Штабс-капітан. Викладач військової кафедри Харківського технологічного інституту
(1929). Від 1930 р. – викладач військових дисциплін Харківського механіко-машинобудівного інституту. На початку
30-х років був заарештований у справі про контрреволюційну змову організації "Весна" в Українському військовому окрузі. Вирок
– 5 років позбавлення волі у виправному трудовому таборі [171, 212].
Викладач воєнної кафедри Харківського технологічного інституту (1926). Читав курс
лекцій з артилерії. Підполковник. У 1931 р. був заарештований у справі про контрреволюційну змову організації "Весна" в Українському
військовому окрузі та був розстріляний [171, 212].
Уродженець м. Ромни Полтавської області. Після закінчення реального училища був
студентом Варшавського політехнічного інституту, вільним слухачем при Харківському жіночому політехнічному інституті (від 1918).
Член РКП(б) (від 1918). Служив у царській та Червоній арміях (від 1919). Помічник військового комісара Управління санітарної частини
при командувачі всіх збройних сил в Україні. У 1921 р. направлений партією для продовження освіти. Член Факультетської комісії механічного
факультету ХТІ, голова студкому, помічник політкомісара ХТІ (1923). Закінчив інститут у 1924 р. за пісочно-рафінадною спеціальністю
(кваліфікацію присвоїли у 1936). Хімік Харківського відділення Цукротресту. Аспірант науково-дослідної кафедри технології харчових
речовин при ХТІ. Науковий співробітник Центрального науково-дослідного інституту цукрової промисловості. Професор Московського
державного інституту харчових виробництв, завідувач кафедри. Доктор технічних наук [171].
Вибр. бібліогр.:
"Варка, кристаллизация и получение белого сахара (Ленінград, 1929); "Отходы свеклосахарного производства" (Москва, 1935);
"Мешалка-кристаллизатор непрерывного действия системы Ю. М. Жвирблянского" (Москва, 1941); "Исследование меласс сахарных заводов" (1946);
"Рациональный метод кристаллизации утфеля II продукта" (Київ, 1948); "Трехпродуктовая схема свеклосахарного завода" (Москва, 1952);
"Кристаллизация сахара" (Москва, 1952); "Das Dreiproduktschema in der Rubenzuckerfabrik" (Лейпциг, 1954).
Бібліотека висловлює подяку співробітникам Відділу по збереженню
та обробці документів (архів) НТУ «ХПІ» за наданий матеріал.
Желехівський Андрій Володимирович (29 листопада 1882–1943) – фізик.
Уродженець м. Липовець Київської губернії, дворянин. Після закінчення Київського
реального училища і гімназії був студентом Університету св. Володимира. Від 1908 р. – у Харкові. Закінчив Харківський
університет із дипломом І-го ступеня (1911). Лаборант при фізичному кабінеті університету (1913–1917), проводив практичні заняття у
Харківському технологічному інституті (1917–1922). Член Харківського математичного товариства (від 1916). Професор Академії теоретичних
знань (1920). Викладач фізики робітничого факультету при ХТІ та інституту (1923–1929), водночас – завідувач кафедри
фізики Харківського медичного інституту (від 1922), Харківського інституту народної освіти (1926). Дійсний член, завідувач секції
загальної фізики науково-дослідної кафедри фізики при ХІНО (1925–1927). Вивчав електричні коливання та розряд у газах. Завідувач
лабораторії калібрів Української головної палати мір та ваг. Один із організаторів, науковий співробітник УФТІ (1928–1932). Завідувач
кафедри експериментальної фізики (1933–1935), декан фізико-математичного факультету Харківського державного університету (1933–1941).
Голова Всеукраїнської асоціації фізиків при ХІНО (1929–1936). Ректор ХДУ (1941–1942). У 1943 р. був заарештований та звинувачений
у співпраці з німецькою окупаційною владою. Помер у в'язниці від висипного тифу. Був реабілітований, за відсутністю складу злочинів,
Військовою колегією Верховного суду СРСР у 1962 р.[3, 7, 31, 32, 45, 49–50, 134, 171, 173].
