Наукова школа електротехніки Харківського політехнічного інституту
Губенко Тихон Павлович (1896-1971)
Тихон Павлович Губенко народився 26 серпня 1896 року у м. Конотопі Сумської області в українській родині, де цінувалась любов до праці, рідної землі, справедливість, щирість, високе почуття обов’язку та народні традиції. У 1913 р. закінчив Конотопське комерційне училище, в наступному році поступив на електромеханічне відділення Петроградського політехнічного інституту, але у зв’язку з призовом в армію в 1916 р. перервав навчання. Після повернення з армії навчався в Київському політехнічному інституті на електротехнічному факультеті (1922–1927 рр.).
У 1931 році Губенко переїхав до Харкова, у той час – столицю України, працював в Електротрест і одночасно ¬– викладачем кафедри у Харківському електротехнічному інституті (ХЕТІ).
З 1932 р. завідував кафедрою електрообладнання промислових підприємств, а вже через три роки виконував обов’язки професора у ХЕТІ. На цій посаді він відіграв значну роль у постановці навчально-методичної та наукової діяльності кафедри. У ці роки відбулося інтенсивне оснащення електроустаткуванням навчальних лабораторій, постановка нових лабораторних робіт і навчальних курсів. У 1932 році завершили будівництво Електрокорпусу і кафедра розмістилася в нових приміщеннях, в яких вона розміщується і зараз.
Одночасно він працював в Електропромі, де керував проектуванням електрообладнання прокатних станів «Запоріжсталі» і металургійних заводів Донбасу. З 1938 р. Т. Губенка призначено завідувачем кафедри промислового використання електричної енергії в Середньоазіатському індустріальному інституті в Ташкенті. Тут він займався вирішенням питань регулювання і зупинки електричних двигунів. Ця робота в подальшому зайняла центральне місце в його науковій діяльності. Під час Другої світової війни вчений працював на громадських засадах начальником проектного бюро металургійного заводу «Узбексталь» в Беговаті, а у період з 1941 до 1947 рр. був членом Президії і вченим секретарем Ради Узбецького Науково-інформаційного технічного товариства. Багато сил та енергії він поклав в організацію електропостачання оборонних підприємств Узбекистану і запуску нових агрегатів промислових підприємств. Під його керівництвом та за його участі було спроектовано електрообладнання Узбецького металургійного заводу.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Верховна Рада Узбецької РСР високо оцінила заслуги професора Тихона Павловича Губенка та нагородила його почесною грамотою за активну участь в будівництві промислових підприємств республіки, а в 1944 р. йому присвоєно звання Заслуженого діяча науки і техніки УзРСР.
У 1947 р. Т. Губенко приїхав до Львова і з того часу беззмінно працював у Львівському політехнічному інституті на посаді завідувача кафедри електричних машин. Завдяки його науковій роботі та педагогічній діяльності кафедра почала зростати. Тут він створив свою наукову школу в області теорії електричних машин. 18 березня 1949 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Динамічне гальмування індукційних машин». У своїй дисертаційній роботі Тихон Павлович дав струнку узагальнену теорію векторних і кругових діаграм індукційної машини, глибоку і здорову критику ряду робіт по динамічному гальмуванню і запропонував свої методи, які б дозволили будувати кругові діаграми насичених машин, швидко і досить точно визначати гальмівні моменти та час гальмування. У 1950 р. Т. Губенко був затверджений професором кафедри «Електричні машини». Після захисту докторської дисертації у 1955 р. йому присвоєно вчений ступінь доктора технічних наук. А в період з 1956 до 1959 рр. професор обіймав посаду декана енергетичного факультету, очолював лабораторію автоматизованого електроприводу машинознавства і автоматики АН УРСР, яка зробила значний внесок в автоматизацію процесів буріння і нафтодобування. Окрім навчання і методичної роботи під керівництвом Т. П. Губенка кафедра забезпечувала тісні зв’язки з промисловістю, виконувала науково-дослідні роботи з удосконалення електричних машин і трансформаторів, а також у галузі розв’язання конкретних завдань для промисловості і частково – для нафтової, металообробної і металургійної. Наукова діяльність видатного професора у Львові стала продовженням робіт, розпочатих ще за межами України. Це стосується, зокрема, й наукових інтересів Тихона Павловича в галузі автоматизації нафтової промисловості, адже в той час Прикарпаття було одним із основних джерел енергоносіїв країни. Відомими були такі газопроводи, як: Дашава–Київ, Дашава–Москва, Дашава–Мінськ, Дашава–Ленінград.
