Нагорний (Нагірний) Олександр Васильович (28 серпня 1887–11 травня 1953) – фізіолог.
Уродженець Харкова, козак. Закінчив Харківську 1-шу гімназію (1906), Харківський університет
(1912). Асистент при фізіологічній лабораторії (1912–1916). Викладач курсу фізіології у Харківському
технологічному інституті (1920–1921). Магістр (1922), приват-доцент Харківського інституту народної
освіти. Професор профосвіти ХІНО (від 1924), кафедри фізіології тварин Харківського
сільськогосподарського інституту, завідувач кафедри фізіології Харківського університету (від 1929).
Засновник Харківської школи онтофізіологів. Автор понад 160 робіт з питань вікової фізіології та
біохімії. Доктор біологічних наук (1936), заслужений діяч науки УСРР (1943), член-кореспондент АН
УСРР (1948). Нагороджений: орденами Червоної Зірки, Трудового Червоного Прапора, Почесною
грамотою ЦК ВЛКСМ, РМ Казахської РСР. Відмінник народної освіти УРСР (1946). На його честь
названа аудиторія Харківського університету. Харківським відділенням науково-медичного товариства
заснована стипендія імені Нагорного
[171, 282].
Вибр. бібліогр.:
"Жизнь, старость и смерть" ("Zhizn', starost' i smert'") (Харків, 1923); "Действие
отравляющих веществ на организм человека" (Харків, 1925); "Система "концентрів" на агро-
біологічному відділі ХІНО" (Зап. ХІНО, 1926, Т. 1.); "Жизнь и строение человеческого тела" (Харків,
1928); "Проблема старіння та смерті і матеріали до вікової фізіології" (Харків,1935); "Проблемы
старения и долголетия" (Харків, 1940); "Старение и продление жизни" (Москва, 1948; Варшава, 1953).
Асистент при лабораторії котельних установок, паротехнічної, машинної лабораторії Харківського
технологічного інституту (1920–1922). У 1923 р. його було відряджено до Москви [171].
Помічник командира 3 полку зв'язку УВО. Викладач військової кафедри Харківського
політехнічного інституту (1929–1930). Від 1930 р. – у Харківському електротехнічному інституті.
Читав курси лекцій зі стрілецької справи, топографії, тактики, технічних засобів боротьби, видів військ [171].
Нейман Юрій Маріанович-Чеславович [Іржі Нейман, Jerzy Neyman] (16 квітня 1894–5 серпня 1981) – математик, статистик.
Уродженець м. Бендери Бессарабської губернії, дворянин. Закінчив Харківську 3-ю гімназію
(1912), Харківський університет (1917). Учень С. Н. Бернштейна. Після закінчення університету
займався там-таки науковою та викладацькою діяльністю. Магістрант університету (1919), водночас
розпочав викладацьку діяльність у Харківському технологічному інституті (від 1917). Проводив
практичні заняття з аналітичної геометрії, диференційного та інтегрального обчислень аж до липня 1921
р. Переїхав до Польщі. Викладач сільськогосподарського інституту міста Бидгощ. Від 1922 р. – у
Державному метеорологічному інституті у Варшаві. Закінчив Варшавський університет (1923). У
1923–1934 рр. викладав у Варшавському, Краківському університетах, коледжі Лондонського
університету. Доктор філософії (1924). Удосконалював свою освіту в Лондоні та Парижі, у К. Пірсона та
Е. Бореля. Організатор та перший керівник біометричної лабораторії в Інституті Nencki у Варшаві
(1927). У 1937 р. вперше прочитав лекції з математичної статистики у Вищій школі Міністерства
сільського господарства США у Вашингтоні, округ Колумбія. Від 1938 р. – професор Каліфорнійського
університету у Берклі. Директор Статистичної Лабораторії Університету Каліфорнії (1955). Від 1963 р.
– член Національної академії наук США. Його основні праці присвячені статистиці та теорії
ймовірностей. Розвивав (1930) біхевіористську статистику (методологію прийняття рішень в умовах
невизначеності), яка знайшла багато застосувань у наукових дослідженнях в астрономії, фізиці, біології,
медицині
[170, 171, 360].
