Текст лекції
Сутність мистецтва намагалася осмислити вже антична естетика в триєдності: «poietis – mimesis – techne». Poietis (грец. – мистецтво творення) виражає акт творчого діяння, що базується на натхненні та направлений на створення художнього продукту. Mimesis (грец. – наслідування, відтворення) – адекватне відображення дійсності, її ідеалізація, а також діяльність уяви. Techne (грец. – ремесло, наука) –довершеність твору, його виразність.
І сьогодні термін мистецтвовикористовується у різних значеннях: 1) майстерність, уміння, вправність; 2) творча діяльність, спрямована на створення художніх продуктів; 3) форма суспільної свідомості; 4) специфічний рід позанауковового знання про світ і людину. Сучасна естетика визначає мистецтво як особливий спосіб освоєння та відтворення дійсності у конкретно-чуттєвих образах відповідно до естетичного ідеалу, що не заперечує наведених вище трактувань.
Соціальна сутність мистецтва перш за все виявляється в його меті та предметі. Метою мистецтва є вдосконалення людини та суспільства, в якому ця людина існує. З давніх-давен воно було одним з універсальних способів конкретно-почуттєвого вираження життєвого досвіду (насамперед естетичного), одним із сутнісних поряд з релігією та мораллю компонентів культури, проявом творчої духовно-практичної діяльності.
Поступово суспільство навчилося використовувати потужну діючу силу мистецтва в найрізноманітніших цілях, іноді далеких від його естетичної природи. Але саме завдяки їм мистецтво підтримується державою, соціальними інститутами, тобто знаходить своє реальне буття, можливість реалізовувати себе як феномен культури.
Головним предметом мистецтва є людина в культурі. Великою прерогативою літератури й музики, театру й живопису виступає їхня здатність розкривати і досліджувати внутрішній світ людини. Мистецтво безпосередньо контактує з емоціями особистості – найбільш рухливою і пластичною сферою її психіки. Воно може сягати найпотаємніших куточків людської душі, хвилювати і робити людину щасливою й величною. За його допомогою людина здатна сприймати світ у всьому його багатстві й різноманітті. Мистецтво – це завжди розповідь про людину, для людини та в ім’я людини. Це – хранитель цілісності особистості, гарант цілісності культури та життєвого досвіду людства. Саме в цьому його всесвітньо-історичне призначення.
Наука відносить походження мистецтва до часів формування людини сучасного фізичного типу (пізній палеоліт), а деякі вчені навіть і саму причину розвитку homo sapiens вбачають саме в мистецтві.
Загальновизнаного пояснення причин виникнення мистецтва не існує й донині. Традиційно витоки мистецтва пов'язують з первісною релігією. Магія полювання й магія родючості знаходили відображення у творчості прадавніх художників, де образам мистецтва надавалося значення заклинання, а не насолоди. Така точка зору заснована на тому факті, що первісні митці робили зображення на значному віддаленні від входу: у потаєних місцях печер, темних камерах і коридорах, де не могли розійтися й дві людини. Це пояснюють бажанням створити навколо настінних зображень атмосферу таємниці, природну для магічних дій. Існує також традиція пов'язувати походження мистецтва з ігровою діяльністю. Первісні зображення з плином часу ставали менш реалістичними, більш умовними. Саме для гри характерне створення людиною певного порядку в умовному просторі й часі, що визначається ним самим. Граюча людина виражає себе в умовно незалежному, вільному стані незацікавленості стосовно всього, що не пов'язане із грою. Відсутність зовнішньої, сторонньої мети (останньою стає сама діяльність) ріднить мистецтво й гру. Марксизм пояснює походження мистецтва трудовою діяльністю (Георгій Плеханов писав із цього приводу, що мистецтво – дитя праці, а не гри).
Мистецтво пізнає дійсність через художній образ, який вбирає в себе все багатство, всі суперечності й труднощі художнього процесу. Вже антична естетика (Платон, Аристотель, Плотін) зверталася до проблеми художнього образу, наголошуючи, що мистецтво не займається копіюванням предметів і явищ, а намагається проникнути в їхню сутність.
