Текст лекції
Структура цілісного естетичного відношення представлена єдністю естетичної свідомості та естетичної діяльності. Визначення їх сутності та особливостей є однією з найважливіших проблем естетики.
Естетична свідомість виступає невід’ємною частиною й формою суспільної свідомості, супроводжуючи людство в процесі його культурного розвитку. Її витоки – у первісному синкретизмі. В епоху Античності естетична свідомість набула свого самостійного значення, відіграючи важливу роль в системі виховання особистості.
Сучасна наука визначає естетичну свідомість як особливого роду духовне утворення, що розкриває багатство естетичного ставлення людини до світу, виражаючи її активне прагнення до досконалості, гармонії, краси, ідеалу. Особливістю такого ставлення є емоційність; без неї не може скластися ціннісне відношення людини до світу. Естетична свідомість формується тільки на підставі практики. Чим різноманітніша практика людини або суспільства, тим багатша та складніша їхня естетична свідомість. Разом з тим специфічними особливостями естетичної свідомості є її уява, що виступає як ступінь духовності особистості та відповідає уявленням про досконале, а також пам’ять про естетичне, його найвище вираження.
З усіх форм суспільної свідомості саме естетична у своїх ціннісних орієнтаціях є найбільш вагомою. Її об’єкт – уесь світ, суб’єкт – особистість, соціальна група, нація, людство в цілому. Естетична свідомість відрізняється лише відносною самостійністю. Розвиваючись за своїми специфічними законами, вона відчуває на собі вплив різноманітних форм суспільного життя і виявляється в духовній потребі, яка виражає відношення людини до світу та рівень його естетичного освоєння, змушуючи шукати засоби для задоволення цієї потреби.
Естетичну свідомість у бутті людини та суспільства розглядають як комплекс почуттів, уявлень, поглядів, ідей і т. д. Розрізняють споживацький, спрямований на споживання естетичних цінностей, а також творчий, орієнтований на креативну діяльність, типи естетичної свідомості. Також виділяють два рівні формування й розвитку естетичної свідомості: повсякденний, який відбиває безпосереднє емоційно-почуттєве сприйняття світу, та теоретичний (науковий), оформлений в систему ідей.
Ґрунтом повсякденного рівня естетичної свідомості виступають естетичні почуття. Вони інтегрують естетичні емоції (радість від спілкування з прекрасним, зустріч з досконалістю, хвилювання від сприйняття піднесеного тощо), та естетичні переживання – результати осмислення емоцій. Почуття людини різнобічні за характером, структурою та психологічними механізмами; естетичні ж можна визначити як найскладніші з духовних переживань. Вони не природжені, а формуються під впливом різноманітних форм практичної діяльності та спілкування.
Тільки в процесі багатої соціальної практики відбувається освоєння людиною духовного досвіду, зафіксованого в культурі, олюднюються її первинні біологічні потреби та здібності. Естетичне почуття – це духовне утворення, яке характеризує певний рівень соціалізації індивіда, піднесення його потреб до істинно людських. Воно зумовлено всім попереднім досвідом людства, визначає характер світосприйняття. Міра розвитку естетичного почуття впливає на характер діяльності людини, зумовлює ступінь її тяжіння до досконалості, гармонії та краси.
Головним засобом формування естетичного почуття є мистецтво; могутній естетичний потенціал в цьому сенсі має творча праця; неповторні естетичні враження дає спілкування з природою. Естетичне почуття – основа естетичної свідомості, на якій розвиваються інші, більш складні, елементи естетичного ставлення до світу.
Посередницьку роль між повсякденною й теоретичною свідомістю відіграє смак; він містить у собі властивості почуттєвої свідомості й систему оцінок, що відбивають ціннісні орієнтації людини. Естетичний смак – це найбільш свідомий прояв соціальної спроможності особистості, її зорієнтованості на досконалість, яка формується як результат виховання та навчання. Естетичний смак є важливою характеристикою особистісного становлення та пов’язаний з рівнем самовизначення людської індивідуальності. Це – не тільки оцінка, а й привласнення або заперечення певних естетичних цінностей. Отже, естетичний смак означає здатність до індивідуального відбору естетичних цінностей, що визначає напрям саморозвитку особистості.
