду. Завідувач кафедри електричної тяги Московського вищого технічного училища ім. Баумана. Створив лабораторію електричної тяги
та організував курси з електричного рухомого складу. Перший проєктувальник електрифікації залізниць. Його наукові розробки друкувалися
на сторінках журналу "Електрика". Заарештований у 1933 р. за зраду Батьківщині та засуджено до п'яти років позбавлення волі.
У Байкало-Амурському виправно-трудовому таборі підготував креслення та обґрунтування електрифікації БАМу. Працював у Московському
енергетичному інституті, захистив кандидатську дисертацію. Інженер Омського управління трамваю (1938). Військовою колегією Верховного
суду СРСР, у 1957 р., реабілітований за відсутністю складу злочинів. [24, 116, 134, 171].
Вибр. бібліогр.:
"Справочная книга по электрической тяге" ("Spravochnaya kniga po elektricheskoy tyage") (Москва, 1924); "Курс электровозов"
("Kurs elektrovozov"); "Электрическая тяга по системе трехфазного тока низкого напряжения нормальной частоты" ("Elektricheskaya
tyaga po sisteme trekhfaznogo toka nizkogo napryazheniya normal'noy chastoty") (журн. "Электричество", 1938, № 10); "Городские
трамваи и переходные явления переменного тока" ("Gorodskiye tramvai i perekhodnyye yavleniya peremennogo toka"); "Тяговые расчеты
городского электротранспорта" ("Tyagovyye raschety gorodskogo elektrotransporta") (Москва, 1952).
Ілик Ілля Маркович (1878–1941/1942) – інженер-технолог.
Уродженець Харкова. Закінчив Харківську 3-ю гімназію, на відмінно механічне
відділення Харківського технологічного інституту (1913). Викладач, професор ХТІ, ХПІ, водночас – викладач
Будівельного технікуму при ХТІ (1929). У квітні 1930 р., після реорганізації інституту, розподілено до Харківського будівельного інституту.
Завідувач кафедри опалення та вентиляції Харківського інженерно-будівельного інституту. Під час Другої світової війни розстріляний
фашистами на вулиці окупаційного Харкова [170, 171, 173].
Іловайський Олександр Семенович (27 лютого 1873–1954) – інженер шляхів сполучення.
Уродженець Липецького повіту Тамбовської губернії. Закінчив Інститут шляхів
сполучення. Займався дослідженням Дніпровських порогів (1910–1911). Лаборант з будівельної механіки Катеринославського гірничого інституту
(1912–1913). Завідувач землечерпального каравану "Дніпровський 10" Управління Київського округу шляхів сполучення (1914). Викладач,
доцент, професор кафедри будівельної механіки Харківського технологічного інституту. Член факультетської комісії, голова предметної
комісії з будівельної механіки ХТІ (від 1924). Читав курси лекцій з будівельної механіки, опору матеріалів (1921–1929), від 1922 р.
– курс лекцій з водних шляхів сполучення. Завідувач механічної лабораторії з випробування машин (від 1923), водночас
– викладач, професор Інституту сільського господарства та лісівництва (1924–1929). Консультант із приймання греблі
системи Поаре на річці Псел у Сумському повіті, на замовлення контори "Цукротресту" (1924). Голова робочої комісії з будівельної механіки
ХПІ (1930). Від 1930 р. – професор Харківського будівельного інституту. Доктор технічних наук. Заслужений діяч науки та
техніки УРСР (1946) [31, 48–50, 134, 171].
Вибр. бібліогр.:
"Днепровские лиманы" ("Dneprovskiye limany") (Київ, 1910); "Днепровские пороги" ("Dneprovskiye porogi") (Київ, 1911); "Особое свойство
многоугольной линии влияния с входящими углами" ("Osoboye svoystvo mnogougol'noy linii vliyaniya s vkhodyashchimi uglami") (Харків, 1928);
"К вопросу о неточности дифференциального уравнения упругой линии" ("K voprosu o netochnosti differentsial'nogo uravneniya uprugoy linii")
(1928); "Два вопроса о давлении земли на стенку" ("Dva voprosa o davlenii zemli na stenku") (Харків, 1933).
