Євдокимов Микола Миколайович (27 березня 1868–5 квітня 1940) – астроном.
Уродженець Харкова, син купця. Закінчив із золотою медаллю Харківську 3-ю
гімназію (1886), Харківський університет із дипломом 1-го ступеня (1890). Асистент при обсерваторії університету. Магістр астрономії
та геодезії (1893). Приват-доцент Харківського університету (від 1895). Читав математику в 1-й жіночій гімназії (1894–1901).
Астроном-спостерігач Харківського університету (1898), водночас – викладач, приват-доцент (1918) Харківського технологічного
інституту (1901–1923). Читав курс з геодезії, керував практичними заняттями з механіки. Член Випробувального комітету при
канцелярії піклувальника Харківського навчального округу (1906). Викладав теорію ймовірностей, геодезію, астрономію у Харківському
університеті (1903–1916); сферичну тригонометрію – на Вищих жіночих курсах (1908–1913). Член загальних зборів Міжнародного
астрономічного товариства у Відні (1908), Гамбурзі (1913). Брав участь в укладанні харківського видання "Народной энциклопедии"
("Народної енциклопедії" (1911–1912). Завідувач геодезичним кабінетом ХТІ (1913–1914, 1919). Співробітник астрономічної обсерваторії
(1911–1915). Член Харківського математичного товариства. Колезький радник. Керівник науково-дослідної кафедри з астрономії (1921).
Член факультетської комісії ХТІ (1921). Професор, заслужений діяч науки УРСР, директор Харківської астрономічної обсерваторії
(1917–1937). Завідувач кафедри астрономії ХІНО (1924). Професор геофаку (геологічного факультету) Харківського геодезичного та
землевпорядного інституту (1925–1929). Завідувач лабораторії часу Української головної палати мір та ваг, кафедри астрономії
Харківського інженерно-будівельного інституту. Професор Харківського інженерно-будівельного інституту. Доктор фізико-математичних наук.
Заслужений діяч науки УРСР. За відмінну та ревну службу нагороджено орденами св. Станіслава 2-го, Анни 2-го ступенів
[9, 17, 21, 32, 57, 59, 134].
Вибр. бібліогр.:
"Вспомогательные величины для вычисления зенитных расстояний и азимутов для 50° широты" (Харків, 1893);
"Практическая астрономия" (Харків, 1940).
Єгоров Михайло Андрійович (12 вересня 1879–1942) – агроном.
Уродженець с. Кам'янки Миколаївського повіту Самарської губернії. Закінчив
Московський сільськогосподарський інститут (1904). Учень Д. М. Прянишникова. Завідувач дослідницької станції при сільськогосподарському
училищі Сумського земства (1905–1908), водночас викладав хімію та землезнавство в училищі. Учасник Першого Менделєєвського з'їзду (1907).
Колезький радник. Товариш голови Харківського товариства сільського господарства (1916). Професор Харківського університету, водночас
викладач Харківського технологічного інституту (1921). Читав курс лекцій з хімізації зерна. Магістр агрономії. Професор Харківського
інституту сільського господарства та лісництва, завідувач кафедри сільського господарства Харківського ветеринарного інституту (1922–1927).
Завідувач науково-дослідної кафедри землеробства. Професор кафедри загального землеробства Харківського державного сільськогосподарського
інституту, ХІНО. Читав курси лекцій з хіміко-фізіологічних основ землеробства, рослинництва, хліборобства. Завідувач агрономічного
відділення Харківської обласної сільськогосподарської станції, науково-дослідної кафедри землеробства. Доктор сільськогосподарських наук.
Кандидат у члени Всеукраїнської академії наук (1929)
[134, 171].
Вибр. бібліогр.:
"Сумская сельскохозяйственная опытная станция: отчет за первый год существования" (Суми, 1907); "К вопросу о плодородии почвенных
горизонтов" (Москва, 1907); "Формы фосфорной кислоты в растениях и методы их определения: диссертация на зв. магистра агрономии"
(1915); "Условия применения и действия фосфатов на черноземе" (журн. "Наука на Украине", 1922, № 2); "Вопросы удобрения";
"Химия на службе земледелия"; "Курс общего земледелия" (1926).