Естетичний смак – єдність об’єктивного і суб’єктивного. У судженнях смаку відбиваються якості не лише предмета, а й суб’єкта, що сприймає цей предмет. У ньому віддзеркалюються інтелект, загальна культура суб’єкта, а також соціальний стан і національна приналежність.
Естетичний смак – показник цілісності людської індивідуальності, оскільки сприяє формуванню особистості. Він співвідносний з художнім смаком, який розвивається в процесі спілкування з мистецтвом завдяки художній освіті та вихованню. Естетичний смак не залишається незмінним; суспільні відносини та особливості світу людини впливають на розвиток або деградацію особистісного естетичного смаку.
Естетична свідомість у цілому, її будь-який елемент іманентно містять у собі взірець, орієнтир, духовну мету, яка є ідеалом (грец. idea – ідея, первообраз, зразок). Він складається на теоретичному рівні свідомості. Естетичний ідеал – це конкретно-чуттєве уявлення про досконале, естетична мета людства. Естетичний ідеал може виступати як вищий критерій оцінки дійсності з естетичної точки зору. Найбільш рельєфно він виражений в мистецтві, яке відтворює й активно формує уявлення про досконале, характерне для певної культурної епохи. У мистецтві естетичний ідеал митця перш за все втілюється в позитивних образах; крім того він виражається самою структурою художнього твору, всією його образною будовою, у тому числі через негативні персонажі та явища.
Естетичний ідеал – надбання суспільства, одна з його духовних сторін. Він мобілізує людську енергію почуттів та волі, вказуючи напрям діяльності; створює можливості випередження дійсності, зазначаючи тенденції майбутнього; виступає як норма, зразок та як необхідне (те, що має бути), є вищим об’єктивним критерієм естетичної оцінки всього, з чим зустрічається людина у світі, що знаходиться у сфері її інтересів.
Естетичний ідеал поєднує реальне та ідеальне. Завдяки цій здатності людина оцінює дійсність та визначає її естетичну цінність.
Естетичні погляди й концепції, в яких філософськи узагальнюється емоційно-почуттєвий досвід, також відносяться до теоретичного рівня естетичної свідомості. Прийнято виділяти три послідовні фази естетичних поглядів і концепцій: канонічну, нормативну та загальнотеоретичну. Як наукова рефлексія вони виступають основою естетики й мистецтвознавства.
Інша сторона цілісного естетичного відношення – естетична діяльність. Вона визначається як емоційно-почуттєва, ціннісна, духовно-практична діяльність, спрямована на перетворення світу відповідно до уявлень про досконале, на збагачення сутності людини, її самореалізацію та гармонізацію відносин із суспільством. Це один з найважливіших механізмів формування цілісної особистості.
Естетична діяльність – необхідний аспект суспільної практики, на основі якої вона розвивається як естетичне виробництво (творчість, побудова) та естетичне споживання. Вона співвідносна з усіма видами людської діяльності, але ступінь її наявності залежить від націлювання особистості на освоєння світу за законами краси, тобто від розвиненості естетичних потреб та здатності до перетворень, розвитку естетичних умінь, навичок, знань , а також умов, за яких ця діяльність здійснюється. Останні можуть сприяти формуванню й реалізації цих якостей та потреб особистості, або заважати, гальмуючи розвиток естетичного відношення в цілому.
Естетична діяльність одночасно виступає як атрибут будь-якої соціальної діяльності, коли її результат –довершений продукт, досконалий твір, відточена думка, ідея, і самостійна діяльність, що спрямована на рішення виключно естетичних задач. Саме такою є художня діяльність (перш за все професійне та народне мистецтво). Її поява як самостійної форми естетичної діяльності має свою історію й логіку. Важко назвати ту сферу суспільного чи індивідуального життя людини, до якої прямо або опосередковано не було б причетним мистецтво. Універсалізм зумовлює і спосіб його буття, починаючи з того, що воно залишається в самій же людині, існує в ній не лише як риса таланту, а й як живе сприймання його буття. Зрозуміло, що кінцева мета художньо-продуктивного процесу, яким завершується народження образу мистецтва, – це тільки початок його саморуху в культурі й людському життєтворенні. Потенційна духовна цінність мистецтва набуває чинності разом із входженням його в культурно-історичний контекст і простір.