Вибр. бібліогр.:
"Statystyka ubezpieczalni chorobowych w Anglji, Niemczech i w Polsce" (Warszawa,
1934); "On the Two Different Aspects of the Representative Method: The Method of Stratified Sampling and
the Method of Purposive Selection" (1934); "Lectures and conferences on mathematical statistics and
probability" (Washington, 1952); "A selection of early statistical papers" (Berkeley, 1967); "First course in
probability and statistics" (New York, 1950) "The heritage of Copernicus" (Cambridge, 1977).
Некрич Максим Ісидорович (Мордухай Ісерович) (12 серпня 1893–1983) – інженер-технолог.
Уродженець Лібави (Лієпая). Закінчив Лібавське комерційне училище (1911), Університет
Сорбонна у Парижі (1916), Харківський технологічний інститут (1923). Під час студентства працював
помічником та заступником комісара, членом Центральної робочої комісії ХТІ (1921), деканом
факультету. Аспірант-стипендіат ХТІ кафедри технології мінеральних речовин (від 1923), лабораторії
якісного аналізу, викладач ХТІ (1923–1929). Читав курси лекцій з неорганічної хімії, технології
мінеральних речовин, хіміко-технічного аналізу. Також викладав хімію на робітничому факультеті при
ХТІ (1924–1929), водночас – інженер-інспектор промислово-економічного відділу Вищої ради
народного господарства України (від 1923). Учасник IV Менделєєвського з'їзду у Москві (1925).
Науковий співробітник хімічної лабораторії ХТІ (1929). Доцент Харківського політехнічного, хіміко-
технологічного інституту. Професор ХХТІ (1934), водночас – професор Харківського державного
університету, Українського заочного індустріального інституту. Автор понад 130 наукових праць.
Кандидат хімічних наук (1938). Завідувач кафедри хімічних технологічних процесів та апаратів ХХТІ,
ХПІ (1939–1970). Доктор хімічних наук. Нагороджено медаллю «За доблесну працю» [3, 31, 32, 36, 48–50, 56, 171].
Вибр. бібліогр.:
"Получение искусственных отбеливающих земель" (Укр. хем. журн., 1926, т. 2, кн.
4); "Курс технологии содовых и азотных продуктов" (Харків, 1932); "Шляхи розвитку содової
промисловості СРСР" (Харків, 1933); "Общий курс химической технологии" (Харків, 1935); "Получение
глинозема из бокситовых смесей, содержащих сульфаты" (Харків, 1938); "Десульфурация сульфидов";
"Изобретение способа снижения содержания воды в цементном шламе" (Авт. свід. № 90802,
1/XII–1950); "Получение стекла и изделий из содового шлака" (Журн. "Стекло и керамика", 1952, № 4);
"О механизме восстановления сульфитов углеродом в твердой фазе" (Журн. "Хим. промышленность",
1955, № 1); "Техника мойки изделий в машиностроении" (Москва, 1969); "Общая химическая
технология" (Харків, 1969).
Бібліотека висловлює подяку працівникам Відділу зберігання та опрацювання документів (архів)
НТУ «ХПІ» за наданий матеріал.
Нємкін Володимир Християнович (5 травня 1857–16 вересня 1908) – цивільний інженер.
Закінчив Санкт-Петербурзьке будівельне училище (1885). Помічник Харківського губернського
архітектора Б. С. Покровського. Викладач малювання та архітектурного креслення Харківського
технологічного інституту (1885–1906), водночас – Харківський єпархіальний архітектор (1886–1904).
Відряджений єпархією на З'їзд російських архітекторів у Санкт-Петербурзі (1892). Виконував численні
роботи з церковного будівництва. У 1903–1904 рр. під його керівництвом "будувалися 32 кам'яних 15
дерев'яних храмів; розширювалися 6 кам'яних храмів та одна дерев'яна церква; перебудовувалися два
кам'яні храми та одна дерев'яна дзвіниця". Автор безлічі церковних споруд у Харкові, а також у
Сумській, Київській, Харківській областях (Богодухівському, Зміївському, Вовчанському, Валківському,
Куп'янському, Ізюмському повітах). За його проєктами у Харкові збудовані такі будівлі, як Озерянська
церква у Свято-Покровському монастирі (1896); будинок настоятеля та ворота у Свято-Покровському
монастирі на вул. Університетській; Озерянська церква на вул. Катеринославській (1894–1901);
Єпархіальне управління (Консисторія) у Свято-Покровському монастирі, що на вул. Університетській
(1892–1903) та ін. [21, 35, 59, 77, 131].