Вибр. бібліогр.:
"Свет и его природа" (Харків, 1923); "Тепло и его применения" (Харків, 1923); "Война и воздух" (Харків, 1925); "Влияние внешних условий
на режим истощения в разреженном газе" (Укр. фіз. зап., 1927, №1); "Фізика" (Київ, 1933).
Інженер при доменних печах Дніпровського Заводу Ю.Р.Д.М., завідувач доменних
печей Новоросійського заводу. Помічник керівника Лисьвенського механічного заводу. Дійсний член Російського металургійного товариства.
Старший інженер Металургійного відділу Гірничопромислового відділення Раднаргоспу України (від 1919). Інженер Південного металургійного
тресту, водночас – викладач Харківського технологічного інституту [171].
Вибр. бібліогр.:
"Классификация и свойства чугунов: условия выплавки различных чугунов в доменных печах" (Харків, 1922); "Восстановление железных руд
в доменной печи" (Харків, 1925); "Доменное производство" (Харків, 1925); "Устройство и ведение доменных печей" (Харків, 1927).
Жилкін Степан Степанович (1873–1926) – економіст.
Уродженець Єнісейської губернії, син лікаря. Здобув вищу юридичну освіту в
Москві. Завідувач оціночно-статистичного відділу Харківської губернської земської управи (1904–1918), відділу поточної статистики
Харківської губернської Ради Народного Господарства (1919), Харківського губернського статистичного бюро. Голова Виконавчого бюро,
уповноважений Центрального Статистичного Бюро УРСР (ВСЕУКРСТАТБЮРО). Член фракції Харківської міської думи при Добровольчій армії (1919).
Викладач Харківського технологічного інституту (1921–1922), професор інституту сільського та лісового господарства, інституту геодезії
та землеустрою у Харкові. У 1921 р. знаходився під слідством, за звинуваченням в активній співпраці з Добровольчою армією, на відкритому
судовому процесі у справі Національного центру. Засуджений до громадсько-примусових робіт терміном на 5 років. Член президії Третього
Всеросійського статистичного з'їзду (1922). Завідувач підрозділу облікової статистики Народного комісаріату фінансів УРСР,
водночас – професор Харківського інституту геодезії та землеустрою, викладач Харківського інституту народного
господарства [171, 255].
Вибр. бібліогр.:
"Материалы для оценки недвижимых имуществ гор. Славянска" (Харків, 1905); "Железнодорожный транспорт в Харьковской губернии"
(Харків, 1915); "Курсы по подготовке инструкторов Всероссийской сельскохозяйственной переписи при Харьковских высших коммерческих
курсах. 15–19 мая 1916 г." (Харків, 1916); "Статистика и кооперация" (Бахмут, 1921); "Украина в цифрах : 1913–1920" (Харків, 1922).
Уродженець Білопілля. Закінчив Сумське реальне училище (1900), на відмінно
– механічний факультет Харківського технологічного інституту (1921). Інженер, завідувач технічної контори паровозних
майстерень Південної залізниці, водночас – аспірант науково-дослідної кафедри ХТІ з паровозобудування (від 1923).
Займався удосконаленням роботи пасажирського потягу 1-3-1 [32, 171].
Жолковський Соломон Якович (1902–?) – інженер-механік.
Закінчив механічний факультет Харківського технологічного інституту з
авіаспеціальності (1927). Інженер "Укрповітряшлях" у Харкові, КБ літакобудування ХАЗу, водночас – асистент Харківського політехнічного
інституту, викладач авіаційного інституту (від 1930). Від 1933 р. – начальник ОКБ кафедри літакобудування. Брав участь
у проєктуванні літака ХАІ-1 з шасі, що прибиралося в польоті (1932). Під його керівництвом були розроблені проєкти: літака ХАІ-5,
двомісного фоторозвідника ХАІ-6 (1934), літака "Іванов" [171, 181].
