Степан Якович Пасічник — відомий вчений-хімік, видатний діяч в сфері вищої освіти. Доктор технічних наук (1950). Професор (1950). Директор Харківського хіміко-технологічного інституту (1941-1950), член хімічного товариства ім. Д. І. Менделєєва, делегат VI і VII Менделєєвських з'їздів.

Степан Якович народився в простій селянській родині в с. Янківка (нині с. Іванівка Сумської обл.). Під час навчання в сільській школі працював на заводі підсобним робітником. З 1912 по 1920 р. продовжив працювати на Янківському (нині Правдинському) цукровому заводі в слюсарному цеху. У червні 1920 р. добровольцем пішов до Червоної Армії. Служив червоноармійцем в Охтирському комсомольському добровільному загоні, в ці ж роки закінчив курси Вищої військової автоброневої школи.

У 1924 р. був демобілізований і направлений слухачем робітфаку при Харківському технологічному інституті (ХТІ). У 1930 році закінчив хімічний факультет ХТІ і був залишений на кафедрі технічної електрохімії в якості асистента. Науковою роботою почав займатися ще в студентські роки. У 1936 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Хлороустойчивые свинцово-серебряные аноды».

В 1938 р. Пасічник С. Я. — заступник директора з навчально-виховної та наукової роботи ХХТІ. З 1941 по 1949 рр. займав посаду директора ХХТІ і водночас завідував кафедрою технології металів.

Пасічник С. Я. проводив дослідження в галузі електролізу водних розчинів. Опублікував більше 70 наукових робіт. Підготував п'ять кандидатів наук. У роки роботи в виші читав лекції з курсів «Металознавство», «Матеріалознавство», «Електроліз водних розчинів з виділенням металів», «Хімічний опір матеріалів» та ін. З 1947 р. — завідувач кафедри технології металів. Щорічно виступав з доповідями на семінарах АН СРСР, АН УРСР, в академічних інститутах, на заводах і підприємствах Харкова. Для робітників та інженерів читав лекції з впровадження передових технологій.

У 1950 р., після об'єднання ХХТІ, ХММІ, ХЕТІ і відновлення ХПІ, був переведений на роботу до Ленінградського технологічного інститута целюлозної і паперової промисловості.

Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, Червоної Зірки, двічі — «Знак Пошани» (1946 і 1952), багатьма медалями, Почесними грамотами і подяками міністерств.