Інженер Харкова (1929). Водночас – асистент Харківського
політехнічного інституту. У квітні 1930 р., після реорганізації ХПІ, розподілений до Харківського електротехнічного інституту
[171].
Уродженець Ізюма Харківської губернії. Закінчив Харківський університет.
Викладач математики у Харківській 1-й Маріїнській жіночій гімназії, єпархіальному жіночому училищі (1916). У 1920–1922 рр.
– у Харківському технологічному інституті. Читав курс лекцій з диференціального числення [171].
Даль-Чумаченко Василь Іванович (12 січня 1900–17 березня 1971) – інженер-хімік.
Уродженець Самарської губернії. Голова водопровідно-каналізаційної комісії
Харківської міської ради (1922). Закінчив хімічний факультет Харківського технологічного інституту (1927). За часів студентства займався
викладацькою діяльністю. Викладач кафедри соціально-економічних наук у ХТІ (від 1924). Асистент, викладач кафедри загальної хімічної
технології Харківського технологічного інституту (1924–1930). Читав курси лекцій з історичного матеріалізму, історії соціальних рухів
та ідей, загального курсу хімічної технології, пірогенного виробництва (1927). Господарчий асистент газового заводу ХТІ (1928),
секретар хімічного факультету. Читав лекції з коксохімічної промисловості (1929). Член виїзної приймальної комісії до Луганська,
Сталіно, Артемівська, ХПЗ і Державного електричного заводу (ДЕЗ) для набору студентів на 1929/1930 н/р. У 1930 р. Державним інститутом
з проєктування та будівництва коксохімічних установок направлений в наукове відрядження за кордон. Голова кваліфікаційної комісії
хімічного факультету ХПІ (1930). Доцент, декан хімічного факультету ХПІ. Читав курси лекцій з контролю виробництва та основ хімічної
інженерії. У квітні 1930 р., після реорганізації ХПІ, розподілений до Харківського хімічного інституту. Доцент Дніпропетровського
хіміко-технологічного інституту, декан факультету (1936–1937), заступник директора інституту з наукової та навчальної роботи
(1941–1943). Доктор хімічних наук (1948). Професор (1950). Нагороджений орденом В. І. Леніна та медалями [1, 31, 50].
Вибр. бібліогр.:
«Вугілля Дніпропетровщини як сировина для переробки (Дніпропетровськ, 1958); «Атлас типа углей Нижнего Карбона Западного Донбасса»
(Москва, 1964); «Химико-технологические свойства углей на участках Западно-Павлоградского и Новомосковского районов. Вып.» 2. (Москва, 1967);
«Газовая хроматография коксохимических продуктов» (Київ, 1967)
Закінчив Харківський технологічний інститут. Викладач Харківського політехнічного
інституту. Від 1930 – у Харківському електротехнічному інституті. Доцент ХЕТІ, водночас – викладач
університету. Племінник відомого вченого-фізіолога Олександра Яковича Данилевського. Під час Другої світової війни, в окупованому Харкові,
помер від хвороби нирок внаслідок тривалого голодування та виснаження організму [171, 173].
Вибр. бібліогр.:
«К вопросу о преобразовании постоянного тока в переменный при помощи управляемых преобразователей» (Харків, 1935);
«Операционное исчисление и контурные интегралы» (Харків, 1937).
У бібліотеці НТУ "ХПІ" зберігаються видання з автографом ученого.
Данилевський Андрій Іванович (1847–?) – художник.
Закінчив Імператорську Академію Мистецтв. Секретар Харківського товариства
любителів красних мистецтв (1891). Викладач Харківського інституту шляхетних дівчат, школи малювання і живопису при міському музеї (1896),
водночас – викладач креслення Харківського технологічного інституту (1888–1914). Викладав малювання у Харківському
міському ремісничому училищі (1909–1914), приватній чоловічій гімназії Ракушана (1909), приватній жіночій гімназії Давиденко (1910).
За відмінну і старанну службу нагороджений орденом св. Анни 3-го ступеня (1893). Брат відомого письменника Григорія Петровича
Данилевського [21, 35, 59, 131].
Бібліотека висловлює подяку викладачу НТУ «ХПІ» Д. Ю. Журилові за люб'язно
надане фото.
Данилевський Віктор Васильович (23 серпня 1898–9 серпня 1960) – інженер-хімік.
Уродженець м. Лодзь. Закінчив Полтавську гімназію, Харківський технологічний
інститут за спеціалізацією «Миловаріння» (1923). Завідувач відділу виробництва Всеукраїнського соціалістичного музею. Водночас –
аспірант ХТІ (1927–1928). Читав курси лекцій з історії техніки, хімічної технології органічних речовин. Член Українського наукового
товариства. Професор історії техніки (1939), викладач кафедри електротехніки Ленінградського політехнічного інституту. Академік АН УРСР
(1949), двічі лауреат Сталінської премії [31, 80, 149].
