Закінчив Орловську гімназію (1901), Харківський технологічний інститут (1922). Революціонер.
Кандидат у гласні Харківської міської думи. Викладач робітничого факультету ХПІ (1930) [171, 292].
Викладач математики у Комуністичному університеті
ім. Артема (1922–1924), російської мови – на робочих факультетах Харківського технологічного інституту, Харківського інституту геодезії та
землеустрою [1, 171].
Навчався у коледжі Шале (Швейцарія). Вчитель Харківської прогімназії з підготовчим класом (від
1881). Викладач у спеціалізованому класі (німецька мова) у Воскресенській жіночій гімназії (1894),
Харківському 1-му реальному училищі, водночас викладав французьку мову у Харківському
технологічному інституті (1904–1911). Проводив уроки у 2-й жіночій гімназії (1910). За відмінну та
ревну службу нагороджений орденами св. Анни 3-го, Станіслава 2-го ступенів [21].
Вибр. бібліогр.:
"Реформа французского правописания" (Харків, 1901).
Закінчив Харківський технологічний інститут. Інженер Товарно-випробувальної станції ХТІ (1929),
викладач спецкурсу у Харківському технологічному інституті (1925–1930). Доцент кафедри
електротехніки Одеського електротехнічного інституту зв'язку. Імовірно, під час Другої світової війни
молодший політрук. Пропав безвісти у 1942 р. [171, 302].
Вибр. бібліогр.:
"Теоретическая электротехника" (Одесса, 1938).
Околов-Зубковський Костянтин Йосипович (1889–?) – інженер.
Дворянин Мінської губернії. Служив у Збройних Силах Півдня Росії у складі 16-го стрілецького
полку. Учасник Бредівського походу. Начальник підвідділу стандартизації, водночас – викладач
Харківського державного електромеханічного робочого технікуму ім. "Профінтерну" (від 1921),
Харківського політехнічного інституту. Читав курс лекцій з газових двигунів. Професор 2–ї групи
Харківського вечірнього робочого машинобудівного інституту ім. "Профінтерну", доцент ХПІ, викладач
(1932), в. о. професора ХММІ (1935). Читав курс з дизелебудування. Декан моторобудівного факультету,
завідувач кафедри термодинаміки ХАІ [171, 172, 181].
Закінчив Харківський технологічний інститут (1926). Викладач Харківського політехнічного
інституту (1929–1930), Харківського інженерно-будівельного інституту. Доцент кафедри металевих та
дерев'яних конструкцій ХІБІ. Кандидат технічних наук
Вибр. бібліогр.:
"Изгиб двутавровых балок с неполным стыком" (Харків, 1956).
Олійник Ф. [Федор Федорович] (1902–1954) – інженер–архітектор.
Закінчив з відзнакою Харківський технологічний інститут (1927). Його проєкт "Санаторій на березі
Криму" визнано зразковим. Асистент ХТІ, ХПІ. (1929–1930). У квітні 1930 р., після реорганізації
інституту, розподілений до Харківського будівельного інституту. Інженер Харкова. Від 1934 р. – у
Ленінграді. Аспірант Академії архітектури у Москві (1937). Під час Другої світової війни – інженер-
фортифікатор та інженер-маскувальник в Управлінні військово-оборонного будівництва
Ленінградського фронту. Захистив докторську дисертацію щодо конструкцій палацу. Головний
архітектор із відновлення Великого Павловського Палацу (1944–1954) [171].
Вибр. бібліогр.:
"Каталог выставки" (Ленінград, 1948).
Закінчив з відзнакою Харківський технологічний інститут (1922). Аспірант, помічник лабораторії
технології поживних речовин, викладач Харківського технологічного інституту (1923–1929).
Консультант "Цукротресту", член секції пивоварів при Російській асоціації інженерів, викладач школи
Бродкомбінату (1924). Керував практичними заняттями у лабораторії загальної технології палива та
води (1926). Читав курси лекцій з хіміко-технічного аналізу, контролю за виробництвом (1927). Учасник
IV Менделєєвського з'їзду у Москві (1925). Аспірант Науково-дослідної кафедри технології харчових
речовин при ХТІ (1925–1929), водночас – інженер Пивоварного заводу № 2. Член кваліфікаційної
комісії хімічного факультету ХПІ [15, 31, 32, 48–50, 171].
Вибр. бібліогр.:
"Карманный справочник пивовара" (1929); "Основные положения технологического процесса производства солода и пива" (Москва, 1947); "Ускорение фильтрации пивных
заторов" (Москва, 1955).