Жуков Іван Діомидович (18 грудня 1860– 16 серпня 1944) – хімік.
Закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету (1883). Лаборант
при хімічній лабораторії Харківського технологічного інституту (1886–1895). Брав участь у створенні хімічної лабораторії ХТІ.
Удосконалював освіту за кордоном (1895–1896). Завідувач лабораторії кількісного аналізу. Викладач факультативного курсу лекцій
"Мікроорганізми дріжджів" (від 1897). Працював у лабораторіях цукрозаводчиків у Берліні та на цукровому заводі в Дормагені (1899).
Магістрант (1900), ад'юнкт-професор (1901) кафедри хімічної технології харчових речовин Київського політехнічного інституту.
Професор КПІ (1903–1920). Читав загальні та спеціальні курси з харчової технології. Завідувач лабораторії технології харчових речовин.
Учасник засідання Міжнародної комісії з питань встановлення єдиних методів дослідження цукру (1906), Першого Менделєєвського з'їзду
(1907), Міжнародного конгресу з прикладної хімії (1915). Директор КПІ (1911–1917). У роки Першої світової війни –
один із організаторів створення лазарету в головному корпусі КПІ. Член хіміко-технічної секції Постійної комісії з вивчення природних
багатств України (1919). За відмінну та ревну службу нагороджено орденами св. Станіслава 3-го (1893), 2-го (1902) 1-го (1913),
Володимира 3-го (1912) ступенів. У 1915 р. йому було оголошено Найвищу його імператорської величності подяку за особливий внесок на
користь авіаційної справи. Дійсний статський радник. Емігрував разом із сім'єю. Похований на Вільшанському цвинтарі у Празі [34, 37, 59, 84, 131, 170, 294].
Вибр. бібліогр.:
"О содержании сероводорода в воде глубокого артезианского колодца харьковского водопроводного общества и вероятная причина его образования"
(1895); "Gahr-und Koncurenzversuche mit verschiedenen Hefen" (Wochenschrift f. Brauerei, 1896); "Ueber den Sauroverhrauch der Hefen"
(Centralblatt f. Bakteriologie, 1896); "Цимотехнические заметки" (Изв. Южнорус. о-ва технологов, 1897); "Das Versenden der Reinzuchthefen"
(Zeitschr. f. Spiritusindustrie, 1899); "О применении плесени в винокурении" (1899); "Ueber reine Weinhefen" (Woch. f. Br., 1899);
"Материалы к вопросу о патокообразовании: влияние качества концентрации несахара и температуры на растворимость сахара в растворах
несахара" (Київ, 1901).
У бібліотеці НТУ "ХПІ" зберігаються видання з автографом ученого.
Штатний викладач 2-ї групи з математики у Харківському технологічному інституті
(від 1929)
[171].
Жуковський Григорій Юлійович (14 липня 1878–12 листопада 1939) – хімік.
Уродженець Санкт-Петербурга. Закінчив Санкт-Петербурзький університет (1902).
Працював асистентом у Н. С. Курнакова у Санкт-Петербурзькому технологічному інституті. Учасник Першого Менделєєвського з'їзду (1907).
Професор Варшавського політехнічного інституту (від 1912). Організатор лабораторії зі скла, кераміки. У 1922–1923 pp. –
професор кафедри технології силікатів Харківського технологічного інституту. Читав спецкурс з кераміки, лекції з технології в'яжучих
матеріалів, контролю виробництва. Керував головними проєктами, проводив практичні заняття. Під його керівництвом збудовано Ізюмський
скляний завод, технічним директором якого він був до 1927 р. Від 1929 р. працював у різних вищих навчальних закладах Москви та Горького.
Доктор технічних наук. Розробив методи збагачення скляних пісків та запобігання розшарування скляної шихти, а також інтенсифікації
варіння скла за допомогою хімічно активних добавок; створив методи варіння скла у малогабаритних ванних печах безперервної дії.
Досліджував реакції, що протікають при нагріванні шихти багатокомпонентного скла. Одним із перших приступив до моделювання проток
скломаси у ванних печах. Один із організаторів вітчизняного виробництва скла [12, 134].