Але художня діяльність, по-перше, не вичерпується мистецтвом (художньою творчістю), по-друге, художня потреба, якою вона зумовлена, лише один з проявів естетичної потреби. Універсальність останньої сприяє наповненню естетичним змістом різноманітних видів людської діяльності утилітарного характеру. Тому поряд із самостійною (субстанціальною) існує атрибутивна форма естетичної діяльності, яка відзначається особливим багатством і різноманітністю.
Важливою сферою естетичної діяльності й водночас предметом естетичної насолоди є природа. Ставлення до неї внутрішньо суперечливе. З одного боку, суспільство відповідно до свого загального культурного розвитку все більше звертається до природи як джерела естетичних переживань і естетичних цінностей, бо природа – унікально талановитий митець, з іншого – своєю діяльністю завдає непоправну шкоду природі, створюючи загрозу екологічної кризи й власному існуванню. Вихід з такого протиріччя лежить на шляху переходу від вузькоутилітарного до суто естетичного, духовного ставлення до природи, як етичної та естетичної норми.
Естетична діяльність породжена трудовою діяльністю.Праця – це насамперед процес, що відбувається між людиною й природою, в ході якого перша перетворює другу у відповідності зі своїми потребами. Цей процес опосередкований метою, до якої прагне людина. Продукти трудової діяльності мають суспільний зміст і суспільну цінність, бо в них закріплений досвід людини, її потреби, уподобання, а також спосіб життя. Праця та її результати вносять гармонійність, упорядкованість у довколишній світ людини, саме в цьому виявляється її естетичний характер. Потенціал праці невичерпний; навіть у своїй вузькій професійній діяльності людина завжди намагається творити, виходячи за межі утилітарних інтересів, інтегруючи в індивідуальному розвитку можливі для неї види діяльності. Тому професія не є перешкодою для гармонійного розвитку, виявлення власного творчого потенціалу. У сучасній культурі наука й техніка змінюють характер виробництва, що поступово виключає тяжкі, виснажливі та монотонні процеси. Разом з тим вдосконалюється сама людина: вже сьогодні вона здатна багато чого змінити в характері праці, зробити її максимально привабливою й бажаною.
Об’єктом естетичної діяльності є не тільки навколишнє середовище та трудовий процес, що перетворюються за законами краси, а й сама людина, яка збагачується та удосконалюється завдяки розвиненому творчому уявленню, навичкам і вмінням, що мають естетичну природу. Серед них – образне мислення, інтуїція, відчуття естетичної форми, вміння мислити за аналогією та асоціацією, а також уміння організувати своє життя так, щоб воно приносило насолоду.
Естетична діяльність відіграє значну роль у системі суспільних відносин, перш за все в зовнішній культурі, яка знаходить свій найяскравіший прояв в етикеті та моді.
Етикет являє собою сукупність правил поведінки в різних сферах життєдіяльності, що стосуються зовнішніх проявів ставлення до людей (поводження з людьми, форми звертання й вітання, поведінка в громадських місцях, манери, одяг). Норми етикету регулюють повсякденні контакти з колегами по роботі, з сусідами, з рідними і близькими, допомагаючи людям розуміти один одного, без чого були б неможливі самі відносини у сфері виробництва, побуті, сім’ї. Вони поєднують формальні правила поведінки, раціональність вкладеного в них змісту, зі здоровим глуздом у заздалегідь визначених ситуаціях. Уміння правильно поводитися в суспільстві має дуже велике значення: воно полегшує встановлення контактів, створює гарні та стійкі взаємини.
Вироблений протягом тисячоліть всіма народами відповідно до їхніх уявлень про людяність, добро, красу, порядок, благоустрій, побутову доцільність етикет є одним з найважливіших проявів діалектики морального й естетичного в культурі. Головна вимога сучасного етикету, який носить гуманістичний і демократичний характер – гармонія внутрішньої й зовнішньої культури, коли досконалі, красиві форми зовнішньої поведінки спираються на високу моральну та естетичну культуру особистості. Поєднання внутрішньої й зовнішньої культури робить поведінку людини природною, органічною, привабливою, невимушеною.
Кожна людина є об’єктом і суб’єктом естетичної діяльності в моді, яка в найбільш концентрованому вигляді відображає стан естетичної культури суспільства. Мода в широкому сенсі – панівне й загальноприйняте ставлення соціуму до зовнішніх форм культури: способу життя, норм спілкування, стилю одягу, предметів побуту тощо. Мода як феномен масової свідомості та як сумарний стандарт візуальних ознак стає втіленням принципу «як у всіх». Підпорядкування моді, проте, зовсім не є свідомим насильством над собою споживача, навпаки – добровільним вже тому, що значно полегшує орієнтацію в зовнішньому світі.