Вибр. бібліогр.:
"Альбом иконостасов разных стилей" (Харків, 1903); "Технические советы для
церковностроительных комитетов" (Харків, 1903); "Руководство комитетам, заведующим постройками
церквей по строительной части и применение к сим случаям законов "Строительного устава" (Харків,
1904).
Закінчив Імператорське Московське вище технічне училище. Після закінчення Московського
технічного училища і до 1879 р. служив у Москві. Викладач Тамбовського (від 1894), Тульського
технічного залізничного училища (1900). Інспектор студентів Харківського технологічного інституту
(1887–1906). Професор ХТІ з прикладної механіки (1904). Читав курси лекцій з будівельної механіки,
нарисної геометрії, графічної статики. Секретар навчального комітету (1905). – директор Полтавського
реального училища (від 1907), Київської першої гімназії (1907–1909). Дійсний статський радник. За
відмінну та ревну службу нагороджений орденом св. Станіслава 2-го ступеня [21, 35, 59, 131, 286].
Вибр. бібліогр.:
"Начертательная геометрия" (Харків, 1904); "Данные для проектирования
железнодорожных мостов и необходимые конструктивные данные" (Харків, 1905); "Теория теней и
основы перспективы" (Харків, 1905); "Употребительные в технике кривые и способы их вычерчивания"
(Харків, 1905); "Графическая статика" (Харків, 1905); "Строительная механика" (Харків, 1905).
Немчинов Костянтин Тихонович (22 грудня 1898–15 листопада 1937) – філолог.
Уродженець с. Андріївки Зміївського повіту Харківської губернії. Викладач Комуністичного
університету ім. Артема (від 1922), Харківського технологічного інституту та робітничого факультету
при ХТІ (1922–1926). Читав курси лекцій з української мови та українознавства. Науковий співробітник
секції української мови Науково-дослідної кафедри ім. О. Потебні при ХІНО (від 1925). Професор
Московського технологічного, Історико-філософсько-літературного інститутів у Москві. Заарештований
у 1937 р. за звинуваченням у активній участі у контрреволюційній націоналістичній організації.
Розстріляний у 1937 р. Реабілітований у 1993 р. [83, 171].
Вибр. бібліогр.:
"Практичний російсько-український словник" (Дніпропетровськ, 1926); "Лекции по
истории русского языка" (Москва, 1935, 1937).
Уродженець Золотоніського повіту Полтавської губернії. Інженер Відділу земельних поліпшень
Міністерства землеробства та державного майна. Вивчав можливості регулювання річкового стоку
(1913). Співробітник Інституту прикладних наук при Донському політехнічному інституті. Професор,
декан меліоративного факультету Харківського сільськогосподарського (1927–1929), Харківського
технологічного інститутів (від 1927, позаштатно). Читав курси лекцій з гідротехніки, меліорації,
гідросилових установок (1927–1929). Дійсний член науково-дослідної кафедри гідромеханіки та авіації
при ХТІ (1929), водночас – завідувач відділу меліорації Науково-дослідного інституту водного
господарства України. У квітні 1930 р., після реорганізації ХПІ, розподілений до Харківського
машинобудівного інституту. Декан гідрофакультету Харківського інженерного гідрометеорологічного
інституту (1936). Науковий співробітник Українського відділення "ВОДГЕО" Всесоюзного науково-
дослідного інституту водопостачання, каналізації, гідротехнічних споруд та інженерної гідрогеології (1939)
[31, 134, 171].
Вибр. бібліогр.:
"Подходы к проектированию земляных плотин" (Харків, 1923); "Опыт
рационализации проектирования водохранилищ" (Ростов-на-Дону, 1926); "Фильтрация воды через
земляные перемычки и плотины на непроницаемом основании" (Харків, 1936); "О движении жидкости с
переменной вдоль потока массой" (Харків, 1938).
Ніколін Яків Іванович (20 листопада 1873–1933) – інженер шляхів сполучення.
Уродженець с. Павлівське Переславського повіту Володимирської губернії. Закінчив Санкт-
Петербурзький Інститут шляхів сполучення (1897). Викладач (1906), професор кафедр санітарної
техніки, будівельного мистецтва та архітектури Томського технологічного інституту (1908–1915).