Вибр. бібліогр.:
"Оцинкованное железо и причины его ржавения" (СПб., 1907); "Ферросилиций и его опасные свойства при перевозке и хранении" (СПб., 1912);
"Производство оптических стекол" (1918); "Технические условия на глиняное сырье для стекольной промышленности" (Москва, 1935);
"Использование металлургических шлаков в коммунальном хозяйстве" (Москва, 1936).
У бібліотеці НТУ "ХПІ" зберігаються видання з автографом ученого.
Жура (Калайда) Кузьма Данилович (10 жовтня 1896–?) – інженер-хімік.
Уродженець с. Ярошівка Роменського повіту Полтавської губернії. Закінчив
Харківський технологічний інститут за спеціальністю «Технологія харчових речовин» (1929). Асистент ХТІ (1929–1930). Викладач Воронезького
хіміко-технологічного інституту. Завідувач кафедри технології цукристих речовин Київського технологічного інституту харчової промисловості
(КТІХП) ім. А. І. Мікояна (нині Національний університет харчових технологій «НУХТ»). Професор (1961). Доктор технічних наук. Нагороджений
орденом «Знак Пошани» та медалями [171].
Вибр. бібліогр.:
"Общая технология сахаристых веществ. Свеклосахарное, сахаро-рафинадное, крахмальное, крахмально-паточное и глюкозное производство" (Москва, 1951);
"Задачи по технологии производства сахаристых веществ" (Київ, 1970).
Журавльов Михайло Трохимович (15 липня 1892–1942) – інженер–технолог.
Народився на станції Ханженкове Донецької залізниці у родині залізничного робітника. Навчався у залізничному училищі в Катеринославі (1905). У 1911 році закінчив Таганрозьке середньотехнічне училище та працював
техніком на Таганрозькій електростанції. З 1911 року навчався на механічному відділенні Харківського технологічного інституту, який з відзнакою закінчив у 1921 році, здобувши звання інженера–технолога за
факультативною спеціалізацією з електротехніки. Під час студентських років активно брав участь у діяльності Студентського технічного товариства: був членом Бюро, бібліотекарем, завідувачем книжкового
складу (1915–1916). Працював техніком у Відділі металів Харківського раднаргоспу, на артилерійському складі Харківського військового округу (1919–1920). З 1921 року – інженер Технічного бюро Державної
електростанції (ГЕЗ).
У 1931–1934 роках працював на Харківському турбогенераторному заводі (ХТГЗ) завідувачем розрахункової частини Генераторного відділу, старшим інженером, начальником Відділу стандартів. Був головою цехового комітету.
З 1935 року – начальник технічної станції, старший заводський диспетчер, завідувач Бюро технічного приймання матеріалів, майстер ВТК. Двічі обирався членом Харківської міської ради. За сумісництвом працював
асистентом та викладачем у Харківському політехнічному та електротехнічному інститутах. З 1929 року – позаштатний доцент кафедри електромашинобудування в ХТІ та ХЕТІ. З 1930 року – член правління науково-дослідного
інституту промислової енергетики. У 1937–1938 роках – лаборант електротехнічної лабораторії Харківського машинобудівного інституту (штатно). Читав лекції з електротехніки в Українській промисловій академії,
Харківському авіаційному інституті. Автор численних статей у журналах: «Вісник металопромисловості», «Новини техніки», «Техніка масам» та інших. Помер під час Другої світової війни, у роки німецької окупації Харкова,
від паралічу серця внаслідок тривалого голодування [171, 173].
Вибр. бібліогр.: "Электрические трансформаторы"; "Стахановцы Харьковского турбогенераторного" (Харьков, 1935); "Підвищення продуктивності на розмічаниі деталей"
(Журн. "Техніка масам", 1937, № 6).
Бібліотека висловлює подяку співробітникам Відділу по збереженню та обробці документів (архів) НТУ «ХПІ» за наданий матеріал.