Вибр. бібліогр.:
«Очерки истории техники 18–19 веков» (Москва; Ленінград, 1934); «История гидросиловых установок в России до XIX века» (1940);
«И. И. Ползунов. Труды и жизнь» (1941); «Русская техника» (Ленінград, 1948); «Из истории отечественной техники: исследования и материалы»
(1950); «Ломоносов на Украине» (1954); «Русское золото: история открытия и добычи до середины XIX в.» (1959).
У бібліотеці НТУ "ХПІ" зберігаються видання з автографом ученого.
Дворянин. Після закінчення Харківського реального училища був студентом
Харківського університету (1920). Закінчив Харківський технологічний інститут (1926). Лаборант машинної лабораторії (1926), асистент на
робітничому факультеті при ХТІ (1929). Керував практичними заняттями з електротехніки. Аспірант науково-дослідної кафедри електротехніки
при ХТІ (1928), ХПІ. У квітні 1930 р., після реорганізації ХПІ, розподілений до Харківського електротехнічного інституту. Науковий
співробітник Інституту фізики Академії наук України (1935–1936) [32, 171, 228].
Вибр. бібліогр.:
«Подъемная машина системы Кепэ с приводом от трехфазного асинхронного мотора: Изв. из дипл. проєкта «Электроснабжение Лисичанского района»
(Журн. «Электротехн. вестн.», 1926, № 3-4); «К вопросу о работе жидкостных искровых счетчиков» (Науч. зап. ХММИ, т. 2, 1937);
«Методы соединения изолированных проводов и кабелей с алюминиевыми жилами» (Москва, 1947); «Резервы повышения эффективности производства:
(На примере анализа эффективности затрат по новой технике в промышленности УССР)» (Харків, 1974).
Англійський підданий. Лектор Харківського університету (від 1867), водночас
– викладач англійської мови Харківського технологічного інституту [59, 131].
Працював у Ново-Олександрійському інституті. Асистент кафедри мостобудування
(1920–1923), викладач, доцент кафедри доріг Харківського технологічного інституту (1924–1929). Читав курси лекцій з геодезії,
топографії, фотограмметрії, аерографії, аерофотограмметрії для авіаційного відділення. Завідувач геодезичного, аерофотограмметричного
кабінету ХТІ (від 1924). Член предметної дорожньо-мостової комісії ХТІ (1924). Учасник 2-го Міжнародного науково-фотограмметричного
конгресу (1926). Член правління Українського науково-технічного товариства (1929). Член робочої комісії ХПІ з дорожньо-мостового
відділення (1930). Доцент ХПІ. У квітні 1930 р., після реорганізації ХПІ, розподілений до Харківського будівельного інституту. Професор.
Заступник голови Військово-наукового комітету при Обласній раді ТСТАВІАХІМу, голова Реактивної групи на громадських засадах
(від 1934)[1, 31, 49–50, 134, 171].
Дашкевич Борис Петрович (3 грудня 1887–1961) – інженер-технолог.
Уродженець Льговського повіту Курської губернії, дворянин. Закінчив Курське
реальне училище (1907), Харківський технологічний інститут (1916). Інженер технічного відділу «ХАТОП» у Харкові (1916). Член
Південноросійського товариства технологів (1917). Асистент, викладач кафедри загального машинобудування Харківського технологічного
інституту (1920–1929). Читав курси лекцій з графічної статики, деталей машин, прикладної механіки, основ машинобудування. Викладав
креслення на вечірніх курсах електротехнічної секції ВУКАІ (1926). Професор, завідувач кафедри деталей машин ХТІ. Представник ХТІ під
час проведення іспитів на Вечірньому робітфаку Центрального району (1927). У 1930–1950 рр. – у Харківському
механіко-машинобудівному інституті, завідувач кафедри деталей машин і теорії механізмів, заступник директора з навчальної та наукової
роботи Харківського авіаційного інституту [22, 24, 31, 32, 48–50, 134, 171, 181].
Вибр. бібліогр.:
«Глобоидальные червячные передачи» (Харків, 1940); «Атлас деталей машин» (Харків, 1955); «Детали машин. Курсовое проектирование»
(Київ, 1959, 1960).
У бібліотеці НТУ "ХПІ" зберігаються видання з автографом ученого.
Закінчив Санкт-Петербурзький технологічний інститут. Дійсний член Харківського
відділення Імператорського російського технічного товариства (1884). Викладач креслення ХТІ (1889–1914), водночас –
директор Олексіївського гірничопромислового товариства (від 1898) [21, 35].
Дійсний член науково-дослідної кафедри з історії європейської культури (1922).