Цивільний чин—титулярний радник. Секретар гірничого відділення ТТІ та міський інженер Томська
(1914). Справжній член Інституту дослідження Сибіру. Професор, завідувач кафедри обладнання
будівель спеціального призначення, санітарної техніки Харківського технологічного інституту
(1922–1929), водночас – професор Харківського інституту сільського господарства та лісівництва
(1924–1929). Читав курси лекцій з будівельного мистецтва, статики споруд, санітарної техніки,
водопостачання та каналізації, експлуатації санітарно-технічних споруд, а також спецкурс з гідрології,
гідротехнічних споруд (від 1927). Читав курс енциклопедичних технічних знань на робочому факультеті
при ХТІ (від 1924). Член факультетської комісії, предметної комісії з санітарної техніки ХТІ (1924).
Професор Харківського технікуму механічної спеціальності (1925–1926). Завідувач секції санітарно-
технічних робіт при Науково-дослідній кафедрі інженерно-будівельних наук при ХТІ (1926). В. о. декана
інженерно-будівельного факультету ХТІ (1926). Голова випробувальної екзаменаційної комісії (1927).
Від 1930 р. – професор Харківського інженерно-будівельного інституту [20, 31, 32, 33, 48–50, 134, 171, 289].
Вибр. бібліогр.:
"Исторический очерк развития канализации городов" (Томськ, 1909); "Формулы
логарифмического вида для расчета водопроводов" (Томськ, 1910); "Уничтожение, обезвреживание и
утилизация отбросов скотобоен" (Томськ, 1910); "Графические методы расчета водоснабжения и
канализации" (Томськ, 1911, 1913); "Особенности противопожарных водопроводов в применении к
Сибири" (Томськ, 1921); "Задачи санитарной техники и санитарно-технических съездов" (Харків, 1927).
У бібліотеці НТУ "ХПІ" зберігаються видання з автографом ученого.
Нікольський Олександр Михайлович (20 лютого 1858–8 грудня 1942) – біолог.
Уродженець Астрахані, син військового лікаря. Закінчив Санкт-Петербурзький університет (1881).
Учасник мурманської експедиції з дослідження китоловства Льодовитого океану (1880). У 1881–1886 рр.
проводив дослідження природи на Сахаліні, дослідження фауни в Алтайських горах, на озері Балхаш, у
Північно-Східній Персії та Закаспійській області. Магістр зоології (1887). Приват-доцент університету,
доктор зоології (1889). У 1890 р. був удостоєний премії імені К. Ф. Кесслера за монографію
"Позвоночные животные Крыма". Зоолог відділень риб, земноводних та плазунів у Зоологічному музеї
Санкт-Петербурзької академії наук (1896). Професор Харківського університету (від 1903), водночас –
викладач Харківського технологічного інституту, робочого технікуму (1919). Редактор харківського
видання "Народной энциклопедии" ("Народної енциклопедії") (1912). Цивільний чин – дійсний
статський радник. Гласний Харківської міської думи при Добровольчій армії (1919). Професор,
завідувач кафедри біології Харківського медичного інституту (від 1922). Член Академії наук України
(від 1919). Завідувач науково-дослідної кафедри зоології Харківського університету (від 1921), ХІНО,
музею порівняльної анатомії у Харкові (1922). Автор понад 100 наукових праць та 300 популярних
статей у журналах "Вестник знания", "Естествознание и география", "Нива", "Природа и люди",
"Русское богатство" ("Вісник знання", "Природознавство та географія", "Нива", "Природа і люди",
"Російське багатство") та ін. На його честь названо Російське герпетологічне товариство
[171, 290].
Вибр. бібліогр.:
"Материал к познанию фауны позвоночных животных северо-восточной Персии и
Закаспийской области" (Санкт-Петербург, 1886); "К фауне млекопитающих и птиц приаральских
степей" (Москва, 1892); "К вопросу о влиянии нефти на рыб" ("K voprosu o vliyanii nefti na ryb") (Санкт-
Петербург, 1898); "Земля и мир животных" (Санкт-Петербург, 1905); "Определитель пресмыкающихся
земноводных Российской Империи" (Харків, 1907); "Медицинская Зоология") (Харків, 1907);
"География животных" (Харків, 1909); "Таблицы для определения пресноводных рыб Европейской
России" (Харків, 1913); "Занимательная зоология" (Ленінград, 1926); "Занимательная физиология" (Ленінград, 1930).