Поняття моди визначає критерії краси людської поведінки, які є актуальними саме для даного часу. Вони стають загальноприйнятими в межах окремої соціальної групи, а то й суспільства в цілому; на їх основі оцінюється спосіб життєдіяльності індивіда. Одна з найважливіших функцій моди – поширення й упровадження певних цінностей і зразків поведінки, формування смаків суб'єкта й управління ними. Мода виступає як один із засобів соціалізації, ідентифікації, дистанціювання.
Мода доповнює традиційні форми культури через їхнє переломлення сучасністю й конструює на цій основі нове оточення людини. Американський соціолог Девід Рісман стверджує, що бажаним продуктом виробничої діяльності – як матеріальної, так і духовної – в системі сучасного соціального механізму є не річ, а певним чином спрямована людська поведінка. Необхідність відчуття приналежності, вибору для наслідування в одязі, манерах, мові є однією з причин культу зірок, підхопленого й експлуатованого шоу-бізнесом. Найбільш популярними продуктами є ті, які вживаються зірками та кумирами. Тим самим роль символічної відмінності одного продукту від іншого може відігравати вже не тільки реальна різниця у функціональних якостях, але й сам факт вживання й рекламування його популярним героєм.
Актуальне завдання гуманізації предметно-просторового середовища людини покликаний вирішувати дизайн (англ. design – проект, малюнок, задум, креслення, ескіз) – головний і найбільш розвинений вид естетичної діяльності поза мистецтвом.
Необхідність дизайну була обумовлена розвитком масового виробництва та культури споживання наприкінці ХІХ ст. Дизайн формувався на базі утилітарних видів художньої творчості, він – результат безмежного розширення сфери прикладного мистецтва, архітектури, графіки, живопису на промисловій основі. Мистецтво – своєрідна школа дизайну, останній постійно звертається до виражально-зображальних засобів просторових мистецтв у пошуках своєї «мови». У дизайні, як і в мистецтві безумовний пріоритет загальнолюдських цінностей. Але ці види естетичної діяльності не тотожні, бо задача дизайну – виготовлення продуктів з урахуванням їх користі, зручності й краси. Вони повинні відповідати своєму призначенню, культурній традиції функціонування, технології масового виробництва, сучасній стилістиці, завданням олюднення світу.
Дизайн створює особливу візуальну мову форми, знаками якої виступають пропорції, оптична ілюзія, співвідношення світла й тіні, порожнечі й об’ємів, кольорів і масштабу. Форма дизайну – знак матеріалу, технології та якості речі, що виражає її призначення й характер буття в системі культури. Разом з тим дизайн робить форму продукту емоційно виразною, естетично осмисленою.
Дизайн – предметний світ, створюваний людиною засобами індустрії перш за все за законами функціональності, стандартизації та автоматизації.
Дизайн має не тільки власний предмет, а й мету, яка полягає у формуванні гармонійного предметного середовища, яке найбільш повно задовольняє матеріальні та духовні потреби людини.
Метод дизайну, його творчий процес – художнє конструювання, передбачає нову проектну ідею та розробку нової функціональної структури, втілення цієї ідеї та виразне стилістичне оформлення предмету.
Основні принципи художнього конструювання: 1) комплексне вирішення утилітарно-технологічних, ергономічних та естетичних завдань (сутність даного принципу виражена формулою користь + зручність + краса); 2) відповідність умовам експлуатації та гармонізації з оточуючим середовищем; 3) єдність функції та конструкції (основним елементом змісту речі є функція); 4) відповідність до ідеального зразка, бо сучасна стандартизація потребує досконалої моделі.
Дизайнерське проектування – це не прикрашання й оздоблювання виробу, його зовнішньої форми, а творення предмету як конструкції (Радич). Красу не можна додати до складної технічної структури. Тому дизайнер (художник-конструктор) співпрацює з інженером-конструктором вже з підготовчого етапу: вивчення проектних даних, аналізу характеристик і функцій майбутнього виробу, його аналогів, формування варіантів ергономічного і конструкторського рішення, вибору технологій і матеріалів. Основний етап художнього конструювання безпосередньо наближається до мистецтва. Це – розробка ескізного проекту, який має власну концепцію – основну образну ідею майбутнього об’єкту. Співпраця дизайнера та інженера продовжується на стадіях робочого проектування та випуску експериментального зразка.