Професор Харківського університету. Ректор Комуністичного університету ім. Артема (від 1923), професор Всеукраїнського інституту марксизму
(1925), водночас читав курс лекцій з політичної економії у Харківському технологічному інституті (1921–1924). Автор понад 500 наукових
друкованих праць. Репресований у 30-ті роки. Реабілітовано, за відсутністю складу злочину, Військовою колегією Верховного суду СРСР
у 1956 р. [48–49, 83, 134, 171].
Вибр. бібліогр.:
«Основы хозяйственного строительства советской власти» (1922); «Хозяйственная конъюнктура и «Левый курс»; «Рынок и цена в современном
хозяйстве» (Харків, 1925); «Мировой капитализм и план Дауэса» (1925).
Дідусенко Павло Тимофійович (5 листопада 1872–1946) – хімік.
Уродженець села Єлизаветівка Землі Області Війська Донського. Закінчив
Харківський університет з дипломом I-го ступеня (1897). Лаборант при хімічній лабораторії Харківського технологічного інституту (від 1897),
водночас викладав природничу історію природознавства у Харківському інституті шляхетних дівчат (1898), фізику, космографію, хімію у
Маріїнській жіночій гімназії (1903–1904). Безкоштовно викладав хімію на вечірніх курсах для робітників при Харківському реальному училищі
(1903). Займався дослідженням зразків залізної руди з (Рахлинівсько-Криворізьких рудників і марганцевої руди з Поті. Проводив аналіз
кам'яного вугілля, надісланого товариством «Монтан», «Олексіївським гірничопромисловим товариством», Товариством «Коренєв і Шипілов».
Викладав фізику і хімію в зуболікарській школі Зеленського та Бодянського. (1906). Проводив заняття в 3-му Харківському товаристві
взаємного кредиту (1913–1914), у 2-й Харківській зуболікарській школі (1909–1915). Голова правління Харківського 2-го товариства
взаємного кредиту. Учасник Першого Менделєєвського з'їзду (1907). Брав участь в укладанні харківського видання «Народной энциклопедии»
("Народної енциклопедії") (1911–1912). У 1913 р. був відряджений на З'їзд природознавців і лікарів у Тифлісі. Лаборант при хімічній
лабораторії Вищих жіночих курсів товариства взаємної допомоги працюючих жінок (1915–1916). Надвірний радник. Нагороджений орденом св.
Станіслава 3-го ступеня. Асистент, викладач, професор ХТІ (1917–1928). Читав курси лекцій з аналітичної хімії, кількісного аналізу
(1923–1927). Підготував до друку «Введение к изучению качественного анализа» (1919). Завідувач фінансової частини ХТІ (1920),
секції технічної та аналітичної хімії Харківського наукового товариства. Водночас – викладач Комуністичного університету ім. Артема
(1923–1924). Учасник IV Менделєєвського з'їзду в Москві (1925). Репресований у 1928 р. й ув'язнений в СТОП (Соловецькі
табори особливого призначення), потім відправлений на заслання на північ Росії. Доцент Вологодського молочно-господарського
інституту (1932). Професор ХХТІ (1933–1934). Під час Другої світової війни – керівник «Просвіти» в
окупаційному Харкові. У 1945 р. заарештований і відправлено до табору, в якому помер
[21, 31, 47–50, 59, 103, 134, 169, 171].
Вибр. бібліогр.:
«Роль химии в народном хозяйстве и обороне» (Харків, 1924).
Уродженець Лебедина. Закінчив Сумське реальне училище (1905), Харківський
технологічний інститут (1925). Старший інженер, завідувач сектору опалення та теплофікації Всесоюзного державного промислового тресту
«Тепло і Сила», водночас – позаштатний керівник проєктування з опалення та вентиляції у Харківському технологічному інституті
(від 1928), Будівельному технікумі при ХТІ (1929). Доцент ХПІ. У квітні 1930 р., після реорганізації ХПІ, розподілений до Харківського
будівельного інституту [1, 170, 171].
Уродженець Новгородської губернії. Член ВКП(б). Службовець Центрального
статистичного управління України (1919–1930), водночас – викладач Харківського технологічного інституту
(1925–1930), факультету профосвіти ХІНО. Читав курси лекцій з політичної економії. У 30-х роках репресований [171, 230].
Вибр. бібліогр.:
«Методические разработки : к программам городских комсомольских школ политграмоты 1-й степени» (Харків, 1926).
Деречинський Іона Давидович (1892–1938) – інженер-механік.
Син учителя. Закінчив механічний факультет Харківського технологічного інституту
(1922). Призначений на службу в М.К.І.Д. Асистент лабораторії кафедри «Ливарна справа» ХТІ (від 1925), штатний викладач 2-ї групи (від 1929).
Начальник формувального цеху, головний інженер Харківського тракторного заводу, працював у групі зі створення дизеля до танка Т-34,
водночас – викладач Харківського механіко-машинобудівного інституту. У 1937 р. заарештований за звинуваченням у шкідництві
та розстріляний 1938 р. Реабілітований 1957 г. [171].