Уродженець с. Сільковичі Мосальського повіту Калузької губернії. Учитель Харківської 2-ї чоловічої
гімназії (1916). Викладач світознавства на робітничому факультеті при Харківському технологічному
інституті (1924–1929), водночас – викладач Харківського технікуму механічної спеціальності
(1925–1926). Читав курси лекцій із суспільствознавства, російської історії, економічної географії,
географії шляхів сполучення. Голова предметної комісії ХТІ з біології та краєзнавства (1925)
[31, 49, 50, 171].
Слухачка університетського курсу. Викладач англійської мови Томського технологічного
інституту (1918), хімії – у Харківському технологічному інституті (1920–1921) [171].
Аспірант Українського інституту марксизму. Член ЦК КСМ України (1922). Викладач
Харківського технологічного інституту (1927–1930). Читав лекції з політичної економії. У 30-ті роки –
завідувач групи планово-економічного відділу "Книгоцентру" в Москві. Репресований за звинуваченням
у належності до контрреволюційної троцькістської групи (1933)
[31, 110, 171].
Вибр. бібліогр.:
"Борьба классов в революциях XIX века" (Харків, 1926); "Борьба масс за культминиум" (Москва, 1930).
Уродженець Перемишля у Галичині. Закінчив Інститут цивільних інженерів (1896). Лаборант,
викладач Інституту цивільних інженерів, Санкт-Петербурзького технологічного інституту та Жіночих
політехнічних курсів (1897–1917). Член Петербурзького товариства архітекторів, Комітету військово-
технічної допомоги (1916). Автор низки своєрідних будівель у Петербурзі. Професор, декан інженерно-
будівельного факультету Харківського технологічного інституту (1921–1929). Завідувач кабінету
графічної грамотності на робочому факультеті, кафедри архітектури та будівельного мистецтва (від
1923). Читав курси лекцій з будівельного мистецтва, архітектурного проєктування, архітектурних форм,
з основ та фундаментів, будівель спецпризначення, технічного креслення. Також викладав на робочому
факультеті при ХТІ, у будівельному технікумі, на короткострокових курсах будівельних робітників (від
1923). Голова факультетської комісії ХТІ (1924). Завідувач науково-дослідної кафедри інженерно-
будівельних наук при ХТІ (1925–1929), водночас – член Комісії з місцевого господарства при
Держплані України. Займався складанням бюджетних кошторисів, розробкою тимчасових правил
будівництва в Україні, будівельного кодексу (від 1923). Член транспортної секції Економічної наради
УРСР. Учасник Конференції з житлового та промислового будівництва у Москві (1925). Відряджений за
кордон із науковою метою (1927). У квітні 1930 р., після реорганізації ХПІ, розподілений до
Харківського машинобудівного інституту [1, 31, 32, 48–50, 102, 134, 171].
Вибр. бібліогр.:
"Топографическое черчение и условные знаки" (Санкт-Петербург, 1910); "Краткий
курс начал строительного искусства" (Петроград, 1916); "Основы строительного искусства и
архитектуры в связи с сельскохозяйственной архитектурой" (Харків, 1921); "Антисейсмические
постройки" (Харків, 1921); "Элементы и основы проектирования зданий" (Харків, 1922); "Фабрично-
заводские здания" (Харків, 1922); "Основы проектирования" (Харків, 1924).
Носач Михайло Іванович (1865–1908) – інженер-технолог.
Закінчив курс Аахенського політехнікуму у Німеччині та Харківський технологічний інститут
(1894, сторонній слухач). Інженер-конструктор технічного відділу машинобудівного заводу Белліно-
Фендеріха в Одесі. Викладав у ХТІ технічне креслення та проєктування (1896–1903). Ад'юнкт-професор
(1900). Читав курс лекцій з механічної технології. Переведений у 1903 р. ординарним професором
прикладної механіки до Санкт-Петербурзького технологічного інституту. Завідувач машинної
лабораторії з випробування двигунів. Декан механіко-машинобудівного факультету СПТІ (1907–1908).
Один із засновників Південноросійського товариства технологів [21, 22, 35, 59, 131, 159].
Вибр. бібліогр.:
"К вопросу о реформе школьного образования и в частности технической школы")
(Изв. Южнорус. о-ва технологов, 1901); "Механическая технология" (Харків, 1902).
