Харманський Маріан-Йосиф-Здіслав Юліанович (15 серпня 1859–1924) – цивільний інженер.
Уродженець Катеринослава. Закінчив Санкт-Петербурзький інститут цивільних інженерів (1885). Молодший
інженер будівельного відділення Обласного управління Війська Донського (1885–1889), при Харківському
губернському правлінні – (1890–1896). Губернський земський інженер (1895–1897). Завідувач технічного відділу
міської управи (1896–1917), технічного бюро Харківської земської управи (1905). Голосний Харківської міської
думи (1905–1912, 1915–1916). Голова мостильної комісії Харківської управи (1912), водночас – викладач
архітектурного креслення Харківського технологічного інституту (1911–1918). Член Харківської міської управи
(від 1912), голова каналізаційної комісії Харківського громадського управління (1914). Член Харківського
відділення Імператорського Російського технічного товариства, Опікунського комітету дитячих притулків,
Опікунського комітету Художнього училища при Харківському міському громадському управлінні (1916).
Працював над приватними та громадськими спорудами. Основні будівлі у Харкові, збудовані за його проєктами:
Ремісниче училище на Московському проспекті, 36; Товариство російсько–американської гумової мануфактури
"Трикутник" на вул. Катеринославської (1910); іподром на вул. 1-го Травня, 2 (1914) та ін. За його проєктом
збудовано костел Святого Миколая в Кам’янському (1897). Колезький радник. За відмінну та ревну службу
нагороджений орденами св. Анни 2-го та 3-го, Станіслава 2-го та 3-го степенів [21, 59, 77].
Уродженець Острогу Волинської губернії. Закінчив Петроградський політехнічний інститут (1918).
Асистент (від 1922), викладач, доцент (від 1924), кафедри "Електричні установки" Харківського технологічного
інституту. Читав курси лекцій з електротехніки, електричних вимірів, слабких струмів, факультативний курс
лекцій з телефонії, телеграфії залізничної сигналізації, водночас викладав на вечірньому робітфаку при ХТІ,
служив у Харківському відділенні зв'язку (1925). Професор Київського політехнічного інституту, викладач
Київського залізничного електротехнікуму (1927–1928). Професор Ленінградського електротехнічного інституту
зв'язку (1939) [31, 50, 171].
Вибр. бібліогр.:
"Эксплуатация телефонных сетей. Делопроизводство и отчетность" (Харків, 1926); "Окружная телефонная сеть"
(Москва, 1926); "Телеграфно-телефонні лінійні виміри" (Харків, 1932); "Воздушные линии связи" (Ленінград,
1939); "Набор образцов кабелей, шнуров и проводов слабого тока" (Ленінград, 1940).
Хведчук Роман Лаврентійович – інженер–механік.
Студент Харківського технологічного інституту. Комуніст. Помічник, заступник військового комісара ХТІ
(1921), завгосп (1923), завідувач господарської частини інституту (1925). Закінчив Харківський політехнічний
інститут за спеціальністю "Гідромеханіка" (1930). Асистент (від 1930), помічник директора Харківського
механіко-машинобудівного інституту з адміністративно-господарської частини (від 1931). Секретар парткому ХАІ
(1937) [171].
Хінкулов Олексій Харитонович (17 березня 1885–?) – інженер–електрик.
Уродженець Кишинівського повіту, дворянин. Закінчив Кишинівське реальне училище (1903), на відмінно
Харківський технологічний інститут (1921). Інженер "В. Е. К.". Аспірант, асистент (1922), кафедри основ
електротехніки (1923), викладач, професор ХТІ (1923–1929). Читав курси лекцій з електротехніки, електричних
мереж та вимірювань, змінних струмів, струмів високої частоти, електричних машин, радіотехніки. Першим у ХТІ
прочитав лекцію з радіотелеграфії (1924). Керівник радіотехнічного гуртка при ХТІ, який проводив радіоосвітню
роботу, задля поширення радіоаматорства шляхом публічного прийому на гучномовець концертів та сповіщень
BDW, що супроводжувався лекціями з демонстраціями картин та діапозитивів, як в Інституті, так і в інших
установах та організаціях. Член Радіо-Товариства України (РОУ), науковий співробітник науково-дослідної
кафедри електротехніки при ХТІ. Удосконалював свою освіту під керівництвом Д. А. Рожанського. Вивчав
методи викладання радіотехніки у Московському вищому технічному училищі. Відбув у наукове відрядження до
Німеччини (1926). Підготував програму з радіотехніки, яка від 1927 р. включена до навчального плану
електротехнічного факультету як самостійна дисципліна. Читав курс лекцій з радіотехніки для авіаційного
відділення (від 1927). Секретар президії, заступник голови, голова Всеукраїнської асоціації інженерів (1925–1929).