Вибр. бібліогр.:
«Легкие металлы и сплавы» (Харків, 1926); «Отливка под давлением в долговечных формах» (Харків, 1926).
Бібліотека висловлює подяку Родіону Євгеновичу Гармашу, онуку І. Д. Деречинського за
надане фото та матеріал із сімейного архіву:
— Витяг з протоколу про вищу міру покарання
— Акт розстрілу
— Довідка про реабілітацію
Інженер Товарно-випробувальної станції Харківського технологічного інституту (1929).
Викладав спецкурс у Політехнічному інституті (1930) [171].
Дешаліт Григорій Йосипович (1896–?) – інженер-хімік.
Закінчив Томський технологічний інститут (1919). Від 1928 р. –
викладач Харківського технологічного інституту. Доцент ХПІ. У квітні 1930 р., після реорганізації ХПІ, розподілений до Харківського
хімічного інституту. Кандидат технічних наук. Професор кафедри пірогенних процесів у ХХТІ (1940). Професор Харківського
гірничо-індустріального інституту. Завідувач кафедри процесів та апаратів і хімічної технології Донецького національного технічного
університету [36, 171, 249, 334].
Вибр. бібліогр.:
«Производство кокса» (Харків, 1931); «Расчет регенераторов и рекуператоров для коксовых печей» (Харків, 1933); «Курс технологии
коксохимического производства» (Харків, 1947); «Процессы горения и теплоотдача в топочной системе коксовых печей» (Харків, 1959);
«Расчеты процессов газификации топлива» (Харків, 1959); «Среднетемпературное коксование углей» (Москва, 1961).
Джонс Валентин Миколайович (25 мая 1865–1930) – інженер-технолог.
Уродженець Старого Осколу Курської губернії. Закінчив Санкт-Петербурзький
практичний технологічний інститут (1889). Інженер при хімічних майстернях ХТІ (1890–1900). Від 1893 р. –
лаборант при технічній лабораторії фарбувальних і органічних речовин, викладач креслення. Один з організаторів створення Харківської
технічної школи для майстрових і робітників (1897), член її Опікунської ради (1898). Помічник голови постійної комісії з технічної
освіти Харківського відділення Імператорського Російського технічного товариства (1898–1899). Викладач (від 1900), професор (1903)
Томського технологічного інституту, завідувач лабораторії хімічної технології органічних речовин, газового заводу. Декан хімічного
відділення (1905), завідувач кафедри технології органічних речовин ТТІ (1908–1914). Брав участь у роботі Першого Менделєєвського
з'їзду (1907), XII З'їзду російських природознавців та лікарів у Москві (1909–1910). Член фізико-хімічного товариства при
Петроградському університеті. Цивільний чин – статський радник. Професор Катеринославського гірничого,
Катеринославського єврейського політехнічного (1916), Кубанського сільськогосподарського інститутів (1927). Читав курси лекцій з
хімічної технології, технології жирів, нарисної геометрії. Декан факультету технології харчових виробництв Кубанського державного
технологічного університету (1925–1930). Нагороджений орденами св. Анни 3-го, Станіслава 2-го ступенів; срібною медаллю «У пам'ять
царювання імператора Олександра III» [20, 33, 35, 59, 128, 170].
Вибр. бібліогр.:
«Железные дороги» (Харків, 1892); «О методах исследования коровьего масла» (1893); «Об исследованиях деревянного масла» (1898);
«О составе масел и семян белой и желтой акации, белого и красного клевера» (1899); «О сафлоровом масле» (1900);
«Начертательная геометрия» (Томск, 1901).
Викладач 1-ї Харківської художньо-промислової профшколи (1925), водночас
– асистент Харківського технологічного інституту (від 1929). У квітні 1930 р., після реорганізації інституту,
розподілений до Харківського будівельного інституту [[171].
Дідріхсон Карл Васильович (23 грудня 1830–?) – філолог.
Закінчив Мітавську гімназію. Викладач Харківської 1-ї чоловічої гімназії
(від 1864), Харківської чоловічої гімназії (від 1889), водночас – викладач німецької мови Харківського технологічного
інституту (1890–1914). Був членом випробувального комітету при канцелярії куратора Харківського навчального округу (1904–1907).
Викладав німецьку мову ученицям Жіночої гімназії А. С. Шилової та членам випробувального комітету при канцелярії куратора Харківського
навчального округу (1910). Статський радник. [21, 35, 59, 131]
Бібліотека висловлює подяку прапраправнучці К. В. Дідріхсона Катерині Івановій
(Редько) за надане фото.