Син купця. Закінчив Харківський університет (1887). Понадштатний лаборант при
хімічній лабораторії університету, водночас – лаборант на кафедрі фізики Харківського технологічного інституту (від 1904).
Тимчасово завідував електротехнічною лабораторією та електричною станцією ХТІ (1905). Займався науково-дослідною роботою під
керівництвом М. Д. Пильчикова. Викладав фізику та математику у Харківській зуболікарській школі Дубовського (1904–1905). Від 1906 р.
– у ХТІ (за сумісництвом). Працював у Комісії з дослідження та приймання струмопроводу, рухомого складу міського електричного
трамвая, пародинамомашини міської електричної станції. Брав участь у роботах Першого Менделєєвського з'їзду (1907), XII З'їзду російських
дослідників природи і лікарів у Москві (1909–1910). Перший віце-голова (1909), голова (від 1911) Повітроплавного відділу
Харківського відділення Імператорського Російського технічного товариства. Лаборант при кафедрі фізики та електротехнічної лабораторії
ХТІ (1910). Брав участь в укладанні харківського видання "Народна енциклопедія" (1911–1912). Тимчасово завідував фізичним кабінетом
та метеорологічною станцією ХТІ (1914). Член експертної комісії з випробування двигунів внутрішнього згоряння при Харківському
товаристві сільського господарства (1914). Виконував обов'язки консерватора фізичного кабінету Харківського ветеринарного інституту
(1913–1916). Колезький асесор. Викладав на курсах для автомеханіків та водіїв Харківського відділення Комітету військово-технічної
допомоги (1916). За дорученням Харківського військово-промислового комітету займався виготовленням максимальних медичних
термометрів (1916). Асистент при фізичній лабораторії ХТІ, Ново-Олександрійського інституту (1917–1920). Секретар електротехнічного
факультету (1922), викладач електротехнічного факультету ХТІ. Читав курс лекцій зі спецпредмету
"Електричні вимірювання"[11, 21, 24, 134, 170].
Вибр. бібліогр.:
"О ферментах" ("O fermentakh") (Труды Екатеринослав. науч. о-ва); "О термоэлектрических способностях некоторых порошкообразных проводников"
("O termoelektricheskikh sposobnostyakh nekotorykh poroshkoobraznykh provodnikov") (Журн. Русск. физ-хим. о-ва, 1908).
Закінчив Харківський університет. Викладач робітничого факультету при
Харківському технологічному інституті, Харківського політехнічного інституту (1930). Асистент, завідувач кафедри фізики (1944) ХХТІ.
Старший науковий співробітник лабораторії кристалів Фізико-технічного інституту (1945) [171, 228].
Інструктор виробничого навчання, викладач курсу з технології металів Харківського
технологічного інституту (1929). Від 1930 р. – асистент Харківського механіко-машинобудівного (машинобудівельного)
інституту. Доцент, викладач, завідувач кафедри різання металів, професор Казанського авіаційного інституту. Доктор технічних наук [171].
Вибр. бібліогр.:
"Атлас кинематических схем металлорежущих станков" ("Atlas kinematicheskikh skhem metallorezhushchikh stankov") (Казань, 1953);
"Исследование скорости резания при чистовой обработке сталей для паровозных и вагонных осей" ("Issledovaniye skorosti rezaniya
pri chistovoy obrabotke staley dlya parovoznykh i vagonnykh osey"); "Изыскание оптимальных условий применения кругов из эльбора
для шлифования нержавеющих сталей" ("Izyskaniye optimal'nykh usloviy primeneniya krugov iz el'bora dlya shlifovaniya
nerzhaveyushchikh staley") (Київ, 1974).