Викладач курсу основ електротехніки електротехнічної секції (1926), завідувач електротехнічних курсів ВУКАІ
(1929), Школи майстрів при Харківському електромеханічному заводі (1927). Доцент ХПІ. У квітні 1930 р., після
реорганізації ХПІ, розподілений до Харківського електротехнічного інституту. Професор кафедри електротехніки
Харківського інженерно-будівельного інституту (1938) [1, 15, 31, 32, 48–50, 52, 134, 171, 263].
Вибр. бібліогр.:
"Русские электротехнические съезды в довоенное время" (журн. "Электротехн. вестн.", 1928, № 2).
Бібліотека висловлює подяку сім'ї П. Т. Дедусенка за надане фото із сімейного архіву. Докладніше про А. Х.
Хінкулова:
Додаткова інформація. – Дата звернення: 17.05.2018.
Закінчив на відмінно Харківський технологічний інститут (1921). Викладач креслення та малювання,
заступник декана робітничого факультету ХТІ (1921–1922). Асистент, викладач кафедри теоретичної механіки
(1922–1926). Читав курси лекцій з технічного креслення та графічної грамоти. Інженер ХПЗ, водночас – викладач
Харківського вечірнього робочого машинобудівного інституту ім. "Профінтерну" (від 1931) [134, 171, 172].
Вибр. бібліогр.:
"Графічна грамота. Ізометрична проекція" (Харків, 1926).
Уродженець Шостки Чернігівської губернії. Асистент механічної лабораторії випробування матеріалів,
викладач Харківського технологічного інституту, Будівельного технікуму при ХТІ (1927–1930). Керував
практичними заняттями з опору матеріалів. Займався вивченням механічних та фізичних властивостей цегли, що
вироблялася на 14-ти харківських заводах (1928)
[1, 31].
Хохуля Володимир Іванович (20 липня 1894–1941) – інженер–механік.
Уродженець Бахмутського повіту, син машиніста. Закінчив Тульське реальне училище (1913). Служив у
царській армії (1916–1917). Прапорщик. Закінчив Харківський технологічний інститут (1923). Аспірант–стипендіат ХТІ кафедри технології
металів (від 1923), асистент (від креслення), викладач Харківського
технологічного інституту (1924–1928). Читав курси лекцій з накреслювальної геометрії, механічної та термічної
обробки металів. Помічник ХПІ. У квітні 1930 р., після реорганізації ХПІ, розподілений до Харківського
машинобудівного інституту. Інженер заводу "Серп та молот", начальник ливарного цеху, заступник начальника
технологічного відділу ХТЗ (1930–1936). Директор заводу № 70 Наркомату боєприпасів СРСР. Нагороджений
орденом В. Л. Леніна (1932). Заарештований у 1940 р. та розстріляний у 1941 р. за участь у контрреволюційній
організації. Реабілітований, за відсутністю складу злочинів, Військовою колегією Верховного суду СРСР 1955 р. [31, 50, 76, 171, 180а].
Вибр. бібліогр.:
"Перші спроби виготовлювати ливарні форми напівпостійного типу" (Науково-техн. вісн., 1926, № 2).
Хрустальов Володимир Васильович (6 липня 1857–11 грудня 1919) – цивільний інженер.