Уродженець Курська. Закінчив Курське реальне училище, Харківський технологічний інститут.
Викладав на вищих жіночих курсах, будівельне мистецтво та креслення – у ХТІ [170, 171].
Орлов Єгор Іванович (24 січня 1865–14 жовтня 1944) – хімік.
Уродженець с. Покров Княгининського повіту Нижньогородської губернії. Закінчив Московський
університет (1894). Інспектор, викладач Костромського промислового училища ім. Ф. В. Чижова.
Учасник Першого Менделєєвського з'їзду (1907). Протягом 1907–1910 років розвинув та обґрунтував
теорію про механізм складних реакцій, які безпосередньо не описуються кінетичними рівняннями
першого, другого та третього порядків. 1908 року здійснює другий в історії хімії каталітичний синтез –
на основі водню та оксиду вуглецю, отримав етилен; вивчив та описав динаміку процесу. Магістр
технології (1909). Ініціатор створення та керівник першого в Росії формалінового відділення при
хімічному заводі братів Красавіних поблизу станції Жилеве (1909–1910). Професор Харківського
технологічного інституту (1911–1929). Читав курс лекцій з хімічної технології, від 1913 р. – з
металургії, проєктування металургійних заводів. Подав дві доповіді до Російського фізико-хімічного
товариства (1911). У 1913 р. його відрядили на З'їзд дослідників природи та лікарів до Тифлісу, на
промислову виставку до Києва. Завідувач лабораторії з технології мінеральних речовин ХТІ
(1912–1920). Захистив докторську дисертацію (1914). Співробітник енциклопедичного словника
Товариства Бр. Гранат (1914–1915). Член експертної комісії з випробування двигунів внутрішнього
згоряння при Харківському товаристві сільського господарства (1914). Представник Північної комісії із
заготівлі задушливих засобів при Головному артилерійському управлінні (1916). Керував будівництвом
Саратовського та Сенгилейського хімічних заводів (1916). Член фізико-хімічного товариства при
Петроградському університеті (1917). Член підготовчої Комісії з питань хімічної промисловості Півдня
Росії (1919). Цивільний чин – статський радник. Професор (1917). Перший декан хімічного факультету
ХТІ (1917–1927). Читав курси лекцій з технології палива та води (1920), металургії (1913, 1920), лекції з
глазурі, емалі та керамічних фарб (1924–1925), з основ хімічної промисловості (1927). Член ОКУВІТ
(особливої комісії з прискореного випуску інженерів) (1920). Проректор з навчальної частини, член
правління ХТІ (1920–1921). Завідувач лабораторії (від 1919), кафедри (від 1923) технології мінеральних
речовин. Голова Факультетської комісії хімічного факультету ХТІ (від 1920). Член Товариства фізико-
хімічних наук при І. Н. О., виробничо-наукової секції "Доброхіма" (1924). Керівник науково-дослідної
кафедри з хімічної технології мінеральних речовин при ХТІ (1921–1926). Консультант Центральної
лабораторії Укрсилікаттресту (1924). Заслужений професор (1925). Дійсний член АН УРСР (1929). Від
1930 р. – професор Харківського хіміко-технологічного інституту. Завідувач кафедри основ хімічної
промисловості ХХТІ (1930–1931). Директор Всесоюзного науково-дослідного інституту вогнетривів
(1927–1932), Українського науково-дослідного інституту силікатної промисловості (1927–1932). Член
правління Українського науково-технічного товариства, член президії «Укрдоброхім» (1924), редколегії
журналу "Науково-технічний вісник" (1928–1929). Голова Науково-хіміко-промислової секції
Товариства сприяння обороні та авіаційно-хімічному будівництву в УРСР (1928–1929). Від 1930 р. –
професор ХХТІ. Професор Московського хіміко-технологічного інституту (від 1932). Завідувач
мінерало-петрографічного відділу Інституту мінеральної сировини (1941). За відмінну та ревну службу
нагороджений орденами св. Анни 2-го, Станіслава 2-го ступенів, орденом Трудового Червоного Прапора [10, 17, 21, 32, 48–50, 55, 134, 171].