Художній образ – притаманна саме мистецтву форма відтворення, тлумачення й освоєння життя шляхом створення мистецьких об’єктів, що впливають на нього. Образ часто розуміють як елемент або частину художнього цілого, що має самостійне життя і зміст. Але в більш загальному значенні художній образ – це алегорична, метафорична думка, що розкриває одне явище через інше, це втілення ідеї в конкретно-чуттєвій художній формі, це спосіб існування твору і головний критерій його приналежності до того чи іншого мистецького роду і жанру. Художній образ – серцевина й сутнісна основа мистецтва. Це завжди складний структурний феномен, бо має свою логіку, розвивається за своїми законами, одним із яких є саморух.
Його життя починається з образу-замислу, що може приймати форму короткого плану, програми або схеми, потім об’єктивується, втілюється в образ-твір, який є індивідуальною формою вираження суб’єктивних міркувань художника про сутність пізнаної ним дійсності та її типізацію і, врешті, уявою читача-глядача-слухача перетворюється в образ-сприйняття. Керуючись перш за все своєю фантазією, майстерністю й досвідом, художник задає всі споконвічні параметри образу, але потім він вже нічого не може змінити, не роблячи насильства над створеною художньою реальністю, художньою правдою. Життєвий матеріал, покладений в основу задуму, веде за собою, і художник часом приходить зовсім не до того висновку, якого прагнув. Герої творів «поводяться» стосовно авторів як діти до батьків. Вони зобов'язані їм життям, їхній характер значною мірою сформований під впливом батьків, вони «слухаються» їх, виражаючи шану і повагу. Однак, як тільки їхній характер зміцніє, вони починають діяти самостійно і часто бувають «неслухняними», бо не беруть до уваги авторську волю. Тому художній образ є неповторним, принципово оригінальним. Навіть опановуючи той самий життєвий матеріал, розкриваючи одну тему на основі загальних ідей, справжні митці створюють різні образи, які несуть відбиток індивідуальності автора.
Художній образ – багатозначний, бо має глибокий зміст; кожна епоха і культура знаходять в ньому свої риси. Один з аспектів багатозначності образа – недомовленість. Художник майже ніколи не розкриває свої думки повно й всебічно. А коли образ неповністю розкритий митцем він сприяє розвитку творчого мислення, фантазії, уявлення читача-глядача-слухача. Процес сприйняття стає співтворчістю, а не домислом сваволі. Той, хто сприймає образ, одержує вихідний імпульс для роздумів, йому задається емоційний стан і програма переробки художньої інформації, але за ним збережені свобода вибору і простір для творчої фантазії. Недомовленість образу, що стимулює творчість сприймаючого, з особливою силою проявляється в принципі non finita (відсутності кінцівки, деякою мірою незавершеності твору).
Художній образ – єдність об’єктивного і суб’єктивного: дійсності, переробленої творчою фантазією митця, його ставлення до зображеного, всього багатства його особистості. За образом завжди стоїть його творець. Образ в мистецтві – своєрідний автопортрет митця. Разом з тим художній образ – єдність загального й одиничного. Якщо в мисленні діалектика загального й одиничного відповідає їхній взаємодії в дійсності, то в мистецтві загальне проявляється в індивідуальному й через індивідуальне в конкретно-чуттєвій формі. Художнє узагальнення через індивідуалізацію – типізація; художник завжди показує суттєве, головне у явищах через конкретне, окреме, часткове.
Таким чином мистецтво створює особливий художній світ – реальний і нереальний. У своїй реальності він є концептуально навантажена модель дійсності, що складається з осмислених і пропущених через серце художника вражень буття. Одночасно художній світ нереальний, тому що скільки б читач-глядач-слухач у цей світ не пірнав, він нічого не зможе в ньому змінити, втрутитися в його життя й запобігти його розвитку.
Художній образ – це своєрідна сполучна ланка між реальним світом і його естетично перетвореним у сприйнятті й переживанні духовних цінностей відображенням. Але, що важливо, образ не тільки наслідує природу, а й кидає їй виклик задля протистояння минулому й уникнення ентропії та дисгармонії. Художній образ, виходячи за межі індивідуального досвіду, набуває статусу духовної, естетичної цінності культури.