Продукти дизайну – вироби, що пройшли художньо-конструкторську розробку. Складність у визначенні сумарного результату дизайнерської діяльності полягає в тому, що його продуктами виступають найрізноманітніші об’єкти: машини, верстати, пристрої, товари широкого вжитку, упаковка, інтер’єри, виставкові експозиції тощо. Їх об’єднує одне: всі вони є продуктами споживання та реалізуються на ринку. Завдяки нормам соціальних стандартів, що постійно змінюються, а також рекламі вони іноді стають предметами першої необхідності, принаймні, сприймаються як такі абсолютною більшістю.
Сьогодні на ринку конкурують вже не стільки самі продукти, скільки їх ілюзорна новизна. Для сфери виробництва стає життєво необхідним особливий апарат професійного створення символічних відмінностей, що набудуть цінності для споживача. Саме в цьому слід вбачати причину розвитку комерційного дизайну.
Не тільки завдяки поліпшенню функціонально-конструктивної структури виробу та збільшенню комфортності його використання, а й пристосуванню виробу до вимог моди, створенню нової привабливої упаковки чи логотипу промисловий товар набуває своєї символічної вартості, значно більшої за його споживчі, утилітарні якості.
Теорія дизайну – технічна естетика зароджується ще в середині ХІХ ст., задовго до дизайнерського проектування. Сьогодні її визначають як наукову дисципліну, яка комплексно досліджує соціально-економічні, естетичні, технічні, ергономічні проблеми формування предметно-просторового середовища та творчу діяльність дизайнера. У витоків технічної естетики – Джон Рескін, який поставив проблему єдності утилітарної та естетичної цінності продуктів промислового виробництва; Уїльям Морріс, що не тільки досліджував естетику праці й художню промисловість, а й заснував фірму «Морріс, Маршалл, Фокнер і К0» – прообраз дизайнерської організації. Готфрід Земпер сформулював фундаментальний закон дизайну про залежність форми предмету від його функції, матеріалу, технології та соціальних факторів. Він вважав, що основою майбутнього технічного прогресу є естетична діяльність у сфері виробництва, направлена на гармонізацію предметного середовища. Перший професійний дизайнер Петер Беренс основну увагу приділяв ідеї художньої стандартизації продукції, а його послідовник Вальтер Гропіус підкреслював, що технічно досконала річ завжди одухотворена та естетично сформована. Петро Страхов стверджував, що технічні структури мають надзвичайні можливості виразності, а їхня краса – не на поверхні, а в самих конструкціях.
Головні соціальні принципи технічної естетики були розроблені найвідомішими дизайнерськими школами початку ХХ ст. – Баухаузом (Німеччина) та ВХУТЕМАС (Вищими художньо-технічними майстернями, Радянська Росія). У 20-х рр. ХХ ст. вітчизняна технічна естетика представлена в теоретичних дослідженнях Олександра Родченка, Володимира Татліна, Еля Лисицького, котрі відстоювали ідею виробничого мистецтва як життєдіяльності, а також людини – міри дизайну.
Технічна естетика формулює вимоги до створення «технічного пейзажу» і «другої природи», направляє зусилля фахівців на гуманізацію техніки та гармонізацію насиченого машинами світу. Найвищу ціль дизайну технічна естетика вбачає в поліпшенні соціальних умов та естетичному удосконаленні суспільства.
Таким чином, дизайн – цілісна система, бо охоплює теорію (технічну естетику) і практику (особливий метод проектування – художнє конструювання), творчу діяльність дизайнера і результати його праці – споживчі цінності масового попиту.
Досвід постіндустріального суспільства другої половини ХХ ст. свідчить, що саме завдяки дизайну було створено виробництво, яке враховує й задовольняє інтереси споживача. Значною мірою це призвело до зростання якості життя в цілому. Разом з тим, у високорозвинених країнах відбулося переосмислення напрямків й обсягів промислового виробництва на тлі міжнародної спеціалізації й глобалізації економік.