Уродженець Олександрівська. Закінчив Олександрівську чоловічу гімназію,
Запорізький індустріальний технікум, Харківський технологічний інститут. Від 1927 р. – у Харкові. Інженер-конструктор,
заступник начальника конструкторського бюро із проєктування танка Т-12 на Харківському паровозобудівному заводі. Водночас –
керівник практичними заняттями у Харківському політехнічному інституті (1930). Начальник тракторного конструкторського бюро ХТЗ
(1938–1941). Начальник конструкторського бюро заводу № 264 (1941). Заступник головного архітектора Алтайського тракторного заводу
ім. М. І. Калініна (1942). Головний конструктор Кіровського заводу в Ленінграді. Головний конструктор (від 1947), заступник головного
конструктора (1949–1960) Мінського тракторного заводу [171, 180а, 191, 295].
Вибр. бібліогр.:
«Трактор АТЗ-НАТИ : рук. по уходу и эксплуатации» (Барнаул, 1947); «Трелевочный трактор ТДТ-40» (Москва, 1958).
Динерштейн Ф. М. [Файва Менедельович, Павло Михайлович] – інженер-електрик.
Закінчив електротехнічний факультет Харківського технологічного інституту (1929).
Член комісії з будівництва лабораторій електротехнічного факультету ХТІ (1929). Читав спецкурс в інституті та на робочому факультеті
при ХТІ (1929–1930) [171].
Вибр. бібліогр.:
«Электрические испытания асбодементных плит» (Москва, 1956).
Уродженець міста Гродно. Закінчив Санкт-Петербурзький політехнічний інститут
(1911). Викладач на курсах з раціоналізації при ВДНГ у Москві. Науковий співробітник Українського державного інституту прикладної хімії,
Інституту металів, тресту «Південсталь» водночас – викладач курсу металургії Харківського технологічного інституту
від 1929 р. Професор Харківського університету, завідувач кафедри металографії. Вчений секретар редакції журналу "Сталь" (1936),
Інституту чорної металургії (1941) [171].
Вибр. бібліогр.:
«Современные методы испытания качества металлов и сплавов» (Харків, 1927); «Контрольные вопросы по металловедению» (Харків, 1935);
«Начальная металлургия» (Свердловськ, 1933); «Общезаводская лаборатория» (Москва, 1937); «Французско-русский металлургический словарь»
(Москва, 1962).
Закінчив артилерійське училище. Помічник начальника IV відділення штабу
Українського військового округу, водночас викладач військової кафедри Харківського технологічного інституту (1929). Педагогічний стаж
– 7 років [[171].
Добровольський Василь Миколайович (18 січня 1857–6 січня 1920) – законовчитель.
Уродженець Володимирської губернії. Закінчив Московську духовну академію зі
ступенем кандидата богослов'я (1883). Законовчитель Преславської учительської семінарії Таврійської губернії (1883–1885).
Священнослужитель домової церкви при 2-й Харківській чоловічій гімназії, настоятель Різдво-Богородичної церкви (відомої під назвою
«Каплунівська») у Харкові (від 1885). Законовчитель Харківського технологічного інституту (1 вер. 1885–1917), водночас викладав
богослов'я у Харківській жіночій гімназії Драшківської (1886–1895), ветеринарному інституті, фельдшерській школі (1913–1917).
Член правління Харківської духовної семінарії (1890–1893). Протоієрей (1903). Член Харківської духовної консисторії (1909–1916).
У 1912 р. освячена нова будівля Каплунівської церкви, побудована за проєктом О. М. Бекетова у стилі давньоруського церковного зодчества.
На будівництво храму зібрано 150000 руб., головним чином, стараннями отця Василія. Член Єпархіального комітету православного
місіонерського товариства (1914). За старанну та ревну службу нагороджений: орденом св. Анни 3-го ступеня; срібною медаллю на
стрічці ордена св. Олександра Невського; набедреником, скуфією і камилавкою; наперсним хрестом Святійшого синоду. Від вдячних
парафіян йому піднесено золотий наперсний хрест із прикрасами. Помер у 1920 р. від висипного тифу
[21, 35, 59, 170].
Вибр. бібліогр.:
«Краткие записки по богословию» (Харків, 1899); «Основные начала христианского воспитания с изложением способов обучения закону божию»
(Харків, 1902); «Молитва и образ ее совершения по учению слова божия и святых отцов и учителей православной церкви» (Харків, 1914).
Долгін Юрій Ілліч [Іосель Ісаакович] (1902/1904–?) – інженер-механік.
Закінчив гімназію, Лозівське училище (1918), механічний факультет Харківського
технологічного інституту (1929). Помічник завідувача електричної станції, асистент ХТІ, ХПІ (1929–1930), ХММІ (від 1930). Інженер Харкова
(1936). У 40-х р. – доцент (від 1941), старший науковий співробітник кафедри турбінобудування Харківського
механіко-машинобудівного інституту. Читав лекції з термодинаміки, теплотехніки. Директор Вечірнього відділення ХММІ (1934).
Кандидат технічних наук[171].