Т. П. Губенко та його наукова школа на початку 50-х років розробили теорію, яка дала вичерпні відповіді на низку проблем динаміки систем автоматичного регулювання з розподіленими параметрами, що дозволило здійснити їх практичну реалізацію. Але основним напрямом наукових досліджень кафедри в той час стали електричні машини. Розроблялась теорія індукційних машин з високим ступенем використання активних матеріалів. Запропонована ідея спрямлення характеристики намагнічування сталі з одночасним перенесенням початку координат і на цій основі розроблено метод розрахунку режимів і характеристик індукційних машин. Значним досягненням в теорії індукційних машин були роботи з дослідження несиметричних режимів, які значною мірою дали розв’язок даної проблеми та відкрили дорогу до практичного застосування цих режимів у приводах різноманітних механізмів.
До наукових досліджень залучались талановиті студенти й аспіранти. В аспірантурі професора Губенка у Львівській політехніці та у Львівській філії АН УРСР постійно навчались 5-6 аспірантів. Заснована ним наукова школа нараховує понад 25 кандидатів наук, з яких багато хто стали надалі докторами наук, зокрема, П. Бразаускас, Р. Фільц, В. Фокін, В. Чабан, Л. Глухівський, М. Яцун, Ю. Чучман, В. Маляр. Вихованці Т. П. Губенка склали основу кафедри електричних машин і апаратів електромеханічного факультету, організованого у 1962 р. особистими стараннями професора. Багато з них стали видатними вченими і керівниками підприємств електротехнічної галузі. Серед них С. Тимошик — директор Лисьвенського турбогенераторного заводу, Рахманейко — головний інженер ЛЕЗ ЛЕО «Електросила», В. Куліш — директор Запорізького заводу «Перетворювач», М. Бікі — генеральний конструктор ВАТ «Запорізтрансформатор», Кириленко та багато інших.
З 1957 р. Т. П. Губенко очолив Вчену раду, що приймала до захисту кандидатські та докторські дисертації з електротехнічних спеціальностей. Ця Рада була одним із центрів підготовки та атестації наукових кадрів. Тут захищали дисертації вчені з України, Білорусії, Азербайджану, Вірменії, Молдавії, Литви, Латвії, Естонії та Росії, включаючи Москву. На цій раді захищали свої дисертаційні роботи викладачі й майбутні керівники кафедри М. А. Черник, Л. Й. Глухівський, О. В. Волошанський, І. І. Андрейко, Р. Б. Гаврилюк, Є. О. Онишко, М. В. Власенко, В. І. Лукін, Р. М. Гавдьо.
Значним кроком у розвитку теорії електричних машин була розробка математичної теорії електромеханічних перетворювачів з нелінійними електромагнітними зв’язками, започаткована Т. П. Губенком й розвинена у працях Р. В. Фільца та Л. Й. Глухівського. Вона базувалася на узагальненому математичному підході, який, зокрема, вперше в електромеханіці використовував поняття динамічних електромагнітних параметрів. Була створена теорія усталених режимів, стаціонарних і перехідних процесів. На базі цієї теорії розроблені моделі окремих типів електромеханічних перетворювачів у різних режимах їх роботи. З використанням названого підходу в 70-80-х роках була розроблена теорія електромашинно-вентильних систем та вдосконалені чисельні методи розрахунку електромеханічних перетворювачів, доведені до практичного використання у вигляді комп’ютерних програм. Тому ці роботи набули широкого впровадження у практиці багатьох проектних організацій та електромашинобудівних підприємств. За результатами цих робіт кандидатські дисертації захистили викладачі кафедри та наукові працівники ГНДЛ Осідач Ю. В., Будіщев М. С., Тимощук В. В., Семенюк Г. Т., Губенко В. Т.