Сучасний дизайн демонструє надзвичайну пластичність впливу на естетичні почуття і засобами формотворення, і власне формами предметності. Майбутнє дизайнерського проектування – у розробці «нової мови» формотворення, яка буде заснована на максимальному використанні стосунків у системі «людина-природа-техніка» й оперуватиме новими пластичними та віртуальними параметрами. Незавершеність, невизначеність формовиявів та обрана пріоритетність оптимального, доречного (на противагу традиційному поняттю доцільного) складають засади нового гуманістичного дизайну, звільненого від диктату функціоналізму. Разом з тим, характерна для епохи постмодернізму призма іронічного, нігілістичного, парадоксального, з одного боку, служить активізації дизайн-форм, з іншого – іноді знецінює серйозність призначення дизайну, перетворюючи його на «гру без правил і мети».
Прогрес сучасного дизайну обумовлений взаємодією традицій та інновацій. Витоком інновацій є подальший розвиток людської почуттєвості. Семіотика дизайн-форм визначена способом людської життєдіяльності та орієнтирами світовідчуття і є кодовою системою збереження та передачі інформації. Рушійним механізмом переводу культурних змістів у предметні форми є дихотомії формовиявів: конструкція – образ, функція – художність, знак – метафора. Вічний пошук нових форм, які спроможні задовольнити потреби, нескінченно багатоманітні та вічно змінювані часом, і являє головну перспективу дизайнерської творчості. Завжди актуальні для дизайну поняття досконалості, гармонії, міри, функції, образу доповнюються поняттями доречного, іміджного, модного, оригінального, екологічного. Майбутній дизайн передбачається як практика з рекреаційним та терапевтичним потенціалом, де вся палітра формотворчих засобів буде спрямована на збереження та поглиблення всіх видів спілкування та гармонізацію людського самопочуття.
Становлення та еволюція дизайну в Україні обумовлені її приналежністю до російського та центральноєвропейського політичного, економічного й культурного простору кінця ХІХ – початку ХХ ст. Сприйняття тенденцій світового дизайну відбувалось шляхом опосередкованого впливу модерну, конструктивізму, авангарду. Але головну роль у цьому процесі відігравав прогрес інженерно-технічної творчості, викликаний потужним зростанням Південного промислового регіону. Саме в цей час в Україні формувалася розвинена інфраструктура художньо-промислової та технічної освіти.
Зокрема, в Харкові художньо-промисловий профіль мала школа малювання Марії Раєвської-Іванової. У 1883 році був відкритий перший в Російській імперії художньо-промисловий музей. У 1920-х роках вища художньо-промислова освіта розвивалась також у Києві та Одесі. На зламі 50-х – 60-х рр. ХХ ст. дипломованих дизайнерів випускали Харківський художньо-промисловий інститут, Львівська політехніка та Львівський інститут прикладного й декоративного мистецтва. У Києві та Харкові плідно працювали філії Всесоюзного науково-дослідного інституту технічної естетики (ВНДІТЕ). З кінця століття підготовка дизайнерів почалася також у вищих навчальних закладах Луцька, Севастополя, Херсону.
Нині дизайн є помітним явищем української культури, спрямованим на естетичну організацію й гармонізацію усіх сфер життєдіяльності людини. Він націлений на активний діалог національного з глобальним, відтворення предметно-просторових структур, пов’язаних із глибинною традицією, та водночас генерування інноваційних форм перш за все для позитивних змін національного менталітету у спілкуванні з іншими культурами.
Головний механізм розвитку вітчизняного дизайну – перманентне перехрещення «вертикальної» складової (глибинних цінностей національної культури України) з «горизонтальною» – цінностями інших культур, що створює нову своєрідну якість у дизайні.
У сучасній Україні на зміну функціоналізму прийшов індивідуальний дизайн, який передбачає орієнтацію на авторські рішення, створення індивідуальних зразків і колекцій. Розвиваються різноманітні напрямки дизайну: інженерний дизайн, дизайн інтер’єру, одягу, книги, міського середовища, робочого місця, ландшафтний, виставковий, рекламний, графічний, комп’ютерний, арт-дизайн, фіто-дизайн. Подальший розвиток національної культури та економіки, орієнтованої на виробництво сучасної конкурентноздатної продукції, потребує активізації вітчизняного дизайну, бо він – естетичний і науково-технічний рівень суспільства, втілений у товарах широкого вжитку й знаряддях праці.