Вибр. бібліогр.:
«Исследование процессов сгорания в камере газовой турбины» (Науч. зап. ХММИ, т. 7, 1941).
Долгов Валентин Дмитрович (10 листопада 1878–?) – інженер-технолог.
Закінчив Харківський технологічний інститут (1901). Майстер інструментального
відділу механічного цеху при паровозних майстернях Курсько-Харківсько-Севастопольської залізниці (1901). Лаборант при механічній
лабораторії, викладач ХТІ (1907–1922). Читав курс із технічного креслення (від 1910). Член правління, бібліотекар Південноросійського
товариства технологів (1910–1911). Водночас викладав креслення на Харківських вищих комерційних курсах (потім в інституті від 1914),
у Жіночому політехнічному інституті (від 1916). Брав участь у виконанні креслень та виготовленні окремих деталей для бомбометів та
мінометів, верстатів для обточування снарядів для Центрального військово-промислового комітету Росії в механічних майстернях ХТІ. Член
навчального комітету Харківських вищих комерційних курсів, Комітету Товариства допомоги нужденним студентам Харківського Технологічного
інституту (1915–1916). Член Опікунської ради Жіночого політехнічного інституту (1917). Асистент лабораторії з опору матеріалів, член
правління ХТІ (1920). Завідувач лекальної майстерні (1916), модельної з технічного креслення. Член особливої комісії з прискореного
випуску інженерів (1920). Завідувач продовольчої частини, помічник завідувача машинобудівного заводу ХТІ (1920). Читав загальний курс
технології металів та курс з машинобудівних матеріалів (1921–1923). Член факультетської комісії ХТІ (1921). Заступник завідувача
Показово-виробничої частини ХТІ (1921). Викладач Харківського інституту народного господарства (1924). Інженер Харкова (1929). Науковий
співробітник металевої секції НДІ технічного нормування у Харкові[21, 22, 134, 171].
Вибр. бібліогр.:
«Руководство по черчению и проектированию» (Харків, 1911); «Руководство по техническому черчению» (Харків, 1923).
Бібліотека висловлює подяку викладачеві НТУ «ХПІ» Д. Ю. Журилові
за люб'язно надане фото.
Уродженець Миколаєва. Асистент, викладач кафедри будівельного мистецтва
Харківського технологічного інституту (1923–1928). Читав курси лекцій з будівельної механіки, статики споруд, опору матеріалів.
Керував практичними заняттями з випробування будівельних матеріалів. Лаборант механічної лабораторії з випробування машин, член
предметної комісії з будівельної механіки ХТІ (1924) [1, 31, 48–50, 171].
Вибр. бібліогр.:
«Расчет арки» (Харків, 1924); «Расчет цилиндрического свода с плоскими пятами как упругой арки» (Харків, 1924);
«Расчет арки с заделанными пятнами» (Наук. зап. ХТІ, 1928).
Уродженець Курської губернії. Аспірант науково-дослідної кафедри фізики при
ХІНО (від 1925). Асистент кафедри фізики Харківського інституту народної освіти, водночас – викладач робітничого
факультету Харківського технологічного інституту (від 1929). .
Дорофєєв Микола Євдокимович (1 серпня 1862–1920) – ботанік.
Уродженець Кишинева, син обер-офіцера. Закінчив фізико-математичний факультет
Новоросійського університету (1885). Викладач Харківського технологічного інституту (1886–1911), у штаті, потім –
за наймом. Читав курс лекцій з анатомії та фізіології рослин. Завідувач ботанічним кабінетом ХТІ (1891–1911). Проводив мікроскопічні
дослідження дерева для будівництва хлібного елеватора щодо зараження грибком (1891). Приват-доцент Харківського університету (від 1902),
де читав спецкурс «експериментальна та патологічна анатомія рослин». Надрукував статтю з дослідження фізіології трав'янистих щеплень у
"Berichte der Deutschen Botanischen Gesellschaft" (1903). Проводив дослідження з трансплантації вищих рослин (1904). У 1909 р. звільнений
зі штату, у зв'язку з обранням його членом Міської управи, зі збереженням посади в ХТІ за наймом. Виконуючий обов’язки міського голови
Харкова (1912–1914). Очолював міське самоврядування до 1914 р. Член Опікунських комітетів Художнього училища, 1-ї Маріїнської жіночої
гімназії при Харківському міському громадському управлінні (1916). Заступник міського голови Д. І. Багалея (до 1917)
[21, 35, 59, 131, 170].
Вибр. бібліогр.:
"Материалы для альгологической флоры окрестностей Кишинева" (Одеса, 1885).
Доррер Сергій Йосипович (13 серпня 1877–1942) – інженер-технолог.