Образ завжди пов’язаний зі змістом твору – його основою; вони обов’язково зумовлюють один одного. На питання про зміст мистецтва звичайно відповідають, що це – дійсність, бо з більшою або меншою умовністю, уявою й фантазією воно відтворює навколишній світ, а також емоції, думки, вчинки людини. Разом з тим зміст художнього твору – це вияв духовного світу художника. Виражаючи свої емоції, світогляд, він їх пізнає та відтворює за допомогою відображально-виражальних засобів мистецтва. Художній твір стає фактом об’єктивного естетичного впливу на суспільство, включається в культурно-історичний процес як естетична цінність і, навіть, переживає свого творця. Останній як «джерело» змісту мистецтва відбивається і в акті суб’єктивного «перетворення» дійсності, і у процесі об’єктивного буття твору мистецтва. Таким чином зміст є яскравим проявом діалектики об’єктивного і суб’єктивного, адже, відображаючи певні процеси і явища, художник завжди висловлює своє ставлення до них.
Структура змісту – це синтез теми (грец. thema – те, що покладено в основу) – головного об’єкта зображення у творі та ідеї (грец. idea – уявлення) – думки автора, що виражає його світовідчуття, емоційно-естетичної оцінки зображуваних явищ. Ідея художнього твору може бути сформульована в абстрактних поняттях, але в образі вона завжди почуттєво-конкретна. Вона пронизує художнє зображення, його оригінальну тематичну тканину. Саме ідея твору визначає його суспільне значення.
Форма в мистецтві є спосіб вираження й існування змісту. Будь-який художній витвір має неповторну, тільки йому властиву форму. Вона є процесом його об'єктивації. Художня форма – це внутрішня і зовнішня організація твору, спосіб існування змісту в художніх образах, втілених певними засобами й технічними прийомами за законами даного мистецтва.
Внутрішня форма – композиційний аспект художнього твору, а також його сюжети і персонажі. Перебуваючи ще у свідомості художника (задумі), вона керує його пошуками зовнішньої форми, роботою з матеріалом і «мовою» мистецтва. Зовнішня форма – відображально-виражальні засоби, певним чином організовані для внутрішньої форми. Між процесами створення внутрішньої й зовнішньої форми є істотна різниця, бо внутрішня виникає одночасно зі змістом ще в задумі, де окреслюються первісні контури художнього образу.
Змістовність форми й формальна досконалість змісту народжують шедевр – винятковий витвір мистецтва. Він завжди ставить загальнозначущі, «віковічні» проблеми, розкриває загальнолюдське в самій особистості митця й одночасно підкреслює самобутність його національного мислення й таланту.
Специфіку мистецтва характеризує ще одне ґрунтовне поняття – художній метод. Це – система принципів, на базі яких, по-перше, формується індивідуальний художньо-творчий процес, по-друге, – певні напрями, течії та стилі в мистецтві. Якою б не була роль інтуїтивно-несвідомих моментів діяльності художника, його творчість має свідомий і цілеспрямований характер. Про це свідчать не тільки внутрішня логіка самих творів мистецтва, а й численні теоретичні трактати письменників, живописців, композиторів, режисерів, їх передмови та коментарі, художні маніфести й листи, бесіди й наставляння учням, в яких виражена їхня здатність формулювати й оголошувати установки своєї творчості. Саме поняття художній метод фіксує цю усвідомленість основних спрямувань художнього мислення, уяви, таланту. Художній метод формується і розвивається кожним митцем самостійно, під впливом усього його світогляду (системи особистісних естетичних, етичних, релігійних, філософських, політичних переконань). Природно, що зміни світогляду ведуть до трансформації художнього методу.
Оскільки метод художника, складаючись у конкретному соціальному й культурному середовищі, виявляє, при всій його унікальності, більш-менш глибоку спільність із методами інших художників цієї ж культурної епохи, ідейно-естетичної орієнтації, то констатують наявність художнього методу класицизму, романтизму, критичного реалізму, символізму й т.д.