Вибр. бібліогр.:
"Катихизис химических производств" (Москва, 1898–1900); "Технический анализ:
Оборудование заводских лабораторий и методы исследований заводских, фабричных и
сельскохозяйственных материалов и продуктов" (Кострома, 1899); "Вопросы, темы и числовые задачи из
химии с методами их решений" (Москва, 1905); "Сухая перегонка дерева" (Санкт-Петербург, 1905);
"Uber die Oxydation durch Kontaktwirkung" (Leipzig 1908); "Формальдегид, его добывание, свойства и
применение" (Кострома, 1908; Ленінград, 1935); "Formaldehyd" (Leipzig, 1909); "Исследования в области
кинетики химических реакций и катализа" (Харків, 1913); "Технический анализ" (1917); "Химическая
промышленность на страже СССР" (Харків, 1924); "Міркування про побудування каолінового заводу на
Донеччині" (Науково-техн. вісн., 1926, № 2); "Сучасні напрямки теорії практики металургії та сумежних
із нею галузей знання" (Науково-техн. вісн., 1926, № 3); "Глазури, эмали, керамические краски" (Київ,
1927); "Технический контроль в огнеупорной и кислотноупорной промышленности" (Харків, 1927).
У бібліотеці НТУ "ХПІ" зберігаються видання з автографом ученого.
Осипов Іван Павлович (30 липня 1855–22 жовтня 1918) – хімік.
Уродженець Харкова, син статського радника. Закінчив Харківську 2-у гімназію (1871),
Харківський університет (1876). Університетський лаборант. Відряджений за кордон для підготовки до
професорського звання (1877, 1889). Приват-доцент Харківського університету (1886), водночас –
викладач хімії реального училища (1881–1886). Екстраординарний професор Харківського університету
(1886). Читав лекції з неорганічної хімії. Удосконалював свою освіту в лабораторіях Ф. А. Кекуле, В. Ф.
Лугініна, П. Е. М. Бертло (1887–1889). Доктор хімії (1893). Професор (1894). Працював у фізичній
лабораторії Сорбонни. Професор органічної хімії Харківського технологічного інституту (від 1906).
Завідувач хімічної лабораторії ХТІ (від 1906). Учасник Першого Менделєєвського з'їзду (1907). Голова
Харківського фізико-хімічного товариства (1891–1918). Читав курси лекцій з хімії: для вільних слухачів
та студентів медичного факультету Харківського університету; на жіночих курсах при товаристві
трудящих жінок (1907–1908); на Вищих жіночих курсах, заснованих Невіандт (1909–1910); у Жіночому
медичному інституті. (1909–1916). Учасник Першого Всеросійського з'їзду діячів товариств народних
університетів (1908). У 1910 р. відряджений від інституту на Міжнародну виставку до Брюсселя, міста
– Рошток, Бонн, Кіль, Амстердам, задлявивчення організації викладання хімії. Редактор харківського
видання "Народной энциклопедии" ("Народної енциклопедії") (1912). Директор ХТІ (1912). Заслужений
професор. Учасник З'їзду дослідників природи та лікарів у Тифлісі (1913). Цивільний чин – дійсний
статський радник. Виборний директор, ректор ХТІ (1915–1918). Неодмінний член Товариства допомоги
нужденним студентам ХТІ (1916). Директор Харківського жіночого політехнічного інституту (1917).
Член фізико-хімічного товариства при Петроградському університеті. За відмінну та ревну службу
нагороджений орденами св. Володимира 3-го, Анни 2-го, Станіслава 1-го ступенів. Помер від черевного
тифу 1918 р. [10, 21, 22, 47, 57, 134, 170].
Вибр. бібліогр.:
"Теплота горения органических соединений в ее отношениях к явлениям
гомологии, изомерии и конституции" (Харків, 1893); "Материалы по вопросу об изомерии фумаровой и
малеиновой кислот" (Харків, 1889); "Теплота горения органических соединений в ее отношениях к
явлениям гомологии, изомерии и конституции" (Харків, 1893); "Краткий курс фармакологии с
рецептурой и бальнеологией" (Київ, 1907); "Введение к изучению органической химии" (Харків, 1909).
"Лекции по неорганической химии" (Харків, 1911, 1917); "Исследования в области кинетики химических
реакций и катализа" (Харків, 1913); "Введение к изучению органической химии" (Харків, 1912).
У бібліотеці НТУ "ХПІ" зберігаються видання з автографом ученого.
Закінчив військове училище. Начальник оперативної частини штабу 23-ї стрілецької дивізії при
Українському військовому окрузі, водночас – викладач військової кафедри Харківського
технологічного інституту (1926–1929). Читав лекції з військового адміністрування. Під час Другої
світової війни – комбриг 443–ї стрілецької дивізії (1941–1942)
[171].