Дизайн – це секрети виробництва (технологія створення продукту в промисловому масштабі), втілені в естетично досконалій і зручній речі; це масова комунікація всередині суспільства, що поєднує людей естетичними продуктами споживання, єдиною стилістикою та способом життя. Дизайн зв'язує в єдиний вузол духовну й матеріальну, науково-технічну й технологічну, гуманітарну й індустріальну культуру. Він – фокус їхнього перетинання, і тим самим забезпечує культурну цілісність сучасної цивілізації.
План семінару
1. Особливості естетичної свідомості та її структура.
2. Естетична діяльність і сфери її прояву. Естетична та художня діяльність.
3. Дизайн як вид естетичної діяльності, його духовний зміст. Творче співробітництво дизайнера та інженера.
4. Тенденції розвитку сучасного дизайну: синтез традицій та інновацій.
Теми рефератів
1. Становлення естетичної свідомості.
2. Формування художнього смаку.
3. Проблема естетичного ідеалу в історії естетики.
4. Творчий потенціал людської праці.
5. Садово-паркова творчість і мистецтво.
6. Природа в структурі естетичної діяльності.
7. Людина і суспільні відносини як об’єкти естетичної діяльності.
8. Мода в естетичній культурі: основні функції та особливості прояву.
9. Етикет і мода.
10. Мистецтво як естетична діяльність.
11. Гуманізація предметно-просторового середовища людини.
12. Витоки дизайну (Джон Рескін, Уїльям Морріс, Гот-фрід Земпер).
13. Веркбунд – перший союз промисловців і художників.
14. Роль Баухауза в історії світового дизайну.
15. ВХУТЕМАС і розвиток вітчизняного промислового мистецтва перш. пол. ХХ ст.
16. Екологічний дизайн.
17. Дизайн і просторові мистецтва.
18. Технічна естетика та проблеми професійної етики.
19. Становлення та еволюція дизайну в Україні.
20. Харківська школа дизайну.
Контрольні запитання
1. Охарактеризуйте особливості й структуру естетичної свідомості.
2. Прокоментуйте античні афоризми: «У кожного свій смак» та «Про смак не сперечаються, якщо він є». Яку роль відіграє естетичний смак у становленні особистості?
3. Як, на Вашу думку, формується уявлення про естетичний ідеал у кожну конкретну епоху?
4. Дайте визначення естетичної діяльності. Як вона формується? Чи являються суспільні відносини її об’єктом?
5. У чому полягає творчій потенціал людської праці?
6. Як Ви вважаєте, чи є мода естетичною діяльністю? Аргументуйте відповідь.
7. Яке співвідношення моди та етикету в культурі?
8. У чому своєрідність професійного та народного мистецтва як естетичної діяльності?
9. Наведіть приклади прямої та зворотної залежності мистецтва від рівня соціально-економічного розвитку суспільства.
10. Яка специфіка естетичного освоєння природи? Чим зумовлене особливе місце природи в естетичному досвіді людини та її художній творчості?
11. Охарактеризуйте місце дизайну в сучасній культурі. Яке його співвідношення з мистецтвом та інженерією?
12. У чому специфіка теорії дизайну – технічної естетики?
13. Сформулюйте соціальні принципи технічної естетики, використавши афоризми відомих дизайнерів. А) Л. Моголі-Надь: «Дизайнер має справу з предметами, але його ціль – людина». Б) В. Татлін: «Найбільш естетичні форми є найбільш економічними». В) Ф.-Ч. Ешфорд: «Дизайнер проектує не для обраного гурту друзів, а більшості людей, що репрезентують широкий діапазон смаків».
14. Хто такий дизайнер? У чому особливості його професійної діяльності?
15. Яке співвідношення технічного та художнього конструювання?
16. Прокоментуйте вислів першого директора ХПТІ В.Л. Кирпичова: «Істинний конструктор завжди є художник».
17. Що вивчає ергономіка? Яка її роль у розвитку дизайну?
18. «Головна задача дизайну – примусити працювати касу, що вибиває чеки», – стверджують представники комерційного дизайну». Чи згодні Ви з такою позицією?
19. Які особливості та основні принципи екологічного дизайну?
20. Чи згодні Ви з тезою, що дизайн маскує хвороби суспільства, а тому лише погіршує його стан? Аргументуйте відповідь.
Список літератури
Основна
Додаткова