Ще одне важливе поняття, необхідне для повноцінного аналізу мистецтва – це стиль (лат. stilus – паличка для письма) – єдність образної системи, засобів художньої виразності, творчих прийомів, що склалися за конкретних суспільно-історичних умов і властиві різним періодам та епохам розвитку художньої культури. Стиль – це конструктивний принцип побудови культури, її «генний набір», що виражає тип культурної цілісності. Глибинний (породжуючий) шар стилю обумовлюється «прафеноменом» культури (тематично-інтонаційна цілісність). Другий шар стилю відображає національні особливості культури, а третій – певний етап історичного та художньо-культурного розвитку. У цьому випадку поняття напрям і течія можна вважати синонімами стилю. Поняття стиль використовується також для характеристики індивідуальної манери художника. (Жорж Бюффон писав, що «стиль – це людина»).
Сутність мистецтва розкривається також через його специфічні функції. Їх аналіз належить до фундаментальних проблем естетики, що зумовлено перш за все історичним чинником, адже функції мистецтва складаються впродовж усього розвитку світової художньої культури у зв'язку з формуванням нових естетичних потреб. Ще Аристотель виділяв три основні функції мистецтва – пізнавальну, виховну та гедоністичну («емоційного впливу»). Сучасна естетика розширила цю модель: мистецтво визначається як поліфункціональний феномен, хоча дослідники налічують різну кількість його призначень. Але всі вони взаємопов’язані, оскільки мистецький витвір існує як цілісне явище, що передбачає цілісне сприйняття.
Функції визначають унікальне місце мистецтва в широкому суспільному контексті. Майже кожна з них постає «дублером» тої чи іншої форми діяльності – наукової, виховної, інформаційної і т. ін. Але останні не підміняють мистецтво, так само, як і воно не заміщає жодної з форм діяльності людини, а, навпаки, специфічно відтворює, моделює кожну з них.
Естетика як соціологія мистецтва аналізує найважливіші його призначення.
1. Гедоністична функція (мистецтво як насолода). Ще давні індійці вважали, що мистецтво народилося з такого переповнення почуттями, яке не можна стримати. Стародавні греки наголошували на особливому духовному характері естетичної насолоди. Мистецтво надає людині можливість естетичного насолодження; його джерелом є художня форма, яка знаходиться в гармонійній єдності зі змістом. Практикою доведено: нічим не може бути замінена духовна радість і втіха, коли відбувається зустріч із художнім шедевром. Недарма мистецтво називають святом піднесення людини над буденністю, воно привертає інтерес публіки досконалістю форми, думки, щирістю почуттів, висотою художнього таланту митця. Ця функція також пов'язана з ігровим аспектом художньої творчості. Гра як вияв свободи приносить естетичну насолоду, радість, духовне натхнення. Мистецтво – сфера свободи й творчості, які несуть насолоду. Усі явища мистецтва співвідносні з естетичними цінностями.
2. Естетична функція (формування творчого духу та ціннісних орієнтацій). Якщо особистість має високорозвинену художню свідомість, вона сприймає світ як естетично значущий у кожному його прояві: природа виступає як естетична цінність, Всесвіт набуває поетичності, постає як театральна сцена, живописна галерея, художній твір non finita (незакінчений). Саме мистецтво дарує відчуття естетичної значущості світу. Разом з тим воно пробуджує в людині творчій дух, бажання творити за законами краси. Це не означає, що кожен повинен демонструвати бажання брати участь у художній самодіяльності чи займатися професійним мистецтвом. Але все, що робить людина, повинно узгоджуватися з уявленнями про досконалість і красу, а уявлення про сутність мистецтва, критерії оцінки його творів повинні бути сформованими. Ця функція формує не тільки творчу активність особистості, а й забезпечує її соціалізацію.