Уродженець Києва. Закінчив Новоросійський університет в Одесі (1912). Учасник
революції 1905 р., Першої світової війни. Член ЦК КСМ України. Завідувач відділу охорони здоров'я в Одесі (1919–1920). Викладач,
професор кафедри політекономії Харківського медичного інституту, водночас – і Харківського технологічного інституту
(від 1921). Читав лекції з історичного матеріалізму (1922–1923). Від 1924 р. – в Одеському медичному інституті:
доцент, професор, завідувач кафедри мікробіології. Дійсний член науково-дослідної кафедри профілактичної медицини. Ректор Одеського
інституту народної освіти (1926). Заслужений доктор медичних наук, професор мікробіології (1927). Репресовано у 1938 р., а у 1939 р.
звільнено у зв'язку з закриттям справи. До 1941 р. очолював кафедру мікробіології Одеського медичного інституту. Завідувач кафедри
мікробіології Іркутського медичного інституту (від 1941), відділу дитячих інфекцій Харківського НДІ мікробіології, вакцин та сироваток
(від 1953) [31, 48, 171].
Вибр. бібліогр.:
"Изменчивость микробов" (Москва, 1954); "Общие вопросы инфекционного и иммунного процессов" (Київ, 1961).
Єлісєєв Іван Дмитрович (21 лютого 1889–?) – інженер-технолог.
Уродженець м. Плес Костромської губернії, син міщанина. Закінчив Кінешемське реальне училище
(1910), на відмінно механічний факультет Харківського технологічного інституту (1916). Інженер технічного відділу Харківської особової
ради з палива Гірничого відділу ВРНГ УРСР (1916–1925). Член Південноросійського товариства технологів (1917). Асистент кафедри
проєктування деталей машин, викладач, доцент (від 1925) ХТІ з курсів лекцій з креслення, загального машинобудування, опору матеріалів,
деталей машин, трансмісії, теплотехніки (1916–1930). Викладав графічну грамоту та технічне креслення у Харківському жіночому
політехнічному інституті (від 1916), на робочому факультеті при ХТІ (1924, 1929), на вечірніх курсах електротехнічної секції
Всеукраїнської асоціації інженерів (ВУКАІ) (1926–1930), курсах ХГРНГ з підвищення кваліфікації та курсах для адміністрації
Головцукор (1920–1921), Вищих будівельних курсах (1927–1928), у Промисловій академії при ВРНГ УРСР, Вищих інженерно-технічних
курсах при заводах «Серп і молот» та «Союзсільмаш» (1928) ). Секретар-викладач інженерно-будівельного факультету ХТІ (1928).
Доцент ХММІ (від 1930), професор ХХТІ (від 1930), завідувач кафедри технічної механіки ХХТІ (1936–1944). Професор Інституту
червоної професури, Харківського інженерно-педагогічного інституту, Харківського інженерно-економічного інституту (1933–1936),
Харківського гірничо-індустріального інституту. Голова Державної кваліфікаційної комісії з випуску інженерів-педагогів ХІПІ.
Доцент кафедри «Деталі машин» у ХММІ (1946) [1, 31, 36, 48–50, 134, 171, 334].
Вибр. бібліогр.:
«Частная методика по сопротивлению материалов в ХХТИ» (1935); «Комплексное проектирование по деталям машин» (Харків, 1947);
«Расчет цилиндрических зубчатых колес с учетом плавности зацепления» (Тр. ХХТИ, 1945, №5); «Задачник по деталям машин
для химико-технологических специальностей» (Харків, 1950).
Бібліотека висловлює подяки: виконавчому директору Правління ГО «Асоціація випускників
НТУ «ХПІ», кандидату історичних наук Валерію Григоровичу Камчатному – за надане фото.
Бібліотека висловлює подяку співробітникам Відділу по збереженню та обробці документів (архів) НТУ
«ХПІ» за наданий матеріал.
Єндовицький Валентин Іванович (28 липня 1896–1942) – інженер-хімік.