Уродженець Охтирського повіту, граф. Закінчив Харківську 2-ю гімназію (1897),
Харківський технологічний інститут (1903). Служив у армії за призовом. Ратник 1-го розряду (1899). Стипендіат Міністерства народної
освіти на час закордонного відрядження для підготовки до професорського звання. Удосконалював свою освіту в Росії та за кордоном
(1905–1907). Слухав лекції професорів Мейєра, Флінгера. Викладач ХТІ (1908–1919, від 1924). Читав курси лекцій з парових турбін,
термодинаміки, двигунів внутрішнього згоряння (від 1909), креслення, проєктування пневматичних станцій. Проводив практичні заняття
з випробування двигунів та котлів. Брав участь у роботі З'їзду діячів, що займаються побудовою та застосуванням двигунів внутрішнього
згоряння (1910). Займався реформуванням машинної лабораторії ХТІ. Член організаційного комітету з влаштування Виставки випробування
двигунів внутрішнього згоряння при Харківському товаристві сільського господарства, керівник підготовчих курсів для студентів-учасників
випробування (1913–1914), водночас викладав математику у Харківському комерційному училищі (1912–1915), чоловічій гімназії
С. Г. Денченка. Колезький радник (1913). Завідувач телефонної мережі при Вовчанській земській управі (1916). У 1919 р.
відряджено від ХТІ до Ростова-на-Дону. Заступник завідувача Промислово-економічного відділу Вищої ради народного господарства
України (1923). Професор Донецького гірничого інституту (1926–1929). Завідувач кафедри двигунів внутрішнього згоряння МАІ.
Репресований 1937 р. Помер у виправно-трудовому таборі. [21, 83, 170, 340].
Вибр. бібліогр.:
«Руководство для обработки опытов с тепловыми двигателями» (Харків, 1908); «Паровые турбины: Теория и расчет» (Харків, 1912);
«Техническая термодинамика. Вып. 1» (Харків, 1912); «Техническая термодинамика: теория газов. Вып. 3» (Харків, 1914);
«Техническая термодинамика: теория газов. Вып. 2» (Харків, 1916).
У бібліотеці НТУ "ХПІ" зберігаються видання з автографом ученого.
Уродженець Бердянська. Закінчив Харківський технологічний інститут (1923).
Аспірант науково-дослідної кафедри електротехніки при ХТІ. Удосконалював освіту в США (1923). Стипендіат з електротехніки при лабораторії
Стенфордського університету (1926). Військовий інженер 1-го рангу. Начальник кафедри електротехніки Військової академії
інженерно-технічного зв'язку РСЧА. Професор політехнічного інституту у Харбіні (1934). Був заарештований у 1937 р. за звинуваченням у
шпигунстві. Розстріляний у 1938 р., реабілітований у 1965 р. [32, 171, 231].
Вибр. бібліогр.:
«Новая высоковольтная лаборатория Стэнфордского университета в Калифорнии» (журн. «Электротехн. вестн.», 1927, №6); «Операционное
исчисление Хевисайда» (журн. «Электричество», 1934, № 7, 12); «Сопряженные функции и метод конформных преобразований» (Харбін, 1934).
Уродженець Харкова. Закінчив Харківський технологічний інститут (1917). Асистент,
викладач кафедри органічної хімії Харківського технологічного інституту (1921–1929). Читав курс лекцій з органічної хімії. Учасник
IV Менделєєвського з'їзду у Москві (1925). Науковий працівник науково-дослідної кафедри органічної хімії при Харківському інституті
народної освіти. Вивчав молекулярні сполуки нафталіну з фенолами. Від 1930 р. – професор кафедри органічної хімії
у Харківському хіміко-технологічному інституті. Доктор хімічних наук[31, 32, 48–50, 134, 171].
Вибр. бібліогр.:
«Определение растворимости нафталина в бензольных углеводородах» (Харків); «Використання сірководеня коксових печей щоби відновити
реакцію та одержати сірку» (Науково-техн. вісн., 1926, № 4/5).
Дукаревич Савелій Абрамович (19 вересня 1893–1942) – інженер-механік.
Уродженець Мелітополя, син купця. Після закінчення Мелітопольського комерційного
училища (1913) був студентом Гентського політехнікуму в Бельгії. Учасник Першої світової війни, військовополонений (Австрія, Райхенберг,
1915–1918). Вступив до механічного факультету Харківського технологічного інституту у 1918 р. Політбоєць Червоної Армії. Заарештований
білогвардійцями у 1919 р. і кинутий до в'язниці як члена ВКП(б). Перший комісар ХТІ та Київського політехнічного інституту (1919, 1921).