3. Пізнавальна функція (мистецтво як знання та просвіта). На відміну від науки, де феномен пізнання існує в межах об'єктивного характеру наукового знання та об'єктивна істина тяжіє над науковцем, вимагаючи від нього жорсткого логічного мислення, специфіку пізнання у мистецтві визначають суб'єктивний характер відображення, метафоричне ставлення до дійсності, активне використання емоційно-чуттєвого начала, що сприяє формуванню художньої картини світу. Проте, пізнавальна функція не завжди визнавалася в історії естетики. Так, Платон бачив у мистецтві «тінь тіней», а Гегель – лише нижчу форму пізнання істини. Без сумніву, пізнавальні можливості мистецтва та науки щодо встановлення та з’ясування об’єктивних властивостей дійсності незрівняні. Але мистецтво пізнає дійсність співвідносно з людиною, в усьому багатстві форм, що сприймаються людською чуттєвістю. Це дає можливість мистецтву відкривати нове у відомому або нові процеси в тому, що визнано.
4. Виховна функція (формування цілісної особистості). Якщо виховне значення філософії полягає у впливі на формування світогляду, а політики – на політичні погляди, то мистецтво впливає комплексно на душу і розум людини, формує цілісну особистість. Виховний потенціал мистецтва не можна вважати дидактичним або моралізаторським. Мистецтво впливає на особистість через естетичний ідеал, який виявляється як у позитивних, так і в негативних образах. Воно дозволяє людині пережити інше життя, як своє, збагатитися чужим досвідом. Останній виступає як художньо організований, узагальнений, осмислений художником. У мистецтві надзавданням виховної функції є формування гармонійної особистості, використання різних механізмів художнього впливу для досягнення цієї мети.
5. Компенсаторна функція (мистецтво як релаксація) дає змогу людині в процесі сприймання художнього твору пережити ті почуття, яких вона була позбавлена в реальному житті, та вижити у найважчих умовах. Надзвичайно показовим є феномен мелодрами – одного з найпопулярніших жанрів сучасної літератури, театру і кіно, коли людина отримує можливість зняти внутрішню напругу, хвилювання, хоча б частково компенсувати монотонність буденності. Піфагорейці розробили теорію очищення душі від пристрастей, які шкодять людині (гнів, страх, ревнощі), через вплив на неї спеціально підібраної музики. За Аристотелем, музика й спів збуджують психіку слухачів, викликаючи співчуття, піднесення. Як наслідок – людина відчуває певне полегшення, пов'язане з насолодою. Деякі сучасні дослідники вважають, що мистецтво, діючи на психіку людини, породжує протилежності (любов і ненависть, радість і смуток), що й зумовлює розрядку нервової енергії – катарсис. Він розглядається завершальною ланкою психофізіологічного процесу як основи естетичного сприйняття. За допомогою мистецтва людина може звільнитися від негативного стану і прийти від граничних зі стресовими переживань до своєрідного вивільнення й гармонії самопочуття. Саме тому мистецтво здатне виконувати релаксаційну місію. Виснажлива, нерідко одноманітна у своєму автоматизмі праця конче потребує включення в буття художніх образів.
6. Суспільно-перетворююча функція (мистецтво як діяльність). Вона виявляється в тому, що художній твір, здійснюючи ідейно-естетичний вплив на людей, включає їх у цілісно спрямовану діяльність із перетворення суспільства, його удосконалення. Сам процес творчості – це перетворення за допомогою уяви, вражень, фактів з реального життя. Зрештою, будь-який матеріал, з яким працює художник, теж підлягає переробці, в результаті якої з'являється нова художня реальність. Деякі наукові школи заперечують або применшують можливості мистецтва в перебудуванні, реформуванні світу. Вони зводять його роль до відновлення втраченої гармонії у сфері Духу. Це притаманне мистецтву, але ідеї талановитого митця рано чи пізно «пробуджують» свідомість аудиторії, примушуючи її по-новому сприймати звичні явища.
7. Інформаційно-комунікативна функція (мистецтво як повідомлення та спілкування). Аналіз саме цієї функції мистецтва лежить в основі сучасних естетичних теорій, що розробляються семіотикою та компаративістикою. Мистецтво розглядається як своєрідний канал зв'язку, як знакова система, що несе інформацію. При цьому інформаційні можливості художньої мови виявляються значно ширшими, бо мова мистецтва метафорична, емоційно сильніша, ніж розмовна. Існують види мистецтва, в яких ці можливості обмежені мовним бар'єром – це література, театр, кіно, тоді як музика, архітектура, скульптура, живопис, хореографія «володіють» універсальним інформаційним кодом. Разом з тим мистецтво як засіб художнього спілкування, яке являє собою обмін культурними змістами, сприяє залученню не тільки до своєї культури, але й інших народів та інших епох. Мистецтво об’єднує людей. Саме тому «мова» творів Леонардо да Вінчі, Огюста Родена, Себастьяна Баха зрозуміла в усіх регіонах світу і долає часові кордони.