Закінчив Санкт-Петербурзький інститут цивільних інженерів. Молодший архітектор будівельного відділу
Харківського губернського правління (від 1885), водночас – позаштатний викладач будівельного мистецтва,
архітектурного креслення, проєктування Харківського технологічного інституту (1885–1907). Спроєктував нову
будівлю Присутніх місць (державна установа в Російській імперії, а також приміщення, яке вона займає
(приймальня, канцелярія) у Харкові, спроєктував та опікувався спорудженням будівлі церкви для села Деревки
Охтирського повіту, розрахованого на 1200 осіб. Штатний викладач ХТІ (від 1907). Член Харківського відділення
Імператорського російського технічного товариства. За його проєктом та під його керівництвом побудовані
споруди торгових рядів у Куп'янську (1897). Займався, разом із А. М. Бекетовим і Ю. З. Цауне, будівництвом
Будинку судових установ (1889–1902). Архітектор будівельного відділення Харківського губернського правління
(1902–1904). За його проєктом, місцевий підприємець Г. Грикке, побудував перший у місті цирк-театр.
(1905–1906). Експерт з питань порушення будівельного статуту під час будівництва заводу Бельгійського
товариства (1901). Був архітектором у Харківському товаристві взаємного страхування від вогню (1903–1915).
Відряджений на Російську будівельну художню виставку, на XII З'їзд цементників–технологів та заводчиків у
Москві (1908), IV З'їзд архітекторів (1911). Вивчав у Фінляндії способи добування гранітів із кам'яних ломок
(1908). Відвідав сільськогосподарську та промислову виставку у Києві (1913). Цивільний чин – статський
радник. За відмінну та ревну службу нагороджений орденами св. Анни 3-го, Станіслава 2-го ступенів. Помер у
1919 р. під час епідемії тифу у Харкові [21, 35, 59, 131, 170].
Вибр. бібліогр.:
"Сжигание твердых и жидких экскрементов по системе гражданского инженера В. В. Хрусталева" (Харків, 1897);
"Курс строительного искусства" (Харків, 1910).
Хрущов Василь Михайлович (3 травня 1882–9 грудня 1941) – інженер–електротехнік.
Уродженець Петербурга. Закінчив Томський технологічний інститут (1908). Молодший (1908), старший
лаборант (1912), викладач (1914), приват–доцент (1917), професор (1918) ТТІ. Професор Саратовського
політехнічного інституту (1921–1922). Перевівся до Харківського технологічного інституту (1923). Завідувач
кафедри електричних установок, читав курси лекцій з колекторних двигунів, теорії електромагнітних явищ,
загального курсу електротехніки, розрахунку електричних мереж та ліній, електричної тяги, водночас – викладач
Харківського державного електромеханічного робочого технікуму ім. "Профінтерну". Справжній член науково–дослідної кафедри
електротехніки при ХТІ, комісії з будівництва лабораторій електротехнічного факультету ХТІ
(1929). Завідувач кафедри передачі електричної енергії (від 1930), заступник директора з навчальної частини
ХЕТІ. Доктор технічних наук (1937). Відповідальний редактор "Сборника научно–технических статей ХЭТИ"
("Збірника науково–технічних статей ХЕТІ"). Дійсний член АН УРСР (від 1939). Один із організаторів Інституту
енергетики АН УРСР (нині Інститут електродинаміки НАН України) та перший його директор (від 1939).
Керівник уфімської групи Інституту енергетики (1941). Автор понад 75 друкованих праць з теорії, розрахунку
електричних машин та мереж. Нагороджений орденом св. Станіслава 3-го ступеня, а також орденом Трудового
Червоного Прапора. У 1992 р. Національна Академія наук України започаткувала Премію НАН України імені В.
М. Хрущова за видатні наукові роботи в галузі електроенергетики та електротехніки, яку вручає відділення
фізико-технічних проблем енергетики НАН України [3, 4, 20, 32, 48–50, 60, 134, 171, 284].
Вибр. бібліогр.:
"Электролитическая диссоциация и концентрационные гальванические пары" (Харків,1904); "Теория
репульсионных моторов" (Томськ, 1912); "Руководство для практических занятий в электротехнической
лаборатории" (Томськ, 1912–1913); "К расчету однофазных коллекторных двигателей" (Томськ, 1915);
"Электрические сети и линии" (Москва ; Ленінград, 1932–1935); "Явления, возникающие в электрических
установках при коротких замыканиях" (Харків, 1936).
У бібліотеці НТУ "ХПІ" зберігаються видання з автографом ученого.
