Уродженець Камишина, син купця. Закінчив реальне училище (1898), на відмінно
Харківський технологічний інститут (1910). Керував практичними заняттями з креслення у ХТІ (1921–1923). Головний інженер Харківського
відділення ГЕТ. (1925), відділу Крамбуду Всесоюзного електротехнічного об’єднання у Харкові (1929) [170, 171].
Ельтеков Олександр Павлович (18 серпня 1846–7 липня 1894) – хімік.
Уродженець Брянська, син обер-офіцера. Закінчив Харківську 1-у гімназію,
Харківський університет (1868). Помічник лаборанта при хімічній лабораторії університету (1870–1874). Його магістерська дисертація
визнана такою, що виходить за межі звичайних і заслужила ступінь докторської (1884). Викладач математики, фізики, космографії
Харківського єпархіального жіночого училища (1876–1885). Доктор хімії (1884). Ад’юнкт-професор хімії Харківського технологічного
інституту (1885–1886). Член господарського комітету інституту (1885). Брав участь у створенні хімічної лабораторії ХТІ. Професор
Харківського (1887–1889), Київського (1889–1894) університетів [10, 57, 59, 131].
Вибр. бібліогр.:
«О некоторых окисях ряда СпH2nO и об отношении их к воде» (СПб., 1882); «Материалы по вопросу о молекулярных перемещениях между
углеводородами ряда этилена и между предельными спиртами» (Харків, 1884).
Епштейн Олександр Соломонович (1900–?) – інженер-будівельник.
Вільний слухач Харківського жіночого політехнічного інституту. Закінчив на
відмінно архітектурне відділення Харківського технологічного інституту (1922). Завідувач проєктної контори Акційного товариства
будівельної індустрії «Індубуд», водночас – викладач ХТІ (від 1925), Будівельного технікуму при ХТІ та архітектурного факультету
Харківського художнього інституту (1929). Доцент ХПІ. У квітні 1930 р., після реорганізації ХПІ, розподілений до Харківського
будівельного інституту. Науковий співробітник Південного науково-дослідного інституту будівництва. Кандидат технічних наук [171].
Вибр. бібліогр.:
«Механизм движения влаги в некоторых строительных материалах при перепаде температуры» (Київ, 1953); «Сферический прибор ЮжНИИ
для определения коэффициента теплопроводности строительных материалов» (Київ, 1953).).
Бібліотека висловлює подяку викладачеві НТУ «ХПІ» Д. Ю. Журилові за люб’язно надане фото.
Епштейн Мойсей Львович – інженер-механік.
Закінчив Миколаївське реальне училище (1916), Харківський технологічний інститут
(1925). Здобув кваліфікацію інженера за спеціальністю «теплотехніка» (1930). Завідувач механічного факультету ХТІ, ХПІ (1929–1930)
[170, 171].
Уродженець Києва. Закінчив електротехнічний факультет Харківського технологічного
інституту (1929). Інженер, керівник групи Харківського електромеханічного заводу (1927–1941). Асистент ХПІ. У квітні 1930 р.,
після реорганізації ХПІ розподілений до Харківського електротехнічного інституту. Доцент ХЭТІ (1934). У роки Другої світової війни
– на Кемеровському електромеханічному заводі, потім у Проектно-восстановительному тресті Наркомату електропромисловості
СРСР. З 1946 – конструктор Московського електромашинобудівного заводу. Під його керівництвом розроблена серію синхронних
електричних машин, визнаних в 1930-ті роки найкращими у світовій практиці електромашинобудування. У 1940–1950-ті керував організацією
виробництва нових серій електричних машин та іншого електроустаткування. Лауреат Сталінської премії (1949) [171, 355].
Вибр. бібліогр.:
«Влияния числа оборотов на характеристики и геометрические формы машин» (Сб. науч.-техн. ст. ХЭТИ, вып.1, 1934, с.42-102)»
«Новая серия синхронных машин типа СТ» («Электропривод», 1935, № 1).