8. Прогностична функція (мистецтво як передбачення і віщування). Подібно до античної Кассандри, яка пророкувала загибель Трої в часи її розквіту, мистецтво здатне прогнозувати майбутнє. У цьому воно співвідноситься з людською інтуїцією, яка здійснює стрибки через розриви інформації. У фантастиці передбачається поява тих чи інших технічних досягнень (прообраз субмарини в романах Жуля Верна або лазера у Олексія Толстого). Однак набагато важливішими є соціальні передбачення, прогнози щодо майбутнього людини та суспільства. Їм присвячений особливий жанр – утопії та антиутопії (роман Євгена Замятіна «Ми» або фільми Андрія Тарковського), але «кассандрівським» потенціалом володіє мистецтво в цілому. І якщо вчений робить висновки індуктивним шляхом, то художник здатний образно представляти майбутнє. Опираючись на інтуїцію, він може достовірно передбачити майбутнє шляхом екстраполяції – вірогідного продовження лінії розвитку вже існуючого.
9. Сугестивна функція (вплив на підсвідомість) полягає в тому, що мистецтво здатне навіювати певний склад думок та почуттів. Емоційний вплив мистецтва характерний саме тим, що діє безпосередньо на почуття читача-слухача-глядача, вдосконалюючи чи руйнуючи їхню особистість. Митець повинен усвідомлювати значення цієї функції й відповідально ставитися до своєї творчості. Сугестивне начало чітко простежувалося вже в первісному мистецтві, коли перед полюванням мисливець-художник «убивав» тварину, намальовану в печері на стіні. Вагоме навантаження покладалося на сугестивну функцію середньовічним мистецтвом іконопису й архітектури, адже вважалося, що собор чи ікона – це «Біблія для неписьменної людини». Сугестивна функція має спільні риси з виховною, проте остання орієнтована на сферу свідомого, тоді як сугестивна пов'язана з позасвідомим людської психіки.
Перелік художніх функцій не обмежується зазначеними. Головне в тому, що мистецтво намагається комплексно осмислювати дійсність, що зумовлює необхідність синтезу всіх його основних функцій. Саме тому специфічною ознакою сучасного мистецтва є його тяжіння до поліфункціональності, що сприятиме створенню універсальної цілісної художньої моделі світу. Потреби людини в естетичній насолоді та духовному збагаченні, пізнанні та спілкуванні, поєднуючись разом, змушують людину звертатися до літератури і музики, живопису і кіно.
Саме завдяки своїй поліфункціональності мистецтво впливає на культуру взагалі та перетворює реальність. Це відбувається завдяки ідейно-естетичному впливу на людей. Можна говорити про те, що тип художньої свідомості певної доби, ідеали мистецтва та тип особистості є взаємозалежними. Наприклад, античне мистецтво формувало характер грека та його відношення до світу, а мистецтво Відродження, певною мірою, звільняло людей від догм Середньовіччя. Завдяки включенню людини до ціннісно-орієнтованої діяльності мистецтво пробуджує чуттєвість до порушень суспільної гармонії, стимулює соціальну активність особистості, орієнтує її на приведення світу до відповідності з ідеалом. Людина постає самоцінною особистістю завдяки мистецтву, яке сприяє самопізнанню та разом з тим соціалізації особистості. З останньою пов'язане поняття художнього життя людини та суспільства.