Уродженець Полтави, син ветеринарного лікаря. Був студентом металургійного
відділення Петроградського політехнічного інституту (1915–1917), металургійного відділення Катеринославського гірничого інституту
(1918–1920). Від 1921 р. – у Харківському технологічному інституті. Закінчив хімічний факультет ХТІ (1926). Член Всеросійської
спілки «Пищевкус» («Харчосмак»). Інженер Центральної науково-дослідної лабораторії Українського тресту вогнетривкової та цементної
промисловості (Харків), водночас – асистент, викладач кафедри мінеральної технології Харківського технологічного
інституту (1927–1930). Читав курси лекцій з контролю виробництва, технології силікатів, печей та топок. Асистент ХПІ. У квітні 1930 р.,
після реорганізації ХПІ, розподілений до Харківського хімічного інституту. Доцент кафедри силікатів, кафедри кераміки ХХТІ.
Читав спецкурс з будівельних матеріалів. Кандидат технічних наук. Під час Другої світової війни, в окупованому Харкові, помер
від виснаження внаслідок тривалого голодування [32, 171, 173].
Вибр. бібліогр.:
"О сушке полуфабриката в керамическом деле" (журн. "Керамика и стекло", 1929, № 4); "Керамическая технология" (Харків, 1937);
"О времени и давлении при барабанном методе гашения извести на заводах силикатного кирпича" (Тр. Харьк. хим.-технол. ин-та.
– 1939. – Вып. 1).
Бібліотека висловлює подяку співробітникам Відділу по збереженню
та обробці документів (архів) НТУ «ХПІ» за наданий матеріал
Викладач Харківського технологічного, політехнічного інституту (1929–1930). Професор, завідувач кафедри
будівельного виробництва Харківського інженерно-будівельного інституту. .
Вибр. бібліогр.:
"Строительные сметы и порядок их составления" (Харків, 1935).
Закінчив Харківський технологічний інститут (1923). Аспірант Науково-дослідної
кафедри машинобудування при ХТІ. Проректор Харківського технологічного інституту з адміністративно-господарської частини (від 1926).
В. о. ректора ХТІ [32, 171].
Уродженець Рославля Смоленської губернії. Закінчив Бєлгородський учительський
інститут (1907), Харківський університет. Викладач ХТІ (від 1913, у штаті – від 1914). Проводив практичні заняття
з фізики, водночас викладав фізику та математику у Приватній чоловічій гімназії 2-ї групи викладачів (1913–1916), Школі-майстерні
точної механіки, заснованої при Харківському університеті (1916). Магістр фізики (1915), приват-доцент Харківського університету (1919).
Член Харківського математичного товариства. Професор фізики, метеорології, гідрології Донського університету (1922), Північно-Кавказького
державного університету (1927) [21, 31, 58, 170].
Вибр. бібліогр.:
"Поверхность и климат Юго-Востока" (Ростов н / Дону, 1924); "Меры, веса и монеты" (Ростов н / Дону, 1924); "Материалы по гидрологии
бассейна р. Сунжи" (Ростов-на Дону, 1929).
Єфімов Микола Пилипович (14 березня 1897–1937) – інженер-механік.
Уродженець Радомишля. Закінчив реальне училище. Обрубник ливарного
цеху заводу Ревуцького у Катеринославі. Член партії більшовиків (1916), відомий як Йосип Давидович Заграничний. Учасник громадянської
війни. Закінчив робітфак (1923), Харківський політехнічний інститут (1930). Залишився в інституті для підготовки до викладацької
діяльності. Викладач, директор Харківського механіко-машинобудівного (від 17 вересня 1931), Київського політехнічного (1934–1936)
інститутів. Репресований та розстріляний у 1937 р. як «учасник троцькістсько-терористичної організації в Україні». Посмертно
реабілітований у 1958 р. [171, 234, 241].
Вибр. бібліогр.:
"Что должен знать рабочий о жизни и учении Карла Маркса" (Харків, 1925); "Новая экономическая политика" (Харків, 1926).
Уродженець Рязані. Викладач курсів лекцій з економіки, економічної географії
на робітничому факультеті при Харківському технологічному інституті (1924–1927). Імовірно, викладач Одеського державного
університету ім. І. І. Мечнікова. Кандидат історичних наук [31, 49–50].
