Наукова школа електротехніки Харківського політехнічного інституту
Саул Маркович Фертик
Молодість, становлення та повсякденна творча праця творця наукових напрямів, унікальних установок, різноманітної інфраструктури Саула Марковича Фертика пройшли у ХПІ.
Саул Маркович Фертик народився
8 жовтня 1901 року у Запоріжжі (Олександрівськ). 
У 1906 році сім'я переїхала до Дніпропетровська (Катеринослав).
Батьки С. М. Фертика капіталу та нерухомості не мали, жили дуже скромно. Єдиним прибутком був заробіток батька.
У 1910 році вступив до 1-го Катеринославського комерційного училища, яке закінчив у 1918 році із золотою медаллю. У 1918 році почав навчатися на фізико-математичному факультеті Катеринославського університету.
Від 1918 року працював викладачем математики, а від 1919 року — завідувачем школою робітничої молоді.
Навчався на фізико-математичному факультеті Петроградського університету (1921–1923).
У 1923 році С. М. Фертик був, в адміністративному порядку, висланий до Запоріжжя за участь у роботі студентської меншовицької організації, а у 1924 році отримав дозвіл переїхати до Харкова, де три роки працював позаштатним рецензентом та перекладачем у видавництві «Пролетарий» («Пролетар») та газеті «Коммунист» («Комуніст»).
У 1925 році вступив на електротехнічний факультет Харківського технологічного інституту (ХТІ), який закінчив у 1930 році.
Водночас працював конструктором точних приладів в Українському інституті праці (1927–1931). Навчався в аспірантурі на кафедрі передачі електричної енергії у професора В. М. Хрущова, працював викладачем, старшим викладачем (1930–1941), доцентом Харківського технологічного інституту (від 1939).
Саул Маркович читав лекції з курсів «Перехідні явища та перенапруги», «Техніка високих напруг» та ін., організував у ХЕТІ
навчальні лабораторії «Перенапруження» та «Техніка високих напруг».
Від 1933 року завідував науково-дослідною лабораторією перенапруг, у якій виконав низку значних наукових праць. Найважливішими є «Затухание и деформация волн высоких напряжений» («Загасання і деформація хвиль високих напруг») — кандидатська дисертація, захищена в 1939 році; розробка методу дослідження перенапруги на моделях (разом з А. К. Потужним); створення найбільших у світі мобільного генератора імпульсів на 3 МВ, що дозволило провести дослідження перенапруг в електричних мережах Донбасу, та стаціонарного генератора імпульсів на 8,4 МВ.
У роки Другої світової війни до 1944 року ХЕТІ не функціонував. С. М. Фертик працював у Фрунзе та у Копейську в Інституті енергетики АН УРСР старшим науковим співробітником. У 1944 році повернувся до Харкова. Займався відновленням навчальної та наукової діяльності лабораторій ХЕТІ. З цього часу Саул Маркович керував лабораторією механічних випрямлячів, надалі — науково-дослідною лабораторією техніки високих напруг і перетворювачів струму (НДЛ ТВН і ПС), ОКБ ВІТ.
При утворенні ХПІ у 1949 році, відповідно до кадрової національної політики того часу, у ХПІ виявилися непотрібними провідні спеціалісти ХЕТІ — професори Г. І. Штурман (електричні машини) та Р. Л. Аронов (електричні апарати). Незважаючи на чудові відгуки провідних фахівців у галузі техніки високої напруги про наукові роботи Саула Марковича, така ж доля спіткала б і його якби не допомога директора ХЕТІ проф. Д. В. Столярова, який ставився до С. М. Фертика з глибокою повагою. Саула Марковича залишили у ХПІ, але перевели на посаду старшого наукового співробітника кафедри передачі електричної енергії, якою він до цього керував. Підсумки вищезгаданих робіт, що за своїми масштабами перевершували аналогічні зарубіжні дослідження того часу, доповідалися на вітчизняних та міжнародних наукових конференціях, увійшли до підручників та були впроваджені при розробці керівних вказівок із грозозахисту.
Усі високі комісії, які відвідували інститут, обов'язково бували у лабораторії Саула Марковича. Серед них — М. В. Келдиш, Б. Є. Патон, П. Є. Шелест та інші.
Фертик був керівником лабораторії механічних випрямлячів, потім НДЛ ТВН і ПС до 1976 року. За ці роки лабораторія перетворилася на великий науково-дослідний інститут, що володіє унікальним вимірювальним та технологічним обладнанням, розробленим та створеним його співробітниками. На цій базі, у 1966 році, в ХПІ було створено нову навчальну спеціальність — інженерну електрофізику (ІЕФ). Першим виконувачем обов'язків завідувача кафедри інженерної електрофізики був С. М. Фертик.
Найбільші роботи, виконані в цей період:
• розробка механічних випрямлячів, що дозволили своєчасно забезпечити потреби нашої країни у титані та магнії;
• розробка основ процесу магнітно-імпульсної обробки металів (МІОМ), створення гами енергетичних установок (МІУ), розробка серії оригінальних індукторних систем та широке впровадження МІОМ у низці галузей промисловості;
• розробка та створення комплексу унікальних установок (ГІН, ГІТ) на високу та надвисоку напругу з імпульсами наносекундної тривалості, що застосовуються для фізичних досліджень, випробувань обладнання на вплив удару блискавки, випробувань зразків військової техніки;
• розробка ємнісних накопичувачів енергії з широким діапазоном параметрів, що знайшли застосування в тонких фізичних експериментах та промислових установках спеціальної вимірювальної техніки, що не мали аналогів;
• створення найбільшої науково-дослідної польової лабораторії, що складалася з великого комплексу унікальних високовольтних установок і ряду допоміжних споруд, що дозволяло проводити цілорічні випробування спеціальної техніки.
Задовго до початку конверсії він розумів, що окрім оборонної тематики існує і цивільна промисловість, і всіляко пристосовував оборонні технології до переходу. Саул Маркович Фертик створив школу наукових кадрів. Серед його учнів професори І. В. Білий, А. Г. Гурін, В. В. Конотоп, Л. Т. Хименко, В. М. Михайлов та багато інших. Автор кількох сотень опублікованих наукових праць та більше ста винаходів. Він був талановитим науковцем, конструктором та експериментатором, потужним організатором наукових досліджень великого масштабу та значення.
Напружена успішна наукова робота не заважала С. М. Фертику бути чудовим сім'янином. Він прожив зі своєю дружиною Євгенією Соломонівною Розовською 54 роки у коханні та злагоді, виховав дочку та двох онуків, які його дуже любили.