Художнє життя – це відносно самостійна сфера суспільного життя, якій притаманні специфічні види художньої творчості та суспільних відносин, що регулюють функціонування мистецтва, взаємозв'язок між митцями та публікою. Нині художнє життя суспільства має свою організацію задля професійної підготовки, форми створення художнього виробництва, інституції задля доведення його до публіки та суспільної оцінки художніх творів. Поширення інформації щодо подій художнього життя відбувається завдяки мас-медіа. Виникнення преси, радіо, телебачення, відео, комп’ютерної мережі значно демократизувало художнє життя, активізувало обмін художніми досягненнями між різними країнами і фактично створило умови для всесвітнього художнього процесу. Космічний зв’язок уможливлює співучасть мешканця найвіддаленішого селища в культурних подіях всесвітнього масштабу – чи то кінофестивалі в Канні, оперній прем’єрі в Мілані, чи у всесвітньому конкурсі виконавців у Києві. Досягнення науки і техніки сприяють розширенню обізнаності людей у мистецтві. Завдяки засобам масової інформації й тиражуванню мистецтво стає масовим, значно розширюючи коло своїх споживачів.
План семінару
1. Сутність мистецтва та закономірності його виникнення.
2. Природа художнього образу.
3. Зміст і форма в мистецтві.
4. Мистецтво в системі культури. Художнє життя українського суспільства.
Теми рефератів
1. Вдосконалення людини та суспільства як мета мистецтва.
2. Закономірності виникнення мистецтва.
3. Відображально-виражальна природа мистецтва.
4. Символ у мистецтві.
5. Філософія свободи в мистецтві.
6. Жан-Поль Сартр: свобода і детермінізм у мистецтві ХХ ст.
7. Етнонаціональне в мистецтві: традиції і новий контекст.
8. Загальнолюдське в мистецтві.
9. Художня класика та сучасна художня творчість.
10. Альбер Камю про роль мистецтва й митця в суспільстві ХХ ст.
11. Теорія дегуманізації мистецтва Хосе Ортегі-і-Гассета.
12. Художній твір як форма соціального буття мистецтва.
13. Мистецтво як засіб спілкування.
14. Мистецтво і наука.
15. Футурологія мистецтва: предмет та засоби.
16. Мікель Дюфренн про співвідношення мистецтва і політики.
17. Мистецтво в системі естетичного виховання.
18. Мистецтво та релігія (естетика неотомізму Жака Марітена та Етьєна Жильсона).
19. Стиль як естетична категорія.
20. Форми організації художнього життя.
Контрольні запитання
1. Що дає підстави говорити про наявність мистецтва в первісної людини?
2. Які закономірності виникнення мистецтва?
3. Чи можна стверджувати, що ранньою формою усвідомлення сутності мистецтва була міфологія?
4. У чому полягає сутність мистецтва? Що є предметом художнього відображення?
5. Які ознаки свободи в мистецтві? Чи тотожні детермінізм і залежність в мистецтві?
6. У чому проявляється зв'язок мистецтва з людською життєдіяльністю?
7. Дайте визначення художнього образу. Яка його структура? Як Ви розумієте співтворчість у сприйнятті образу?
8. Розкрийте поняття умовності в мистецтві.
9. Чи згодні Ви з думкою Льва Толстого, що «головне в художньому творі – душа автора»? Аргументуйте відповідь.
10. Зробіть порівняння знаку, символу й образу в мистецтві.
11. Як позначається художнє спілкування на якості життя людини? Наведіть приклади.
12. Які функції мистецтва? Чи можна виділити головну з них?
13. Прокоментуйте вислів Євгена Євтушенка: «Функція великого мистецтва – це функція дзвона, що пробуджує заснулу совість».
14. Яка історична динаміка функцій мистецтва?
15. Дайте визначення понять «художній метод», «художній напрям», «художній стиль».
16. Які структурні компоненти змісту і форми в мистецтві? Доведіть, що зміст і форма взаємодіють, виходять одне з одного.
17. Яке співвідношення в культурі суспільства: а) мистецтва і політики; б) мистецтва і релігії; в) мистецтва і науки? Наведіть приклади.
18. Як Ви розумієте етнонаціональну традицію в мистецтві?
19. Яке співвідношення між художньою традицією і новаторством?
20. Чим обумовлена різноманітність художнього життя сучасного суспільства?
Список літератури
Основна
Додаткова