Завідувач відділу соціального забезпечення студентів у Наркомпросі, інспектор Наркомзовнішторгу (1920). Член Факультетської комісії
механічного факультету ХТІ (1923). Закінчив ХТІ за спеціальністю «Теплотехніка» (1927). Інженер ХПЗ, завідувач електричної станції ХТІ
(1928). Водночас – викладач (у штаті від 1929), аспірант науково-дослідної кафедри теплотехніки при ХТІ. Удосконалював
освіту в Німеччині та Чехословаччині: працював у лабораторії професора Мольє у Вищій технічній школі Дрездена, на електростанціях Мангейма,
Дрездена та Вітковиці (1930–1931). Помічник завідувача електротехнічного факультету ХТІ (1930), асистент ХПІ. Асистент кафедри парових
машин ХММІ (від 1930). Викладач ХММІ та ХЕТІ. Читав курс «Спеціальні парові котли». Доцент, завідувач кафедри «Розрахунок та конструювання
парових котлів» у ХММІ (від 1931) та кафедри теплотехніки в ХЕТІ (1932–1933). Водночас – науковий співробітник
Українського науково-дослідного інституту промислової енергетики (від 1931): науковий керівник, завідувач лабораторії з автоматичного
регулювання теплосилових установок. Старший інженер енергосектора реконструкції ХТЗ, технічного відділу ГЕС № 3 (Червонозаводської ТЕЦ).
Головний редактор Енерговидав України (1931–1932). Завідувач котельної лабораторії ХММІ (від 1939). Неодноразово його тимчасово
виключали з ХММІ, як «соціально-чужий елемент» та за приховування соціального походження (1925, 1934, 1936). Доцент кафедри
«Парові котли» (від 1940). Військовий інженер 2-го рангу 1-ї черги запасу служби військових повідомлень. Під час Другої світової
війни загинув у бою [32, 131, 171].
Вибр. бібліогр.:
«Вакуумное отопление» (Харків, 1932).
Бібліотека висловлює подяку викладачеві НТУ «ХПІ» Д. Ю. Журило за люб'язне
надане фото.
Бібліотека висловлює подяку співробітникам Відділу по збереженню та
обробці документів НТУ «ХПІ» за
наданий матеріал.
Дукельський Володимир Маркович (1900–1983) – фізик.
Уродженець Гіївки Харківської губернії. Закінчив Харківський університет,
Воронезький сільськогосподарський інститут. Учень О. А. Добіаша. У 1920 р. переїхав до Харкова. Працював у різних музеях, у Комітеті
з охорони пам'яток мистецтва та старовини. Секретар археологічної секції Харківського музею. В Одеському художньому музеї зберігся
портрет Дукельського роботи З. Серебрякової. Помічник асистента на кафедрі фізики (від 1920), асистент Харківського технологічного
інституту (1921–1922). Керував практичними заняттями з фізики. Виступив із доповіддю «Броунівський рух» на засіданні Хімічного гуртка
при ХТІ. Завідувач лабораторії Харківського рентгенологічного інституту, від 1924 р. – лабораторії Ленінградського
рентгенологічного інституту. Заочно закінчив Ленінградський державний університет (1930). До початку війни викладав в університеті,
водночас – науковий співробітник (1939–1941), завідувач лабораторії (1945–1970) Ленінградського фізико-технічного інституту.
Старший науковий співробітник та професор-консультант. У 1941–1943 рр. – начальник лабораторії одного з
НДІ Наркомату боєприпасів. Кандидат фізико-математичних наук (1954). Основні результати наукової діяльності отримав у галузі фізики
рентгенівських променів, фізики космічних променів, фізики іонних процесів. Фундатор школи фізики атомних зіткнень [134, 171].
Вибр. бібліогр.:
«Столкновение отрицательных ионов с атомами и молекулами» (Ленінград, 1954); «Образование отрицательных ионов водорода на поверхности раскаленного
вольфрама» («ЖЭТФ», Т. 37, вып. 3, 1959).
Душин Микола Михайлович (4 лютого 1885–1930) – математик.
Уродженець Єкатеринбурзького повіту. Закінчив гімназію, Томський технологічний
інститут (1914), Харківський університет (1918). Аспірант університету з підготовки до професорського звання (1919). Викладач, доцент
(1923) Харківського технологічного інституту (1920–1929). Викладав на робітничому факультеті при ХТІ (від 1921). Читав нарисну,
аналітичну та проєктивну геометрію в інституті (1923–1929). Дійсний член науково-дослідної кафедри геометрії при ХІНО. Декан
факультету профосвіти ХІНО (від 1927). Учасник Всеросійського з'їзду математиків у Москві (1927). Від 1930 року –
професор Харківського хіміко-технологічного інституту. Автор оригінального курсу елементарної геометрії, в якому проводив ідею руху та
принцип одночасного викладання планіметрії та стереометрії. Член Харківського математичного товариства [31, 32, 48–50, 58, 119, 134, 171].
Вибр. бібліогр.:
«О самопроективных или W-кривых» (Харків); «Начертательная геометрия» (Харків, 1921); «Курс элементарной геометрии» (Харків, 1923);
«Атлас к начертательной геометрии» (Харків, 1924); «Аналитическая геометрия» (Харків, 1924).
